В якому напрямку рухається Україна?

12/05/2011
Ентоні Т. Салвія
Директор, Американський Інститут в Україні

Два найбільш відомих оглядача подій в Україні - Тарас Кузьо та Адріан Каратницький - мають різні погляди щодо того, куди прямує Україна. Кузьо каже, що Сполучені Штати під впливом піар-менеджерів ПР Президента Януковича (помилково) вважають, що поміркована фракція Партії регіонів контролює ситуацію і прагне до близьких відносин із Заходом - саме так, як хоче чути Вашингтон.

Але реальність зовсім інша, - зазначає Кузьо. Дії Януковича - від заперечення членства України в НАТО до продовження терміну перебування Чорноморського флоту Росії, до загального авторитаризму (включаючи тиск, який чиниться на колишнього прем’єра Тимошенко) - чітко свідчать про те, що він очолює адміністрацію, яка по своїй суті є а-ля путінською та проросійською.

Каратницький говорить абсолютно протилежне: поміркована фракція дійсно контролює ситуацію і прагне покращених взаємин із Заходом. Він розглядає переслідування Януковичем Леоніда Кучми, призначення старого друга Ющенка Марини Ставнійчук на ключову посаду в адміністрації (що дає їй можливість покласти край спробам надати російській мові статусу державної), критику його адміністрацією «розкольного русофіла», міністра освіти України Дмитра Табачника, як «безпомилкові ознаки політичної лібералізації». Каратницький бачить все це як докази відданості Києва проєвропейському курсу, що охоплює переговорний процес стосовно створення «глибокої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі» з ЄС та опір «фінансовим стимулам та іншим домовленостям», що надходять з Москви з метою вступу України в Митний союз Росія-Білорусь-Казахстан.

Безсумнівно, Янукович під впливом нібито поміркованої проєвропейської, дещо русоскептичної команди Льовочкіна, Бойка та Грищенка, здається, рухається в напрямку, що його розгледів Каратницький. Нещодавня заява міністра енергетики Бойка про те, що російський проект будівництва Південного потоку становить загрозу для національної безпеки України, нагадує риторику (і менталітет) часів Ющенка.

Куди ж прямує Україна за Президента Януковича? Подивімося на вибір, який стоїть перед Києвом: вступом до Митного союзу Росія-Білорусь-Казахстан та переговори щодо підписання угоди про створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом (виключаючи варіант повного членства, що не пропонується). Який варіант є кращим для України?

Приєднавшись до Митного союзу, що підтримується Москвою, Україна отримала б дуже відчутні результати (і жодних, якщо не приєднається), тоді як європейська пропозиція не означає нічого конкретного. Ніхто не знає, як виживатимуть українські підприємства, коли європейські компанії зі своїми фінансовими ресурсами увійдуть на український ринок. Також не треба мати великих ілюзій щодо попиту на українські товари в Британії, Франції, Німеччині. За рівних умов українська сільськогосподарська продукція могла б виграти, проте умови далеко не рівні: сільське господарство в Європі отримує величезні субсидії, що дає серйозні підстави переживати щодо перспектив експорту українських продуктів харчування та зерна. Більше того, ЄС, розглядаючи Україну як надто велику, бідну і корумповану, щоб легко інтегруватися, відмовляється гарантувати Києву, що укладення угоди про створення зони вільної торгівлі в подальшому приведе до повного членства.

Росія, навпаки, пропонує реальні переваги: приєднайтесь до нашого Митного союзу, і ми продаватимемо вам газ, який ви імпортуєте, за внутрішніми російськими тарифами. Це представляє собою величезну потенційну вигоду для державної фінансової системи України і простих українських споживачів енергії. Це звільнило б Україну від обтяжливих вимог МВФ, за якими вона повинна зменшити величезний поточний дефіцит Нафтогазу за рахунок підвищення тарифів для українських домогосподарств і підприємств. Україна отримала б безперешкодний доступ до ринку немало-небагато 200 мільйонів чоловік, який з 2001 р. показував економічний ріст в середньому 7% в рік (порівняно з 1,5% в ЄС за той самий період). Підсумовуючи, слід сказати, що вступ до Митного союзу став би потужним стимулом для зростання економіки і ринку праці у період скрути для багатьох українців.

Досить про переваги, як щодо недоліків? Коли Митний союз набере чинності у січні 2012 року, Росія та її партнери введуть 10,5% мито на ввезені товари, порівняно з 4,5% митом, що накладає Україна.

Отже, Україна опиниться перед суттєвою перешкодою для експорту своїх товарів в Росію, - без сумніву, найбільшого торговельного партнера, - і буде схильна натомість підняти тарифи на імпорт з Росії. Сергій Толстов, Директор Інституту політичного аналізу і міжнародних досліджень, нещодавно застерігав щодо торгової війни з Росією, яка може «зруйнувати українську економіку і призвести до занепаду української виробничої бази».

Оскільки Україна не може вступити до обох угруповань, то що ж їй робити?

З огляду на відмову ЄС надати Україні план дій для набуття членства в ЄС, я б рекомендував пристати на пропозицію Росії. Окрім вказаних вище реальних переваг, такий крок позбавив би Європу і Захід можливості маніпулювати Києвом проти Москви і навпаки, що шкодить їм обом.

Не існує явних, реально вимірюваних переваг приєднання до зони вільної торгівлі з ЄС, за винятком якогось ефемерного відчуття, що Україна на крок наблизиться до магічного кола сучасності, «святая святих» прогресивного людства. Але ж цього замало, коли українцям потрібні робочі місця, зростання економіки і розвиток країни.

Економіст Влад Собелл зазначив, що небезпека в перетягуванні канату між Європою і Росією щодо України полягає в потенційному відновленні блокового менталітету та переділу Європи на окремі конкуруючі сфери. Він закликає Москву допомогти Україні здійснити «глибоку промислову перебудову» і закликає Брюссель запропонувати Україні «реальний» план дій для набуття членства. При цьому всі сторони повинні прагнути «покращених відносин між Росією та ЄС/НАТО на базі вступу Росії у ВТО та розгляду всіх аспектів економіки та безпеки».

Собелл, безперечно, правий. Як Кузьо і Каратницький, він вважає, що на карту поставлена геостратегічна орієнтація України. Він також правий, коли каже, що було б краще координувати політику між Європою, Росією та Україною, аніж змушувати останню вибирати з-поміж конкуруючих варіантів. На жаль, такого координування немає, і Україна змушена робити вибір. Якщо Київ не зможе домовитися з ЄС про набагато кращий варіант, ніж той, що пропонується зараз, Митний союз - це єдиний шлях.

Якщо Київ і Москва будуть членами одного Митного союзу, Захід зрозуміє безглуздість принципу «розділяй і володарюй» на Сході. І тоді Україна і Росія разом зможуть запропонувати Європі укласти антанту Великої Євразії, що покладе остаточний край поділу континенту, який мав місце в результаті Холодної війни.

Прикро, якщо від вступу в Митний союз Президента Януковича стримують внутрішні політичні перестороги. Проте це крок, який повинен зробити він сам. Як мінімум, в перемовинах з Брюсселем замість того, щоб отримувати невиразні запевнення, які можуть або не можуть матеріалізуватись, він повинен наполягати на отриманні відчутних переваг, на рівні з тими, що пропонує Москва. Європі не слід робити помилку, вважаючи, що Україні немає куди іти.