Інтереси України в Молдові і Придністров’ї

21/06/2011
Доповідь д-ра Срджа Тріфковича, Інститут Рокфорда
Круглий стіл за підтримки Американського Інституту в Україні, Київ, 14 червня 2011 р.
Срджа Тріфкович, Ентоні T. Салвія

ТЯГАР ІСТОРІЇ – Можна пробачити американцю, який подивившись на карту Придністров’я, прийме його за острів чи півострів, такий собі аналог Нижньої Каліфорнії з порізаними контурами, радше ніж закриту сушею честолюбну країну. Її неприродна форма відображає неприродні обставини її створення. За будь-якими політичними, географічними, економічними, історичними, етнічними і культурними критеріями природнім кордоном між Україною і Молдовою є Дністер. Те, що вузька смужка на його лівому березі була вирізана з території України у 1924 р. і перетворена на штучну структуру, відому в міжвоєнний період під назвою Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка, було більшовицьким геополітичним маневром, спрямованим на поширення революції в Румунію чи принаймні протидію її іредентистським зазіханням на Бессарабію. 1 Роки потому, роблячи вигляд, що «Молдавія» є у складі СРСР, Сталін так само зміг робити вигляд, що має обґрунтовані підстави звільнити «решту» Молдавії, тобто власне Молдову, від пут постверсальської Великої Румунії, що виникла у вакуумі, утвореному після колапсу двох сусідніх імперій.

Придністров’ї

Сталін зі своїми послідовниками давно мертві, а ми й далі маємо справу з їх спадщиною у формі довільно проведених кордонів. З так і ніким непояснених причин ці кордони все ще вважаються непорушними і недоторканими як у колишній Югославії, так і на території колишнього СРСР, навіть незважаючи на те, що були утворені не зовсім законно і легітимно. 2 Слід зазначити, що на думку «Міжнародної спільноти» (тобто США та їх сателітів), внутрішні кордони комуністичного періоду, які двадцять років тому були перетворені на міждержавні кордони, - це єдиний спадок цих двох держав, який варто було б зберегти і підтримувати.

Проте не всі кордони є рівноцінними. Це очевидно зі ставлення керівництва у Вашингтоні і Брюсселі до прагнення Придністров’я до самоуправління з одного боку та румунського іредентизму з іншого. Реакцією на бажання Придністров’я завжди було і залишається зичне «Ні!», що супроводжується незмінним підтвердженням територіальної цілісності Молдови. З другого боку, кидається в очі відсутність аналогічного засудження Заходу стосовно постійних прагнень Румунії поглинути Молдову. 3 Це сприяло формуванню консенсусу серед румунської еліти про те, що молдовани на схід від Пруту є румунами, - чітко і ясно, - і що Молдову слід в кінцевому результаті «возз’єднати» з Румунією на підставі права її народу на самовизначення. Політика Бухареста розвивається відповідно і координується з прибічниками концепції Великої Румунії в самій Молдові. І ця політика представляє собою постійний виклик безпеці України і вимагає відповідної реакції.

Ентоні T. Салвія
Директор, Американський Інститут в Україні

Коментарі на брифінгу для преси на тему Придністров’я і Молдови, організованому Американським Інститутом в Україні. Захід проведений у вівторок 14 червня 2001 р.

Для блага Придністров’я Смирнов має піти

Нещодавно в Одесі, український міністр закордонних справ Костянтин Грищенко та його російський колега Сергій Лавров оголосили, що переговори з урегулювання конфлікту в Придністров'ї у форматі 5+2, відкладені на 5 років, відбудуться в Москві 21 червня.

Коли цей процес розпочнеться, для України було б доцільно взяти в ньому активну участь з метою захисту власних інтересів у Придністров'ї. З-поміж іншого це передбачає тісну координацію зусиль з Москвою.

Придністров'я могло б посприяти просуванню своїх цілей для укріплення власної державності шляхом проведення всеохоплюючих реформ. Але цього не станеться до тих пір, поки при владі залишається Ігор Смирнов.

Він завів країну, якою правив 20 років, у глухий кут. Економіка і промисловість зруйновані, соціальна сфера не працює, політичне життя пасивне, і люди прагнуть виїхати за кордон через відсутність перспективи в ізольованій республіці.

Економіка субсидується російським газом, за який Смирнов отримує гроші з громадян і підприємств країни, але не платить Газпрому. Крім цього, страшна в корупція панує в митній сфері, якою керує син Смирнова.

Смирнов віджив свою політичну ефективність. Його правління вже стало основним бар'єром для міжнародного визнання Придністров'я та його майбутнього розвитку.

Придністров'ю потрібен новий політичний лідер і грамотне економічне і соціальне управління. Країні потрібна модернізація. А це неможливо з Президентом Смирновим.

Можливою альтернативою міг би стати Анатолій Камінський, лідер найбільшої політичної партії країни «Оновлення».

Президентські вибори в грудні стануть поворотним моментом: або країна вибере практичного нового лідера, або осяде на дно ще на п'ять років. У нього буде можливість залишитися ще на два терміни, якщо у вересні буде прийнята нова конституція.

Президент Смирнов має повинен піти у відставку. Придністров'ю потрібні вільні та справедливі президентські вибори, в яких Смирнов не повинен бути кандидатом.

Міжнародне співтовариство, зокрема Україна і Росія, повинні наполягати на відставці Смирнова.

Якщо необхідно, вони повинні чинити фінансовий і економічний тиск, в тому числі заморожувати банківські рахунки Смирнова і його соратників.

Ця політика має бути скоординована між Києвом і Москвою.

ІНТЕРЕСИ УКРАЇНИ - Судячи з усього, в контексті такої небезпеки в інтересах України є збереження безстрокового статус-кво порівняно з будь-яким розвитком подій, що примусив би Придністров’я підпорядкуватися Молдові, і таким чином, поставив би під загрозу можливе розширення Румунії на східний берег Дністра. Однак на практиці необхідне довгострокове рішення, яке дозволить забезпечити постійну політичну стабільність в регіоні і створити умови для реалізації його значного потенціалу, здебільшого у сільському господарстві, а також і в інших галузях.

Києву слід змінити свою пасивну роль і зайняти проактивну позицію на шляху до прийняття такого рішення. Якщо Україна не виступить з пакетом пропозицій, які б відображали її власні національні інтереси та інтереси безпеки, вона ризикує опинитись в ситуації, коли змушена буде прийняти заходи, що відповідають інтересам інших сторін. Оскільки російські і українські інтереси у Придністров’ї багато в чому співпадають, Києву слід координувати свою позицію з Москвою. І це не означає, що слід погодитися на роль молодшого партнера або просто слідувати лідерству Москви. Сміливі ідеї, висунуті з боку України як внесок в процес переговорів «5+2», які б підтримували і природно відображали роль партнера з великою територією і регіональним значенням, послужили б довгожданим сигналом про те, що Київ більше «не складає яйця в чийсь чужий кошик».

ПОЛІТИКА УКРАЇНИ - У своїй політиці стосовно південно-східного сусіда Україна повинна підтримувати і сприяти подальшому переходу Молдови на рівновіддалені позиції від Росії і Заходу, а також політиці нейтралітету замість приєднання до НАТО. Також Києву необхідно паралельно сприяти формуванню у Придністров’ї нового ефективного керівництва. Після проведення попередніх консультацій з Росією Україні слід подумати над тим, щоб виступити зі стратегічною ініціативою із створення трьохсторонньої російсько-українсько-молдовської комісії з питань ціноутворення і транзиту газу, обумовлену (неофіційно, але чітко) не приєднанням Молдови до НАТО. Подальша розробка конкретних політичних пропозицій буде можливою, коли стануть відомі результати прийдешніх виборів.

Україні також слід подумати на зустрічними заходами протидії румунській іредентистській програмі через підтримку інформаційної кампанії, що буде спрямована на засоби масової інформації, осіб, що приймають рішення, і широку громадськість у Західній Європі і Сполучених Штатах. Україні слід покращувати обізнаність про проблемність поглядів і політики Румунії, опосередковано підтримуючи проведення заходів, досліджень і розміщення публікацій, які б відповідали її поглядам на регіональну стабільність

Незалежно від результатів виборів в Молдові, Київ може і повинен робити більше для протидії агітації Великої Румунії всередині Молдови, непрямо і неофіційно підтримуючи ті культурні установи і недержавні організації, які культивують почуття самостійної молдовської ідентичності і прагнуть припинити іноземне втручання у внутрішні справи. В загальних рисах така модель вже існує у вигляді непрямої підтримки, яку Бухарест надає громадським установам і організаціям, що слідують його курсу. Але потрібні більш рівноправні умови гри, і колишнє відсторонення України недоречно зіграло на користь і перевагу прорумунської сторони у внутрішніх дискусіях в Молдові. Навіть за таких умов в Молдові залишається сильною неорганізована опозиція «возз’єднанню з румунською батьківщиною». 4 І її необхідно пропагувати і зміцнювати.

Активніше просування українських інтересів в Молдові потрібно розглядати як частину ширшої стратегії, спрямованої на стримування виклику, який представляє для України Румунія. Цей виклик базується на культурних, стратегічних та геополітичних реаліях, що залишаються відносно незмінними. Тому стратегія протидії повинна бути всебічною і довгостроковою.

УКРАЇНСЬКИЙ ПЛАН ЩОДО ПРИДНІСТРОВ’Я має поєднувати в собі елементи федерального і конфедеративного устрою. Загалом він може базуватися на успішній і випробуваній моделі розширеної автономії Аландських островів. Ці Балтійські острови, населені шведами, номінально знаходяться під суверенітетом Фінляндії, проте мають тверді міжнародні гарантії свого особливого статусу. Дані гарантії були надані Лігою Націй дев’яносто років тому і підтверджені ООН після Другої світової війни. Аналогічним чином Україні слід запропонувати, щоб:

  • Самоуправління Придністров’я було закріплено рішенням Ради безпеки ООН, додатково гарантовано державами, що в даний час виступають посередниками у переговорному процесі, і підтверджено новою молдовською Конституцією;
  • Був би підтверджений номінальний суверенітет Молдови, проте законодавча влада була розподілена між Кишиневом і Тирасполем, а не делегована Молдовою Придністров’ю;
  • Усі молдовські міжнародні угоди мають бути окремо ратифіковані Придністровським законодавчим органом. Якщо угоди не будуть ратифіковані (наприклад, Молдова подасть заявку і буде прийнята в НАТО), вони не будуть діяти стосовно Придністров’я.
  • Тирасполь має мати право вето стосовно будь-яких подальших ініціатив Молдови щодо змін розподілу повноважень між Придністров’ям і урядом в Кишиневі;
  • Придністров’я має мати право проголосити незалежність у випадку, якщо Молдова в майбутньому прийме рішення про об’єднання з Румунією;
  • Придністров’я має мати окреме від молдовського громадянство, 5 і право на нього матимуть лише постійні резиденти на момент підписання угоди;
  • Придністровське громадянство буде обов’язковою умовою для володіння землею (хоча іноземні інвестори матимуть право на її оренду) та права голосу на придністровських виборах.

Викладені вище пропозиції є обґрунтованими, справедливими і легітимними. Якщо всі сторони будуть вести добросовісні переговори, вони зможуть забезпечити реальну основу для стабільного і тривалого врегулювання.

НА ЗАВЕРШЕННЯ дозвольте мені процитувати заключний параграф зі своєї доповіді на тему «Зазіхання Румунії на схід від Пруту», представленої на круглому столі АІУ у Києві 17 червня 2010 р.

Виклик Румунії, який постав перед Україною, не зникне, бо в своїй основі він має відносно незмінні культурні, стратегічні та геополітичні реалії. Цей виклик можна і потрібно зустріти більш дієво, ніж раніше, і визнання його існування могло б бути першим необхідним кроком. Джерело походження виклику відносно слабке і вразливе. Зі своїми розмірами, ресурсами та порівняними перевагами Україні немає чого боятися, якщо вирішувати цю проблему відповідально, але твердо.

Цей висновок й надалі актуальний. Зайнявши продуктивну позицію у пошуку рішення проблеми Придністров’я, Україна може захистити власні національні інтереси та інтереси безпеки і водночас сприяти формуванню плану, який матиме позитивний результат для всіх.

1. Офіційною столицею було «тимчасово окуповане місто Кишинів».
2. Лорд Девід Оуен, який вів переговорний процес з боку ЄС під час Боснійської війни, визнає це у своїй книзі «Балканська Одіссея»: «Я завжди вважав, що безкомпромісне закріплення внутрішніх кордонів … як кордонів незалежних держав є набагато більшим безумством, ніж, власне кажучи, передчасне визнання». (с. 33)
3. Наприклад, у січні 2010 р., коли Президент Траян Басеску в Кишиневі заявив, що не підпише Договір про кордон з Молдовою («Я ніколи не визнаю, що кордон Румунії проходить по ріці Прут»), не було жодної реакції Заходу.
4. За даними дослідження IRI (листопада 2008 р.), 29% молдовців підтримують союз з Румунією, а 61% виступають проти.
5. Крім існуючого прецеденту на Аладських островах, до 1991 р. цей принцип також застосовувався в колишній Югославії: її громадяни також були громадянами її складових республік.