Україна і Європа: крок вперед, півкроку назад

30/09/2010
Джеймс Джордж Джатрас

Дві нещодавні події вказують на перспективи прогресу у відносинах України з Європою. Одна з них - офіційне рішення Києва приєднатися до Європейського Енергетичного співтовариства, що базується на можливостях, які має Україна як головна транзитна країна між Росією та Європейським Союзом (ЄС). Друга, - незаконна операція з контрабанди палива дислокованими в Косово українськими військовими, - продемонструвала неблагополучний характер «співпраці» України з НАТО.

Про приєднання України до Енергетичного співтовариства (ЕС) було спільно оголошено 24 вересня міністром палива та енергетики України Юрієм Бойко та представниками ЕС і ЄС, який разом з низкою країн Південно-Східної Європи є членом ЕС. Дещо раніше цього місяця президент Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу обговорював реформи енергетичного сектору України з президентом Януковичем. Вітаючи те, що він назвав «реальним» прогресом України, Баррозу закликав Київ «просуватися далі у здійсненні реформ газового сектору» та в модернізації української газотранспортної системи. «Україна залишиться ключовою транзитною країною, якщо будуть забезпечені довгострокові і стабільні умови транзиту, які відображають інтереси усіх сторін: України, ЄС та Росії», сказав він.

Приєднання України до ЕС (яке ще має бути ратифіковане Верховною Радою) відбулося після прийняття Києвом у липні нового закону, що передбачає юридичне відокремлення (так званий «анбандлинг») транспортування газу (фактично російського газу в Європу) від видобутку енергоресурсів. В Європі вважають, що таке відокремлення необхідне для її енергетичної безпеки. Проте деякі оглядачі висловлюють сумніви, посилаючись на те, що Нафтогаз вже здійснює різні види діяльності через дочірні компанії, які є окремими юридичними особами. За словами одного з експертів, ще слід буде переконатися, «чи це не пусті обіцянки, оскільки в Україні є фінансові, промислові і політичні групи, які виступають проти такої реформи». Також не ясно, які наслідки може мати відокремлення для переговорів про створення спільного підприємства між Нафтогазом і Газпромом.

Можливо, не настільки важливим є те, що підписання документів про приєднання до ЕС відбулося в Скоп’є, столиці колишньої югославської Республіки Македонія. (До тепер, незважаючи на свою назву, ЕС, до якого входили країни з південно-західної Європи, був меншою мірою «європейським» енергетичним співтовариством, ніж балканським співтовариством».) Але за збігом обставин географія вказує на другу зовсім не таку позитивну «балканську енергетичну» історію, яка фігурувала в нещодавніх новинах про Україну.

Як повідомлялося у пресі, українські військові, дислоковані в рамках місії НАТО в окупованій сербській провінції Косово і Метохія, закуповували паливо без сплати мита у болгарському порту Бургас нібито для потреб контингенту. Але натомість вони доставляли його в Косово (можливо, через Скоп’є) без розмитнення (на підставі того, що мали спеціальний статус НАТО) і продавали через посередників - етнічних косовських албанців місцевим автозаправним станціям. Операція, як стверджується, відбувалася з мовчазної згоди (а, можливо, і за участю) військових французького контингенту, хоча незрозуміло, чому вони стали причетними до цієї справи, якщо українці знаходяться в секторі під командуванням США. У 2009 році внаслідок такої схеми було втрачено 2,75 млн. євро податків - не надто велика сума з точки зору міжнародних масштабів, однак, очевидно, суттєва для тих, хто цим займався. Зі свого боку місія НАТО виступила з короткою заявою: «KFOR засуджує усі злочинні дії, і відповідна країна ініціювала всі необхідні заходи, включаючи дисциплінарні і кримінальні розслідування».

Здається, командування KFOR не усвідомлює гіркої іронії в тому, що НАТО позиціонує себе як борця зі «злочинними діями» в Косово. Сили НАТО знаходяться в Косово, в першу чергу, в результаті незаконної агресії проти Сербії в 1999 р і подальшого вигнання під носом у сил НАТО після закінчення війни двох третіх православного сербського населення Косово та знищення 150 православних церков і монастирів джихадистською терористичною «Визвольною армією Косово». Країни НАТО на чолі зі США ініціювали чимало зусиль для здобуття міжнародного визнання псевдо-держави, проти якої виступала більшість членів міжнародної спільноти. До складу такої більшості входить і Україна, яка навіть за часів адміністрації Ющенка відмовлялася визнати албанське сепаратистське утворення, економіку якої контролюють албанські організовані злочинні угрупування.

У зв’язку з цим всім виникає питання: навіщо взагалі українські військові знаходяться в Косово у складі KFOR? Звичайно, тепер, коли за адміністрації Януковича Київ прийняв далекоглядне рішення про те, що Україна не буде вступати в НАТО, вона продовжує підтримувати добрі відносини з альянсом в рамках програми «Партнерство заради миру», а також співпрацює в інших сферах. І це нормально. Але це не означає, що Україна повинна без розбору брати участь у місіях НАТО, які не приносять Україні будь-якої користі і втягують у темні сторони діяльності альянсу, який мав розпастися ще після краху комунізму.

Підводячи підсумок можна сказати, що скандал навколо контрабанди палива є симптомом залишкових відносин із західним «партнером» - НАТО, сумнівні (в кращому випадку) цінності якого для України, навіть якщо вона не є членом альянсу, слід переоцінити. На противагу цьому вступ України до ЕС є прикладом активної стратегії Києва стосовно найбільш важливого довгострокового західного партнера - ЄС.