Підрив адміністрації Януковича навмисними політичними судами над Тимошенко, Луценко та іншими опонентами

18/08/2011
Джеймс Джордж Джатрас
Заступник директора, Американський інститут в Україні

Якщо уявити, що скриті вороги адміністрації Президента Віктора Януковича хотіли вигадати план, за допомогою якого одним ударом:

  • оживили б політичні перспективи найбільш помітного супротивника Президента;
  • виголосили б бойовий клич повністю дискредитованим «помаранчевим» опозиційним силам; та
  • погіршили б стосунки не лише з західними силами – які самі відмовились відійти від попередника «євроатлантичної орієнтації» «помаранчевого» режиму, – а й відносини між Києвом та Москвою.

Чи міг будь-хто з таких ворогів подумати про кращу ініціативу, ніж спектакль у вигляді переслідувань колишнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка та інших опозиціонерів?

Спочатку необхідно взяти до уваги оновлені політичні перспективи для самої пані Тимошенко. Після її поразки у другому турі президентських виборів в 2010 році, вона розпочала пошуки поновлення «помаранчевої» вуличної стратегії, що мали такий величезний успіх в 2004 році. Ані в Україні, ані в західних столицях фактично не було бажаючих обвинуватити пана Януковича у «викраденні» голосів в 2004 році. Вони, напроти, тихенько підбурювали Тимошенко елегантно відступитись.

Сьогодні ситуація виглядає по-іншому. Ті самі уряди, які, здавалось, з полегшенням дивились на те, як вона ухиляється від політичної амністії, наразі оживились навколо справи Тимошенко. А вона знову знаходиться в центрі уваги, в її природному стані. Формально в залі судового засідання вона виступає відповідачем, але майже ні у кого не виникає сумнівів, що саме вона веде це шоу.

Тим часом, опозиційні сили, які опинились у повному замішанні, а також почали ворогувати, об’єднались в новоствореному Комітеті по протидії корупції, що об’єднав Європейську партію України, Партію захисників Вітчизни, партію «Народна самооборона», «Батьківщина», «Реформи і порядок», «Наша Україна», Народний Рух України та партію «Фронт змін». (Слід зауважити, що Всеукраїнський союз «Свобода», комічна націоналістична опозиція, зовнішньо створена на замовлення Партії Регіонів, не входить в Комітет. Однак, «Свобода» також засудила суд.) Чи можуть ці колективні голоси «помаранчевої» України зберегти свою новостворену єдність залишається під питанням, але важко заперечити той факт, що їм краще, ніж до пред’явлення звинувачення пані Тимошенко.

Найбільш помітна міжнародна реакція. Сполучені Штати, основний спонсор програми МВФ вартістю 12,5 млрд. доларів США, що стало основним досягненням Януковича, наполягають на її негайному звільненні. Члени Європейського Союзу, з якими адміністрація Януковича намагається вести переговори стосовно асоціації вільної торгівлі під час відмови від членства в митному союзі Росії-Беларусії-Казахстану, також висловили підтримку колишньому прем’єр-міністру. Вільфред Мартенс, президент Європейської народної партії, осередку правоцентристських партій в Європейському парламенті, оголосив повну підтримку Тимошенко, додавши: «зрозуміло, що український уряд погано розуміє європейські цінності та обрав політику сили, що нагадує ситуацію напередодні помаранчевих революційних днів».

Нещодавній звіт Данського Гельсінського комітету з прав людини засудив не тільки політичні мотиви, але й поведінку кримінальних судів проти Тимошенко, Луценка та двох інших колишніх помаранчевих посадових осіб. Більш того, звіт обвинувачує київську адміністрацію в «криміналізації нормальних політичних рішень, з якими не погоджується поточний уряд», зазначаючи, що «більшість обвинувачень не можуть вважатись кримінальними злочинами в країнах з іншою правовою традицією».

Під час підготовки до нещодавньої зустрічі Президента Януковича з його російським колегою Дмитром Медвєдєвим, позиція російського міністерства закордонних справ була короткою та по суті: всі газові договори 2009 року «були укладені у чіткій відповідності з національним законодавством двох держав та міжнародним правом, а для їх підписання були отримані необхідні вказівки Президентів Росії та України»; Росія вважає, що суд «повинен бути чесним та неупередженим» з «дотриманням елементарних гуманних норм та правил».

Тимошенко – яку навряд чи можна назвати улюбленим українським політиком Москви – вказала на висловлення Росії як на доказ того, що вона зробила все вірно, коли погодилась на цінову структуру між двома країнами, що вважається багатьма спостерігачами занадто сприятливою для Москви. Аналогічно, деякі вважають, що справжня мета переслідування Тимошенко – натиснути на Москву з питання ціни на газ, або, можливо, запропонувати рекламний трюк для того, щоб спотворити «неправову» цінову операцію та отримати кращу – однак це малоймовірно з огляду на заплутану політику Києва з питань енергетики та торгівлі по відношенню до Росії.

Незалежно від того, чи знаходяться енергетичні питання в центрі переслідування, існує мало сумнівів щодо політичних наслідків, за оцінками напівофіційного радіо Вільна Європа/Радіо Свобода, яке не є прихильником близьких україно-російських стосунків:

Незалежно від того, чи газ дійсно в основі справи проти Тимошенко, важко передбачити, яке могло бути найбільш логічне та рятуюче престиж завершення протистояння Януковича проти Тимошенко. Адміністрація Януковича врешті-решт програє.

Якщо Тимошенко винесуть вирок, сприйняття політичного показового суду буде виправдане та укріплене, а колишній прем’єр-міністр буде розглядатись як жертва зростаючого авторитарного режиму. Якщо її звільнять, Тимошенко буде виправдана та буде виглядати переможницею над некомпетентними та корупційними українськими державними органами, які переслідували її через ворожість та помсту. Її звільнення не буде перемогою для судової системи України, яка, як загальновідомо, вважається політизованою та корупційною.

В будь-якому випадку Янукович програє, а Тимошенко переможе.

Це повертає нас до першого питання, а саме який ворог Президента Януковича міг більше завдати шкоди його адміністрації, якби це був свідомий намір. Доки існує думка, що суд над Тимошенко, а також інші суди є повністю результатом холодних, цільових карних наказів, повинен бути зроблений висновок про те, що Президент був поставлений в таке становище членами свого власного оточення, які дезінформували його про енергоресурси, торгівлю, націоналізм, мову, демографію та інше. Зараз, витрачаючи політичний капітал Президента на неправдоподібні показові суди, його адміністрація знаходиться в більш ізольованому становищі внутрішньо та під міжнародним тиском, який збільшується.

Насправді, є деякі, хто вважає, що ізоляція є метою деяких радників, що веде до того, що Україна починає все більше нагадувати Беларусь. Через політизовані суди проти опонентів та зростаюче використання правоохоронних органів як засобу політичних репресій та пряме відчуження (з наступним руйнуванням підтримки адміністрації з боку малого та середнього бізнесу), що додається до зменшення регіональної підтримки Партії регіонів, деякі члени групи експертів адміністрації можуть уявити, що Президент Янукович – шляхом наслідування Олександра Лукашенка – матиме повну свободу, щоб зіграти розумну стратегічну збалансовану гру між Росією, Європою та Сполученими Штатами.

Є надія, що Президент сам вчасно помітить нову загрозу. Без перебільшення економічних важелів України зі своїми як східними, так і західними партнерами, поточний курс, який сьогодні обрала адміністрація, передбачає нездатність обрати між сумнівним тактичним ухиленням та стратегічним баченням. Це помилкове судження, яке не може собі дозволити ані Президент Янукович, ані Україна.