Зовнішня політика і політика безпеки України: на шляху до загального консенсусу

18/03/2010

У результаті відкритих і демократичних виборів, що відбулися у січні-лютому цього року, четвертим президентом України було обрано лідера Партії регіонів Віктора Януковича. Міжнародні організації, такі як Організація з безпеки і співробітництва в Європі, Рада Європи та уряди країн Європи і Північної Америки, високо оцінили проведення Україною чесного голосування.

Президент Янукович неодноразово заявляв, що Україна не може продовжувати йти шляхом політичної нестабільності, яка переслідувала країну за часів президентства Віктора Ющенка. Україні потрібна стабільність, щоб здійснити необхідні і давно назрілі внутрішні реформи, а також покращити свій імідж на міжнародній арені з метою залучення прямих іноземних інвестицій (ПІІ) та отримання міжнародної допомоги.

Для забезпечення стабільності в Україні Президент Янукович повинен досягнути двох важливих цілей:

По-перше, він повинен сприяти утвердженню конструктивних відносин між трьома гілками влади: президентом, парламентом та урядом. Без такої рівноваги між трьома центральними установами державу буде переслідувати внутрішня нестабільність епохи Ющенка. Президент Янукович також заявив про свій намір покращити чинну «напівпарламентську» конституцію, яка була прийнята у 2004 р. та набула чинності у 2006 р. Його подання - Миколи Азарова на пост Прем’єр-міністра та складу нового Кабінету міністрів, що замінив уряд Тимошенко, - було з несподіваною легкістю затверджене Верховною Радою.

По-друге, новий президент повинен прагнути загального консенсусу стосовно зовнішньої політики України та політики безпеки. Колишній Президент Ющенко провадив одноособову прозахідну зовнішню політику, яку не підтримували українці; його політична програма на виборах 2004 р. не містила жодної згадки про зовнішню політику, не кажучи вже про радикальний курс, обраний Ющенком на посаді президента.

На противагу йому, Президента Януковича було обрано на підставі зовнішньополітичної платформи, що була спрямована на збалансування відносин між Сходом і Заходом та мала підтримку громадян України. Як зазначалося Американським Інститутом в Україні, у першому турі президентських виборів понад 80% українських виборців віддали свої голоси за кандидатів, які в тій чи іншій формі виступали проти однобокого прозахідного, пронатовського, «помаранчевого» курсу. Нанісши візити до Брюсселя і Москви у перший місяць перебування на посаді, Президент Янукович здійснює зовнішню політику, яку він визначив у своїй програмі і яка має підтримку української громадськості. У зовнішній політиці Президента Януковича визнається те, що Україна має регіональні і лінгвістичні відмінності.

На шляху до загального консенсусу у зовнішній політиці

Прагматичні гравці на українській політичній арені висловили готовність переоцінити і навіть повністю змінити деякі суперечливі зовнішньополітичні принципи попередньої адміністрації, щоб добитися нового загального консенсусу стосовно ролі України у світі, цим самим сприяючи внутрішній політичній стабільності. Серед таких гравців члени Партії регіонів, Сергій Тігіпко та Арсеній Яценюк. Ці два кандидати в президенти у першому турі виборів разом отримали двадцять відсотків голосів, що свідчить про появу в Україні нового феномену середнього класу виборців, який підтримує реформи. Крім того, Анатолій Грищенко та інші кандидати з Блоку Наша Україна-Народна самооборона, а також члени прагматичного ділового крила Блоку Юлії Тимошенко також висловлювали підтримку перегляду пріоритетів України.

АІУ вважає, що консенсус у сфері зовнішньої політики може бути досягнутий з чотирьох вкрай важливих для України питань:

  • НАТО. Найбільш суперечливим питанням зовнішньої політики України є НАТО і, зокрема, прагнення отримати членство в НАТО. Колишній Президент Ющенко ні у 2004, ні у 2010 рр. не включав поняття «НАТО» у свої передвиборчі програми, не говорячи вже про ідею отримання членства в НАТО. Без будь-якого політичного мандату на це, він як президент зайняв радикальну позицію щодо членства України в НАТО, маскуючи її під «євроатлантичною» інтеграцією. За результатами досліджень Центру Разумкова в період 2002-2009 рр. за строк правління Ющенка громадська підтримка членства в НАТО не збільшилася і сягала мінімального показника 15,4% і максимального - лише 22,3%. Опитування, яке проводилося у лютому 2010 р. фондом "Демократичні ініціативи" та фірмою "Юкрейніан соціолоджі сервіс", свідчить про те, що 60% українців виступає проти і лише 21% підтримує членство в НАТО. А в Криму і Донецьку проти вступу до НАТО безпрецедентні 94%.

    З точки зору традицій демократії прагнення Ющенка до членства в НАТО, незважаючи на сильну опозицію народу, поставило під загрозу стабільність і конституційну цілісність в Україні. Воно також призвело до безпрецедентного з часів розпаду СРСР погіршення відносин з Москвою.

    Остаточна крапка у хибному курсі, спрямованому на втягнення України в НАТО проти волі українського народу, покращила б відносини Києва не лише з Росією, а й з ключовими західноєвропейськими країнами такими як Німеччина і Франція. АІУ пропонує назавжди викреслити питання членства в НАТО з політичного порядку дня. Це принесе лише користь Україні, не говорячи вже про Америку, Європу і Росію. Брюсселю і Вашингтону потрібно надіслати чіткий сигнал про те, що Україна сказала НАТО «Ні», і що це питання не підлягає перегляду в майбутньому. Поки точний механізм викреслення цього питання з порядку дня все ще не визначений (чи це будуть зміни до конституції, референдум, рішення парламенту, президентський указ чи деякі або всі із зазначених засобів), зміст такого кроку має бути однозначним. Важливою невідкладною мірою може стати відміна Україною Річної національної програми (РНП, за якою замаскований План дій щодо набуття членства в НАТО) і рішення про те, що таких РНП більше не буде.

    З 1994 р. Україна співпрацює з НАТО в рамках програми НАТО «Партнерство заради миру» (ПЗМ). Можна стверджувати, що ПЗМ була корисною для України в плані військових реформ та реструктуризації, і що участь у такій програмі не суперечить нейтралітету; зрештою, інші учасники ПЗМ не прагнуть отримати членство в НАТО: Вірменія, Австрія, Ірландія, Казахстан, Сербія, Швеція та Швейцарія, не говорячи вже про Росію. Крім цього, як вже зазначав АІУ, Україні було б доцільно отримати паралельний не членський статус для співпраці з Організацією договору колективної безпеки (ОДКБ).
  • Європейський Союз (ЄС). Якщо членство в НАТО має незначну підтримку в Україні, цього не можна сказати про вступ до Європейського Союзу. Між елітами та загальною громадськістю існує консенсус на користь членства в ЄС. В період між 2002-2008 рр. підтримка членства в ЄС коливалася від найнижчого показника 40% до найвищого - 65%, причому відсоток опонентів не мав настільки явного регіонального характеру, як у випадку зі вступом до НАТО.

    У перші два роки президентства Януковича Україна має обговорити з ЄС три важливі питання: встановлення безвізового режиму між Україною і Європою, укладення Договору про асоційоване членство та створення зони вільної торгівлі. Ці три кроки сприятимуть інтеграції України в Європу та наблизять її до членства в ЄС. Резолюція Європарламенту від 25 лютого 2010 р. про визнання права України на членство в ЄС повинна стати метою, заради якої можна формувати загальний консенсус.

    Однак уряд та громадяни України загалом не повинні мати ілюзій, що Україна може отримати запрошення до членства в ЄС у найближчому майбутньому. ЄС має обмежені можливості брати на себе нові зобов’язання (згадайте тривалу кризу Греції і труднощі таких держав-членів як Ірландія, Італія, Іспанія, Португалія), і перспективи розширення на наступні десять років чи довше здаються малоймовірними. Тим часом Україні слід шукати економічних можливостей, які рано чи пізно можуть принести вигоду. Для цього слід зміцнювати економічні зв’язки з Росією та іншими колишніми радянськими республіками. Під час візиту Президента Януковича до Москви у березні цього року прем’єр-міністр Володимир Путін запропонував Україні приєднатися до Митного союзу СНД, до якого входять Росія, Білорусь та Казахстан.

    Вступ України до такого союзу ускладнюється тим, що з чотирьох країн союзу лише Україна є членом ВТО, а також тим, що Україна тривалий час веде переговори з ЄС стосовно створення зони вільної торгівлі. Однак АІУ вважає, що Україні слід провести роботу з країнами ВТО та Митного союзу СНД з метою полегшення вступу до складу союзу, одночасно відстоюючи необхідність найшвидшого приєднання до ВТО Білорусі, Казахстану та Росії. Що стосується ЄС, це може означати, що Україні і ЄС доведеться розробити особливі умови з урахуванням членства України в Митному союзі СНД, що вже само по собі могло б стати каталізатором розвитку економічних зв’язків ЄС також і з іншими членами Митного союзу СНД.
  • США. Відносини України із США продовжуватимуть відігравати важливу роль в зовнішній політиці України, проте матимуть менше значення, ніж за часів правління Буша і Ющенка. За Президента Януковича відносини України з Брюсселем матимуть більший стратегічний пріоритет.

    Усе ж Сполучені Штати, хоча і не є членом ЄС, однак є важливим кулуарним прибічником членства України в ЄС і однією з ядерних держав, яка разом з Росією, Великобританією та Францією надала Україні гарантії безпеки в обмін на ядерне роззброєння та приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1994 р.

    За Президента Януковича досягнути загального консенсусу щодо підтримання стратегічних відносин із США буде неважко. Менш агресивна позиція адміністрації США щодо розширення НАТО, підтримка Вашингтоном Угоди МВФ «Стенд-бай» та бажання адміністрації Обами «перезавантажити» відносини США з Москвою, - все це відповідає пріоритетам зовнішньої політики Президента Януковича.
  • Росія. Україна має бути зацікавлена в хороших відносинах з Росією. Все-таки Україна і Росія мають багато спільного в історії та культурі, а також тісно взаємозв’язані у сфері економіки, торгівлі та енергетики. За результатами опитувань громадської думки 80-90% українців добре ставляться до Росії, отже, «перезавантаження» відносин з Москвою отримало б загальнонаціональну підтримку. Президентські вибори в Україні з часів отримання незалежності показали, що жоден кандидат, чи то Леонід Кравчук у 1994 р., чи Ющенко у 2010 р., не може бути обраний на основі антиросійської платформи. Навіть Тимошенко відмовилась від своєї гарячої антиросійської риторики під час президентських перегонів.

    «Перезавантаження» українсько-російських відносин також покращило б репутацію України в Західній Європі та Сполучених Штатах, які під керівництвом Президента Обами також прагнуть покращити відносини з Москвою. Добрі, конструктивні відносини з Росією є передумовою інтеграції України в Європу, чого ніяк не міг зрозуміти Ющенко.

    У прагненні дійти загального консенсусу стосовно кращих відносин з Москвою адміністрації Януковича слід посилатися на покращення перспектив внутрішньої регіональної стабільності, зменшення напруги всередині держави та стабілізацію взаємин між Кримом і Києвом.

    Для відновлення зв’язків між Києвом і Москвою, без сумніву, потрібні серйозні політичні переговори, які б забезпечили прийняття взаємно вигідних рішень для обох країн. У рамках таких переговорів можна очікувати обговорення схеми продовження перебування військово-морського флоту Росії у Севастополі після 2017 р. Особливо важливою не лише для України і Росії, але й для Європи, має стати тверда домовленість стосовно транспортування енергоресурсів через Україну. Навіть якщо «помаранчевій» адміністрації загалом вдалося показати Росію винною стороною під час газової кризи 2006 р., такі маневри неможливо було правдоподібно продовжувати під час кризи 2009 р. Цей епізод серйозно нашкодив репутації України як надійного партнера з транзиту газу.

    У сфері енергетики потрібно досягнути загального консенсусу з двох питань. По-перше, угоду між Україною і ЄС про модернізацію української газотранспортної системи, укладену в березні 2009 р., потрібно розширити і включити Росію з тієї простої причини, що вона є головним постачальником сировини через українську газотранспортну систему. Модернізація газової системи України забезпечить більший потік російського і середньоазіатського газу додатково до поставок через Південний потік.

    По-друге, російський Газпром висловив бажання продовжувати роботу за існуючою газовою угодою, яка передбачає перехід до середньоєвропейських цін. Такий перехідний період може бути передомовлений і подовжений на період після 2011 р., коли економіка країни буде сильнішою і більш здатною сплачувати «ринкові» ціни, а також його можна обумовити відміною субсидій на комунальні послуги для громадян, на чому наполягає МВФ. Україна імпортує газ з Росії за ціною 335 дол. США за 1000 кубічних метрів, а продає його своїм громадянам за ціною 110 дол. США, що призводить до дефіциту «Нафтогазу України» в розмірі 2,5% ВВП. Будь-які реформи у сфері енергетики повинні враховувати необхідність реструктуризації «Нафтобаз»у. Знову ж таки, всі задіяні сторони повинні вести про все це серйозні переговори і домовлятися.