Стан Європейського Союзу: наслідки для України

29/10/2010

Авторитетна Рада з питань міжнародних відносин підготувала коментар про стан Європейського Союзу, який привернув до себе багато уваги в Сполучених Штатах. Цей коментар, автором якого є американський спеціаліст з міжнародних відносин, д-р Чарльз А. Купчан, має назву «Потенційний занепад Європейського Союзу».

Д-р Купчан має підкреслено песимістичні прогнози стосовно ЄС та його перспектив. Проте, на мою думку, про що мова буде йти далі, це пояснюється тим, що Купчан зосереджує всю увагу виключно на «Європі» (тобто на ЄС) і зовсім не бере до уваги Європу (реально існуючу Європу з усіма її державами), але саме там знаходиться центр її активності та розвитку.

Беручи до уваги саміт України та Європейського Союзу, який призначено на 20 листопада, варто більш детально розглянути думку д-ра Купчана.

Ренаціоналізація Європи

Як вважає д-р Купчан, «історичний експеримент зі створення політичного союзу дав тріщину»; у Європі відбувається ренаціоналізація політичного життя», оскільки її держави-члени «намагаються повернути собі… традиційні повноваження, які має національний суверенітет».

Причину цього він вбачає у «тяжких наслідках» світової фінансової кризи та «отруйної політики», продемонстрованої небажанням Німеччини надати фінансову допомогу Греції, і таким чином знищуючи «дух загального добробуту, який є характерною рисою колективної Європи». Проте він підкреслює, що глибинні причини нездужання Європи лежать «набагато глибше» і, можливо, мають «перманентний характер».

Ренаціоналізація Європи спостерігається у «втрачанні» Німеччиною ентузіазму стосовно ЄС; (попередній) відмові від Лісабонського договору голландців, французів та ірландців; зростанні впливу антиімігрантських партій у Нідерландах, Угорщині, Швеції та інших країнах; переході британської Консервативної партії з правоцентристського блоку в Європейському парламенті, який виступає за ЄС, до євроскептичного ультраправого блоку.

Що стало причиною цього стану?

По-перше, зміна поколінь. Старші європейці сприймають ЄС як дещо «священне», що допомогло їм «позбутися кривавого минулого» нацизму, комунізму та світової війни, проте молоде покоління «не має минулого, якого потрібно позбутися». Для них Європа - більше не «святиня», а лише питання холодного розрахунку «витрат та прибутків».

По-друге, багато європейців незадоволені загрозою їхньому «комфортному добробуту», в якій вони звинувачують ЄС та лібералізацію торгівлі, руху капіталу та ринків робочої сили.

По-третє, просування ЄС на схід та південь «витягло всі соки». Нові члени з колишнього радянського блоку не поспішають поступатися суверенітетом на користь Брюсселя, оскільки вони не так давно вибороли його в Москви. Купчан цитує колишнього президента Польщі Леха Качинського: «Польщу цікавить майбутнє Польщі, а не ЄС».

У зв’язку з таким відношенням та за відсутності більше «знайомого відчуття затишку» Західної Європи, як перед падінням Берлінської Стіни, «старі члени» Європи занурилися в свої проблеми.

На думку Купчана, найгірше в ренаціоналізації Європи те, що вона перешкоджає європейській спільноті допомагати один одному у розв’язанні глобальних проблем. Він називає Європу (тобто ЄС) «товаришем Америки на всіх фронтах - від шефства над світовою економікою, стримування глобального потепління до стабілізації ситуації в Афганістані». Відступ Європи може поставити хрест на одному з «найважливіших та неймовірних досягнень ХХ століття» - наміру Європи здійснювати владу «як одного загального цілого».

Розвиваючи ідею ЄС як невід’ємної частини планів США стосовно глобально-стратегічного домінування, Купчан вбачає у європейському спротиві війнам в Іраку та Афганістані протиріччя між «поширеним неприйняттям широких зобов’язань» та Лісабонським договором, який спрямований на «часткове надання ЕС більшої геополітичної ваги»

Купчан висловлює жаль про те, що ЄС є лише механізмом для поширення влади задля цілей США, і що «війни у далеких країнах, а також витрати, пов’язані з економічним спадом, стримують бажання Європи стосовно ширшої геостратегічної відповідальності.»

Коментар

На нашу думку, Купчан не бачить окремого поза цілим. ЕС - це одне, Європа - зовсім інше. Останнє Шарль де Голль назвав Європою технократів (l’Europe des technocrates), технократія Брюсселя, за його словами, ніколи б не мала б достатньої легітимності або гнучкості для того, щоб діяти на міжнародній арені, про що він зневажливо висловився як про «цю річ».

Європі технократів він протиставляв Європу батьківщин (l’Europe des patries), або Європу націй. Держава-нація попри всі її недоліки є реальним, органічним результатом історії та культури. Вона здатна діяти. Вона не є «річчю», як ЄС, і штучною конструкцією, як СРСР.

Європа націй є чим завгодно, але не штучним явищем. Де Голль писав про Францію: «Все моє життя я вважав, що у Франції, як у Мадонни на фресках, повинна бути надзвичайна доля». Ніхто не може сказати такого про ЄС.

Купчан правий у тому, що у Європі відбувається ренаціоналізація, проте вона ніколи не була денаціоналізована. Європа батьківщин ніколи не була у стані невизначеності, і тепер ще більше закріпилася ніж будь-коли. Вона ніколи не була засобом здійснення міжнародної політики США. Проте Європа технократів також ніколи не розглядалася у такому сенсі. Обидві розглядалися своїми прибічниками як найкращий спосіб прокласти шлях між двома силами на захід та схід, навіть якщо Європа об’єднається з Вашингтоном через НАТО та спільні економічні інтереси.

Купчан не розуміє суті європейської міжнародної політики взагалі, оскільки він зосереджений на Брюсселі, в той час як йому потрібно спрямувати свою увагу на справжні владні центри - Париж та Берлін (і, у зв’язку з цим, також Варшаву). Саме там відбуваються дії. Саме туди спрямовані геополітичні наміри Європи.

Париж, як зазначають Стівен Ерлангер та Катрін Бенхолд з New York Times, робить радикальний крок пропонуючи нові відносини між Європою та Росією у сфері безпеки та економіки, «єдину зону безпеки та економічного співробітництва…яке наблизить Росію до Європи, але не до НАТО».

У зв’язку з цим президент Франції Ніколя Саркозі нещодавно зустрічався з російським президентом Дмитром Медведєвим та німецьким канцлером Ангелою Меркель. Саркозі сказав: «Ми живемо у новому світі, світі дружби між Росією та Європою». Меркель: «Нам потрібно налаштувати відносини між Росією та НАТО на розумний курс. Оскільки деякі з тих самих проблем у світі загрожують нам і сьогодні».

Вони запросили Медведєва відвідати саміт НАТО у Лісабоні в листопаді. Медведєв прийняв запрошення.

В останньому аналізі російсько-німецьких відносин Stratfor.com, відомий американський онлайн ресурс з міжнародних відносин, стверджує, що Німеччина втратила впевненість у ЄС як у «торговельному блоку», який «гарантує процвітання». Окрім цього вона вбачає в Росії ключову державу в її економічному майбутньому. Німеччина купує російський енергетичний продукт, Росія використовує прибуток для придбання німецьких засобів виробництва та інженерних ноу-хау для модернізації її інфраструктури. Це є міцною основою для довгострокових стосунків задля спільної економічної вигоди, які у свою чергу передвіщають довгостроковий загальноєвропейський мир.

Варшава також поступово долучається. З тих пір як російський прем’єр-міністр Володимир Путін у своїй промові 1 вересня 2009 року у Гданську закликав до нормалізації російсько-польських відносин, відносини між Варшавою та Москвою «набирають швидкості», як було зазначено у Eurasia Intelligence Report, бюлетені, опублікованому Інститутом міжнародних та стратегічних відносин (IRIS), науково-дослідним центром, що розташований у Парижі.

Російський міністр закордонних справ Сергій Лавров «вихваляв кінець антагонізму між двома братськими слов’янськими країнами» та проголосив, що президент Медведєв відвідає Варшаву наприкінці 2010 року. Велика кількість спільних ініціатив між двома державами та приватними польськими та російськими організаціями вже на шляху до реалізації. В економічній сфері також спостерігається відлига у стосунках - у першій половині 2010 року об’єм торгівлі між двома державами виріс на 50% порівняно з тим самим періодом минулого року.

Розвиток російсько-польських відносин також спостерігається у духовній сфері. Минулого літа до Варшави прибула делегація з представників вищої ієрархії Російської православної церкви для зустрічі з представниками польської католицької ієрархії. Зустрічний візит не за горами. Метою цих зустрічей є розробка спільної декларації про співробітництво між двома церквами.

В той самий час, як міжнародна політика ЄС, можливо, за словами д-ра Купчана, вже на грані вимирання, міжнародна політика Європи залишається на диво повною життєвих сил.

Вона зосереджена на досягненні критично важливої цілі, яка допоможе Європі вистояти перед проблемами, а саме на ліквідації холодної війни, що охопила Європу від Лісабона до Владивостока.

Висновки: наслідки для України

Відносини з Європейським Союзом:

Відносини України з Європейським Союзом зазнали змін після років помаранчевого керування в Україні, частково через зміну влади в Києві, частково через причини, перелічені д-ром Купчаном.

Тоді Європа тримала Україну - надто велику, надто бідну та надто корумповану для легкої інтеграції - на відстані витягнутої руки. Постійні суперечки Києва з Росією тільки переконали Європу у небажанні запрошувати Україну до приєднання, оскільки їй не потрібно напруження на східному кордоні.

Україна зробила багато задля підвищення довіри до неї як партнера Європи: вона налагодила дружні відносини з Росією, навела лад у безладі, що панував у внутрішній політиці, а також зробила кроки для покращення економіки (проте невідомо наскільки ці зміни довготривалі).

Задовольнивши вимоги МВФ для відновлення фінансування та приєднавшись до Європейського Енергетичного співтовариства (створивши зону вільної торгівлі в енергетичному секторі), Україна просунулася у напрямку відповідності європейським стандартам, навіть якщо попереду ще довгий шлях. ЕС особливо прагне стати свідком боротьби Києва з корупцією.

Київ повинен триматися політики терплячих переговорів з Брюсселем. Членство в ЄС Україні поки що не світить, але зусилля зі створення зони вільної торгівлі та безвізового режиму матимуть реальну вигоду для України. Модернізація української економіки шляхом приведення її у відповідність європейським стандартам - мета, яка об’єднує всіх українців та політичний клас нації.

Стосунки з Європою:

Україна посіла центральне місце у післяхолодновоєнному загальноєвропейському врегулюванні: набуття Києвом позаблокового статусу було помічено в політичних колах по всій Європі. Це допомогло зрушити з мертвої точки відносини між двома частинами континенту - стати свідком останніх зрушень у відносинах Берліна, Парижа та Варшави з Москвою, про які згадувалося вище. Київ зіграв у цьому процесі важливу роль каталізатора.

Він зробив це як повноправний член Європи батьківщин, ким він і є по суті. Немає потреби випрошувати запрошення. Через історичні, культурні та духовні причини та її стратегічне розташування Україна є квінтесенцією Європи. Її призначення - слугувати мостом між Східною та Західною Європою, її вроджена звичка дивитися в бік Росії та Азії, так само, як і в бік заходу, тільки посилює європейський статус нації.

У зв’язку з цим Київ був би найкращим місцем для проведення конференції з європейської безпеки разом з головами європейських держав. Ця ініціатива поклала б міцну основу для єдиної зони європейської безпеки, до якої закликає Президент Саркозі, та співробітництву між всіма частинами Європи.