Янукович - український Путін?

27/09/2010
Ентоні Т. Салвія

План президента Януковича скасувати конституційну реформу 2004 р. має розширити повноваження главі української держави і забезпечити більший контроль над кабінетом міністрів. У зв’язку з цим критики звинувачують Януковича у спробі впровадити в Україні «керовану демократію» на зразок демократії Путіна. Такі заяви спрямовані на те, щоб морально дискредитувати і президента, і запропоновану ним реформу. Але цього не вийде.

Хоча вибір свого конституційного устрою - це справа самих українців, на мою думку, що для такої держави як Україна (з її територією, різносторонністю, економічним потенціалом, геостратегічним значенням і необхідністю «реконструкції» після 70 років марксистсько-ленінського правління) президентська система якраз підходить.

Можна привести чимало аргументів на користь сильного президента, який володіє реальними повноваженнями, за умови збереження конституційних механізмів контролю над ним.

Згадаймо Францію 1958 р., коли Шарль де Голль замінив парламентську конституцію Четвертої республіки президентською, що діє й по сьогодні. Він вважав, що лише наділений виконавчою владою глава держави може піднятися над великою кількістю малих партій у Франції, що представляють вузькі фракційні інтереси, і реалізувати «загальну волю народу».

Криза «помаранчевого» правління бере свій початок з домовленості між Віктором Ющенком та Леонідом Кучмою, яку вони уклали після спірного другого туру президентських виборів 2004 р.: «помаранчевий» лідер мав отримати ще один шанс на президентство, якщо він погодиться на конституційну реформу, яка збільшить повноваження законодавчої влади за рахунок виконавчої.

Отож, коли Ющенко в кінці кінців зайняв пост президента, уособлюючи далеко не загальну волю народу, він опинився зі зменшеними важелями впливу на Верховну Раду і кабінет міністрів та у стані постійних конфліктів з прем’єр-міністром, яку він не міг терпіти. Він керував державою - вже не президентською і ще не зовсім парламентською - але такою ж недієздатною як Четверта Французька Республіка.

Янукович фактично прагне відновити конституцію до приблизно того вигляду, який був до Ющенка. Тому це радше питання «януковичизму», ніж «путінізму».

Якщо «путінізм» десь і в моді, то це в Грузії при Саакашвілі. Нещодавно Саакашвілі проштовхнув через Державну конституційну комісію зміни до конституції, за якими право призначення таких ключових міністрів як міністр оборони та міністр внутрішніх справ переходить від президента до прем’єра. Отже, прем’єр-міністр, який буде обраний найбільшою парламентською партією, стане найвпливовішою фігурою в країні.

Це дуже зручно для Саакашвілі, колишнього уособлення демократії на пострадянському просторі в очах неоконсерваторів. Нова конституція набирає чинності в січні 2013 р., якраз коли закінчується другий термін президента. Оскільки строк президентства в Грузії обмежений, Саакашвілі добре підготувався, щоб зробити так само, як, за словами критиків, зробив Путін, коли на нього чекала неминуча втрата влади, тобто залишитися при владі в будь-якому разі.

Отже, якщо хтось і шукає московські моделі управління, то це потрібно робити в Тбілісі. Проте керована демократія не обмежується Тбілісі. Вона є нормою в багатьох країнах світу і не в останню чергу в Сполучених Штатах. Засновники США відхилили пряму демократію, яка, на їхню думку, призвела б до тиранії більшості, і створили продуману систему взаємозалежності і взаємообмеження законодавчої, виконавчої і судової влади. Це стало адекватною поступкою спокусі керувати демократією.

Проте тепер наша система, яка більше схожа на імперську, ніж на республіканську, все більше тяжіє до відгородження правлячої еліти від волі народу. Це відбувається через нашу неприступну двопартійну монополію (дуополію?), яка контролює усі гілки влади, виборчу систему, радіо і телебачення, суддівський активізм, що блокує волю народу, коли її не можна просто обійти, а також культуру політкоректності, настільки жорстку, що вона різко обмежує рамки і масштаб дискусій серед громадськості.

В Європі стан справ навряд чи кращий. Німецькі виборці у своїй переважній більшості хотіли зберегти німецьку марку. Уряд на це не звернув ніякої уваги і продемонстрував, що парламентська система не менш схильна керувати демократією, ніж президентська. Виборці Данії, Нідерландів та Ірландії, - усі на референдумах проголосували проти угод про Європейський Союз, що за правилами мало б означати відмову від них. Проте виборців змушували голосувати доти, поки вони не проголосували правильно. (А як тільки ви проголосуєте за «Європу», шансу проголосувати проти вже не буде.)

Конституційний лад, як і ядерна зброя, - поняття неживе і тому морально нейтральне. Моральна цінність будь-якого конституційного устрою визначається його конкретним застосуванням.

Так, конституційні форми повинні бути демократичними. Але не менш важливо, щоб лідери нації - будь-якої нації - керувалися традиційними людськими чеснотами такими як справедливість, розсудливість, поміркованість, і, перш за все, - великодушність і смиренність. Належне управління базується на цих одвічних цінностях. Жодний конституційний лад і жодні витвори соціальної інженерії не можуть забезпечити належне управління, якщо серця лідерів, а також їхніх громадян не спрямовані на духовне зростання.

Ентоні Т, Салвія є виконавчим директором Американського Інституту в Україні (зі штаб-квартирою у Києві). Раніше працював в Державному департаменті США за призначенням Президента Рональда Рейгана, а також для Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода у Мюнхені та Москві.