Вугілля, сланцевий газ і примара української енергетичної незалежності високою ціною

03/08/2011
Джеймс Джордж Джатрас
Заступник директора, Американський інститут в Україні

Трагічна загибель десятків українських гірників у двох окремих аваріях на вугільних шахтах в Луганській і Донецькій областях, а також травми багатьох інших, вимагають повного розслідування обставин, які призвели до біди. Але ніякі результати пошуків відповідальних за людські жертви і каліцтва не зможуть замінити сім’ям втрачених близьких. Вічна їм пам’ять!

Президент Віктор Янукович заслуговує на повагу за те, що перервавши свою відпустку в Криму, поспішив до місць трагедій і дав наказ провести повне розслідування причин аварій. Але недостатньо виявити і оприлюднити факти, що призвели до катастрофи. Уряд має переглянути стратегічний напрямок енергетичної політики, зосереджений на сумнівному гамбіті і спрямований на досягнення національної незалежності в галузі енергетики. Зокрема, як зазначив Ukrainian Journal, «плани уряду щодо розширення сектору видобутку вугілля як способу зменшення залежності від імпорту дорогого природного газу з Росії» повинні бути серйозно переглянуті в рамках розслідування аварій на шахтах.

Геополітичний погляд США на розробку сланцевого газу

Скорочення «залежності від Росії» є також лейтмотивом іншого пріоритету офіційного Києва в галузі енергетики: видобуток природного газу зі сланцю. Таким є підтекст інтересу Shell в інвестування близько 1 млрд. доларів США: «Україна, яка залежить від імпорту російського газу, знаходиться в пошуку альтернативних джерел енергії і нещодавно прийняла до уваги ідею розробки родовищ сланцевого газу у східному регіоні, Донбасі, а також в Карпатах, на заході країни. Опираючись на дані компанії «Нафтогаз України», фахівці США вважають, що Україна має запаси сланцевого газу в обсязі від 1,5 до 2,5 трлн. кубометрів».

Як це і повинно бути, Shell, безумовно, зацікавлена перш за все у комерційній вартості проекту. Але в світлі стратегічного мислення, не можна на помітити, що США хоче використати політичний аспект потенційного видобутку сланцевого газу в Україні. Згідно з липневою 2011 р. доповіддю «Сланцевий газ і національна безпека США» Інституту суспільної політики Джеймса А. Бейкера III (колишній Держсекретар США) при Університеті Райс, сланцевий газ слід розглядати як ключовий інструмент у збереженні і навіть розширенні глобальної гегемонії Америки у період після закінчення холодної війни, особливо ж за рахунок Росії.

В доповіді Інституту Бейкера багато геополітики і мало комерційної привабливості. Як у випадку з нафтопроводом Баку-Джейхан (існуючим) і газопроводом Набукко (вигаданим), що підтримуються Вашингтоном, розробка сланцевого газу розглядається як відповідь на політичні, а не економічні проблеми. Як приклад, розглянемо нижче витяги з дослідження Інституту Бейкера з коментарями від АІУ:

  • (Стор. 9) «Зростання видобутку сланцевого газу вже призвело. . . до геополітичних наслідків. Наприклад, це зіграло ключову роль в ослабленні можливостей Росії використовувати «енергетичну зброю» проти своїх європейських клієнтів за рахунок збільшення альтернативних поставок до Європи ЗПГ з американського ринку.»

    Коментар АІУ: Для авторів доповіді, продаж Росією свого газу європейським споживачам видається «енергетичною зброєю», а вочевидь, американські зусилля підірвати ринок Росії для досягнення своїх геополітичних цілей не є ніякою зброєю.

  • (Стор. 45) «Висока залежність Європи від російського газопроводу перешкодила деяким європейським лідерам взяти участь в дипломатичних зусиллях проти вторгнення Росії [sic] в Грузію в 2008 році (Прим. 26 нижче) і послабила їхню підтримку непростих виборів прозахідного українського президента Віктора Ющенка, який негативно позиціонувався з боку Москви за його антиросійські погляди. Урізноманітнення джерел енергозабезпечення Європи сприяє інтересам США через зростання можливостей Європи протистояти втручанню Росії в європейські справи і допомагати прикордонним державам на Балканах і в Східній Європі стверджуватись у своїй зовнішньополітичній незалежності від Москви. Коаліції США з європейськими державами є важливим елементом національної безпеки США, включаючи зусилля по боротьбі з тероризмом та запобіганню гуманітарним кризам. Енергонезалежній Європі буде простіше виступати разом із США у впровадженні глобальних миротворчих та інших міжнародних ініціатив, які можуть і не мати повної підтримки з боку Росії».

    Коментар АІУ: Незаперечно, важливим фактором тут є не енергетична незалежність Європи, а залежність від країн в рамках американського геостратегічного курсу, таких як Азербайджан, Грузія, Туреччина та Ірак. Це унеможливлює американських союзників в Європі протистояти тиску Вашингтона брати участь у майбутніх помилкових «ініціативах» на зразок Боснії, Косово, Іраку, Афганістану, Лівії, скоро, можливо, Сирії, проти здорового глузду і навіть законності яких мала наглість виступити Росія. Більш того, посилання на «прикордонні держави» пропонує ново-розділ в Європі, що виключає Росію як чужинця.

  • (Стор. 45, прим. 26) «Німеччина виступила проти санкцій щодо Росії в результаті її вторгнення [sic] в Грузію, і канцлер Німеччини Ангела Меркель, яка приїздила для зустрічей до Санкт-Петербурга в Росію у грудні 2008 року, на спільній прес-конференції дала зрозуміти, що Німеччина є проти приєднання України і Грузії до членства в НАТО, незважаючи на американський тиск (виділено автором) в протилежному напрямку. http://www.stratfor.com/weekly/20081006_german_question. Інші європейські країни, включаючи Італію, також не засуджували російську військову операцію».

    Коментар АІУ: Майже три роки тому, ексцентричний улюбленець Вашингтона Михеїл Саакашвілі почав наступ на Південну Осетію, вбиваючи її мирне населення та російських миротворців. Коли Росія відповіла силою, деякі з союзників Америки по НАТО наважилися не піддатися «тиску» з боку Вашингтона і не загострювати ситуацію, можливо, частково й тому, що мали інші джерела енергії, ніж ті, яким надають перевагу США. Більше того, членство України та Грузії в НАТО - що могло б призвести від конфлікту 2008 року до світової пожежі - більше не є прийнятним для деяких ключових союзників Вашингтона.

  • (Стор. 48) «Проект газопроводу Набукко розглядається вже більше десяти років як подальше рішення диверсифікації доступу ЄС до альтернативних поставок природного газу з Центральної Азії та Іраку. Міжурядова угода по проекту була підписана між Туреччиною, Румунією, Болгарією, Угорщиною та Австрією в липні 2009 року і була спрямована як на зменшення залежності Європи від російського газу, так і на створення нових транспортних коридорів для каспійських ресурсів, тим самим зміцнюючи політичні (виділено автором) відносини між прикаспійськими країнами і ЄС. . . . На жаль, на перешкоді здійснення проекту є його висока вартість і сумніви щодо практичності і термінів поставок газу. Але у зв’язку зі зростанням видобутку сланцевого газу виникають нові сценарії альтернативних поставок газу в Європу, і стає неясним, чи має здійснення проекту Набукко будь-який геополітичний (виділено автором) чи комерційний сенс».

    (Коментар АІУ: Як і його компаньйон, нафтопровід Тбілісі-Баку-Джейхан, Набукко ніколи не мав ніякого комерційного сенсу, а був придуманий лише як «політична» і «геополітична» альтернатива Південному потоку (до речі, який навіть не згадується в доповіді Інституту Бейкера). З наближенням повного краху проекту Набукко, - в ситуації, коли більшість країн, незважаючи на потуги Вашингтона заставити їх повірити в Набукко, поспішають все-таки приєднатися до Південного потоку, - тепер сланцевий газ фігурує як свого роду технологічний замінник Набукко для досягнення тих же геополітичних цілей.)

«Гідророзрив»: Ще один Чорнобиль?

Чого Інститут Бейкера в своїй доповіді не розглядає ні в найменших деталях, так це можливі екологічні наслідки від «розриву пласту», сучасної техніки запомповування під високим тиском токсичних речовин в газоносні субстрати для видобутку природного газу, який вивільняється внаслідок розриву сланцевої породи. Розрив є невід’ємною частиною розробки сланцевих родовищ в Україні і деінде, для того щоб видобуток газу був економічно вигідним. Дійсно, з чисто економічної точки зору справедливо сказати, що розрив пласту це і є сланцевий газ. Як сказав один із експертів в області енергетичних інвестицій: «Без розриву пласту нетрадиційний видобуток газу неможливий, а без розробки таких родовищ залежність країни від іноземних енергоносіїв призведе до росту цін на газ і витрат на електроенергію».

В той час як деякі навіть екологічно свідомі американські штати, зокрема Нью-Йорк, намагаються розвивати розробку сланцевого газу на основі методу розриву пласту, інші, такі як сусідній штат Нью-Джерсі, посилюють юридичні вимоги до цього. Це ж відбувається і в деяких європейських країнах, зокрема у Франції:

«Нью-Джерсі і Франція не мають між собою багато спільного, але одна річ, на предмет якої вони мають узгоджену думку це те, що метод гідророзриву пласту, при якому запомповують хімічні речовини під землю для отримання природного газу зі сланцевих порід, призводить до забруднення вод і повинен бути заборонений. Законодавство Нью-Джерсі стверджує, що при використанні такого методу ‘. . . використовуються різні забруднюючі хімічні речовини і матеріали, які можуть раптово і неконтрольовано попадати в наземні і підземні водні ресурси штату».

«Для Нью-Джерсі така заборона не є великою економічною жертвою, бо штат і так не має порід Marcellus Shale, розташованих настільки глибоко, щоб використовувати буріння. Але інша справа у Франції, родовища сланцевої нафти і газу якої є ‘потенційно найбільш перспективними у Європі’. Незважаючи на економічний потенціал, французи прийняли закон, за яким від енергетичних компаній вимагається протягом двох місяців надати інформацію про тип бурового методу, що буде використовуватись при розробці родовищ, [на які] вони отримали дозвіл на проведення робіт. У випадку, якщо компанія не надає таку інформацію або планує використовувати метод гідророзриву, дозвіл на розробку родовищ буде відкликано.

«Спрямоване на захист довкілля законодавство Франції, показує, наскільки сильним на сьогоднішній день є рух «зелених» у Європі, і наслідує приклад Німеччини, яка прийняла рішення про відмову від ядерної енергетики до 2022 року. Франко-канадська провінція Квебек ввела мораторій на використання технології гідророзриву з березня цього року до отримання результатів повної екологічної експертизи.

«Енергетична галузь відкидає стурбованість екологів щодо гідророзривів, заявляючи, що дотримання сучасних стандартів буде достатньою мірою запобігання забрудненню вод. Але для багатьох не заспокоюють такі корисливі запевнення. Наприклад, демократи з Палати представників США в квітні опублікували доповідь, засвідчивши, що 650 із 750 сполук, які містяться в суміші для проведення гідророзриву є «хімічними речовинами, які можуть виступати людськими канцерогенами відповідно до Закону про безпеку питної води, або входять до переліку небезпечних забруднювачів повітря.’ Раніше в січні, ті ж самі демократи повідомили, що енергетичні компанії Weatherford (NYSE: WFT), Halliburton (NYSE: HAL) і BJ Services, з тих пір як були придбані Baker Hughes (NYSE: BHI) - продовжували запомповувати дизельне пальне в землю без відповідного дозволу навіть після того, як це було оголошено поза законом Агентством з охорони навколишнього середовища США. Крім того, розслідування Нью-Йорк Таймс нещодавно виявили, що при гідророзриві пласту йде викид радіоактивних речовин, а також канцерогенів у річки:

“Тисячі внутрішніх документів Агентства з охорони навколишнього середовища, державних регуляторних органів і бурильних компаній свідчать про те, загроза для навколишнього середовища і здоров’я набагато більша, ніж вважалося раніше.

“Перелік викривальних документів можна знайти, натиснувши тут

[Зі статті «Нью-Джерсі і Франція забороняють добування природного газу методом гідророзриву», Investing Daily, виділення і посилання згідно з оригіналом.]

Коротше кажучи, з огляду на небезпечну методику добування, сланцевий газ навряд чи стане для України безкоштовною знахідкою, як і по суті справи для Франції чи Нью-Йорка. Хоча це не означає, що Україні не слід розглядати сланцевий газ як один з можливих варіантів, за умови належного контролю і регулювання його добування. Враховуючи стан економіки України, необхідно брати до уваги всі потенційно вигідні джерела.

Тим не менш, за своєю закладеною небезпекою гідророзрив означає, що потенційні втрати для України, пов’язані з масштабними розробками сланцевого газу, є не менш серйозними, ніж ті, що мали місце під час трагедії на вугільних шахтах в Луганську і Донецьку. Насправді, в той час, як ризики вугледобування в першу чергу стосуються тих, хто безпосередньо працює на шахті - гірників, то потенційні ризики гідророзриву призводять до забруднення навколишнього середовища і отруєння людей далеко за межами родовищ. У зв’язку з цим ціна аварії при гідророзриві потенційно може наблизитися до спустошливих наслідків ядерної катастрофи, які Україна вже добре відчула на собі.

Зосереджуватись на можливих варіантах України

Незалежно від того, чи це потенційний «технологічний замінник Набукко" чи "другий хімічний Чорнобиль," зрозуміло одне, що ані сланцевий газ, ані посилений видобуток вугілля не є панацеєю для енергетичних економічних бід України. Хоча окремо або разом вони на якомусь рівні можуть бути корисним доповненням до "економічного інструментарію" України, факт залишається фактом - українська економіка та українські сім'ї потребують економічних переваг від безперервного енергопостачання за нижчими цінами. І їм це необхідно зараз.

Єдиним чином, яким Київ може це забезпечити, - відмовитися від загравань з нео-помаранчевим геополітичним курсом з Вашингтона, що не має нічого спільного з економікою та, як свідчить доповідь Інституту Бейкера, прикриває справжню суть ініціативи розробок сланцевого газу в Україні та інших «прикордонних державах» таких як Польща і Хорватія (стор. 25). Навряд чи для українців геополітика, пов’язана зі сланцевим газом буде кращою «їжею», ніж геополітика з нарощування НАТО чи неіснуючого Набукко.

На фоні згортання Німеччиною своєї ядерної програми і великої ймовірності того, що інші європейські країни наслідують цей приклад, можливість України впливати на ситуацію зараз, до початку експлуатації і, можливо, розширення Північного потоку, значно більша, ніж може бути в майбутньому. Україні найближчим часом необхідно укласти угоду з Росією по своїй трубопровідній системі, якщо вона хоче залишитися на європейській арені транзиту газу. Україна може залишитися у грі, лише дійшовши згоди з Росією щодо довгострокових поставок, передбачивши:

  • Злиття Газпрому і Нафтогазу України і модернізацію газопровідної системи України. (Скасування зустрічі Януковича зі своїм російським колегою Дмитром Медведєвим через саме це питання - не в інтересах України.) Газ для України в необхідних обсягах і за прийнятною ціною може прийти тільки з Росії або з Туркменістану через Росію.
  • Відмова від опозиційного ставлення України до Південного потоку, який на відміну від Набукко буде працювати.
  • Приєднання до Митного союзу Росія-Казахстан-Білорусь як частина «великої угоди» між Києвом та Москвою.

Такий підхід навряд чи підірве перспективні взаємовідносини України з Європою і насправді тільки їх покращить, оскільки основне ядро ЄС (Німеччина і Франція) рухаються в напрямку укладення енергетичних угод з Росією. Незважаючи на деякі застереження США про те, що це сприяло відродженню «російсько-франко-німецького партнерства, яке зародилося в 2003 році на противагу американо-іракській війні» в умовах послаблення домінування безпеки США в Європі і в світі, це може тільки сприяти більш широкому доступу України в Європу та отриманню з її боку переваг від розширення співробітництва Росії з Китаєм, Індією, Бразилією та іншими не західними центрами, орієнтованими на країни БРІК.