Участь України у післявиборних маневрах в Молдові

09/12/2010
Джеймс Джордж Джатрас
Заступник директора, Американський Інститут в Україні

Як і передбачалося, результати парламентських виборів в Молдові 28 листопада практично повторили передвиборну розстановку сил. Найбільша в Молдові Комуністична партія на чолі з колишнім президентом Володимиром Вороніним втратила шість місць в парламенті і тепер має 42. Хиткий трьохпартійний «Альянс за європейську інтеграцію» (АЄІ) загалом отримав 59 місць і недобрав 2 місця до числа, необхідного для обрання нового президента.

Отже, треті за два роки вибори в Молдові, здається, знову призвели до безвиході. А може, і ні - якщо Київ скористається нагодою протягнути руку допомоги своєму західному сусіду, щоб захистити інтереси України і зміцнити регіональну стабільність.

Без сумніву, в ситуації, коли комуністи оскаржують результати виборів, заявляючи про «масові порушення», і повним ходом йдуть переговори про створення багатосторонньої коаліції, перебіг подій в Кишиневі передбачити важко. Звичайно, три партнери по АЄІ можуть об’єднатися в уряд меншості і надовго закріпити теперішню тупикову ситуацію. Далі можна очікувати, що через декілька місяців Молдова проведе свої четверті вибори, які матимуть такі ж безглузді результати.

Більш дієвою альтернативою було б, якщо б центристські партії за підтримки сусідніх з Молдовою держав, і особливо України, серйозно взялися за питання, що турбують країну, і для їх вирішення спробували створити правлячу коаліцію.

Ключовим моментом є зростання усвідомлення того, що прості лозунги про «прозахідний» шлях Молдови на вступ в ЄС і НАТО, - який в молдовському контексті фактично означає прорумунську орієнтацію, - просто не пройдуть. Як Американський Інститут в Україні нещодавно застерігав, питання «Великої Румунії» (Romania mare), яке порушує адміністрація Президента Траяна Бесеску в Бухаресті і яке передбачає плани і щодо української території, себе вичерпує. Як з прикрістю зазначає один добре інформований виходець з Румунії, який зараз проживає в Іспанії:

«Я дуже люблю мою країну, але на відстані. Важко повертатися в Румунію, яка переживає занепад і з якої продовжують тікати люди через нестачу можливостей, справедливої оплати праці і робочих місць. Ось як економісти підсумовують ситуацію, що склалася: імпорт без експорту, недостатня кількість фабрик і заводів, і автомобілі без доріг. На даний момент румунська тіньова економіка, збільшуючи обсяг протягом всього періоду світової фінансової кризи останніх двох років, дає 40% ВВП. Рівень безробіття піднявся до позначки 7,2%, а сума допомоги, яка необхідна Румунії, може сягнути 60 млн. євро. Румунія виглядає ексцентричною країною, яка, здається, навчилася лише потрапляти з однієї кризи в іншу, хитатися від однієї системи до іншої, і стала країною вщент пограбованою корупціонерами, проте судячи з усього, байдужою до власної долі».

Або якщо висловитися інакше, якщо б Румунія входила до складу єврозони, вона б стала кандидатом на отримання допомоги разом з Грецією, Ірландією і, можливо, найближчим часом, Іспанією, однак навіть у німців не вистачить ані коштів, ані терпіння для Румунії. Далека перспектива об’єднання Молдови з Румунією навряд чи може бути привабливою, хіба що для незначної меншості, яка все ще знаходиться під ідеологічним впливом крайнього румунського шовінізму на зразок того, в результаті якого мирні громадяни Придністров’я, більшість з яких етнічні українці, стали жертвами жорстокого насилля. (На жаль, такі ідеї все ще користується підтримкою деяких політичних сил, і зокрема, в рядах Ліберальної партії на чолі з діючим Президентом Міхаєм Гімпу, яка має 12 місць в парламенті.)

Заслуговує уваги той факт, що Росія відреагувала швидко, надіславши з візитом голову президентської адміністрації Сергія Наришкіна, який закликав до вирішення ситуації з урахуванням «перспектив розвитку і двосторонніх відносин в усіх сферах, включаючи економіку, соціальні і гуманітарні питання, а також ключових аспектів міжнародного життя». Наришкін, зокрема, відмітив переговори з лідером Демократичної партії Маріаном Лупу (15 місць) та лідером комуністів Вороніним, які позитивно висловлювались стосовно можливого «приєднання до Митного союзу [Росії-Білорусі-Молдови] та поглиблення стратегічного партнерства з Російською Федерацією». Лупу підтвердив, що партія Вороніна зробила йому «дуже щедру» пропозицію щодо створення коаліції, хоча навіть альянсу Комуністичної і Демократичної партій буде недостатньо, щоб створити парламентську більшість. (Між тим, Ліберально-демократична партія прем’єр-міністра Влада Філата, яка здобула 32 місця в парламенті, відмовилася від переговорів про створення коаліції з комуністами.)

Якщо Москва може надіслати високопоставленого емісара, щоб запропонувати своє посередництво для сприяння створенню прогресивної коаліції, яка виключає радикальні елементи, так може зробити і Київ. Справді, враховуючи те, що Молдова є сусідом України, а не Москви, Київ навіть більшою мірою безпосередньо зацікавлений взяти на себе роль чесного посередника, який може допомогти Молдові вийти із, здавалося б, вічного паралічу.

Більше того, діюча адміністрація у Києві може авторитетно вести переговори з Кишиневом в одному важливому аспекті, який має безпосереднє відношення до теперішнього становища Молдови. Україна змарнувала п’ять років на чвари у «прозахідній» «помаранчевій» коаліції, яка пропонувала «євроатлантичний» геополітичний курс і ідеологію замість реальних досяжних цілей у сфері співпраці з Росією та іншими державами колишнього Радянського Союзу. В той час, коли Москва прискорено розвиває відносини з Берліном і Парижем для створення міцної основи економічного прогресу, який не залежить від розмитої перспективи приєднання до хиткого Європейського Союзу, все зрозумілішим стає, що найбільш оптимальний і легкий шлях до партнерства із західними країнами, напевне, лежить, як це не парадоксально, через схід.

Ці причини необхідно пояснити і Молдові. А хто це може зробити краще, ніж Україна?