Вибори в США та багатовекторна зовнішня політика України

27/10/2011
Джеймс Джордж Джатрас
Заступник директора, Американський Інститут в Україні

Безперечно, впродовж останніх декількох тижнів увага міжнародної громадськості прикута до актуальної саги про засудження Юлії Тимошенко та його впливу на вирішення дилеми, що стоїть перед Києвом, а саме торгової інтеграції в Європейський Союз або Росію. Серед назв статей в західних засобах масової інформації можна зустріти такі заголовки, як «Чи обере Україна чуйну Росію замість демократичної Європи?» (газета Time, США) та «Остаточна зрада: Україна повертається до темного майбутнього» (газета Der Spiegel, Німеччина).

Звичайно, ці питання в даному контексті важливі, та Україна змушена буде обирати або за певних обставин вибір її буде продиктований. Але цілковита концентрація на цьому питанні може призвести до упущення питань, притаманних активній світовій політиці, яку проводить Президент Янукович. Це, між тим, має відношення до розуміння американської політики по відношенню до України та можливого впливу поточної передвиборчої кампанії США та її внутрішніх політичних міркувань.

Оскільки Президент Янукович повинен був відбути з візитом до Брюсселю на минулому тижні, який пізніше був перенесений на листопад (невідомо, чи він відбудеться і в листопаді), він проявляв достатню активність впродовж другої половини жовтня. Спочатку Янукович відвідав Кубу, де зустрівся з поточним лідером, Раулем Кастро Русом, та його братом у відставці, Фіделем, якого пан Янукович охарактеризував як «чоловіка, який глибоко переймається тим, що відбувається у світі». «Я побачив енергійну людину, переповнену любов’ю до життя, з гарним ставленням до України». Під час зустрічі був підписаний ряд договорів про співробітництво між Україною та Кубою у різних галузях, включаючи прямі рейси між Києвом та Гаваною, що розпочнуться вже наступного року. Президент Янукович був нагороджений орденом Хосе Марті. Що ж стосується ставлення до 20000 українських дітей, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи та про яких піклуються в місті Тарара, розташованому у східній частині Гавани, з 1990 року, пан Янукович зазначив: «Для нас Куба – це острів надії; він спасе наших дітей; Куба стала єдиною країною, яка відгукнулась на наші заклики про допомогу, за що ми навіки вдячні».

Багатовекторна світова політика України

З Куби Президент Янукович відлетів до Бразилії, однієї з ключових «країн, що розвиваються», яка разом із Китаєм, Індією, Росією та Південною Африкою мерехтять серед партнерів України як альтернатива «розвиненим» країнам Європи та Північної Америки. Він продовжує вести багатовекторну політику, яка не обмежується Європою або Росією, як може бути зображено на звичайній карикатурі. З точки зору перспективи розвитку національних інтересів України, пошук партнерів з усіх боків має сенс.

Однак це не обов’язково відображає бачення Вашингтону. Варто пам’ятати, що Сполучені Штати зараз знаходяться в середині передвиборчої кампанії, яка завершиться наприкінці листопада 2012 року. (Не дивлячись на те, що у багатьох країнах термін проведення політичних кампаній обмежується законом двома тижнями, американські кампанії, без перебільшення, розпочинаються наступного дня після проведення виборів. Після подання виборчих бюлетенів 6 листопада 2012 року, 7 листопада потенційні кандидати одразу почнуть наймати осіб та окреслювати стратегії на 2016 рік.). Це означає, що після того, як діяльність кампанії досягне кульмінації – більше, ніж через рік – політичні бачення, які відображають конкретні потреби американських партій та кандидатів, будуть спроектовані на поведінку західних країн та лідерів, осуджуючи їх не за критерієм захисту національних інтересів своїх країн, а унікальними рисами політики в Сполучених Штатах.

Іран, в даному випадку, виступає яскравим прикладом. Для України Іран – це просто чергова країна. Адміністрація Януковича не оголошувала про візит Президента до Ірану, але повідомила про інтерес до розвитку двосторонніх відносин з Тегераном. Наприклад, нещодавно державне підприємство Ірану з виробництва літаків Aircraft Manufacturing Industrial Co. оголосило про те, що модель Антонов-158, будівництвом якого займались разом Іран та українське державне підприємство «Антонов», може опинитись у розпорядженні Ірану вже у 2013 році. Нещодавно Київ відвідав з візитом міністр промисловості, копалень та торгівлі Ірану Мехді Газанфарі, що присвячений четвертій зустрічі україно-іранської економічної комісії та початку торгового ярмарку, на якому були позитивно представлені Іран та іранські товари.

Не враховуючи США та більшості американських політиків, Іран не просто країна; це найнебезпечніша країна на планеті. Таке порівняння – не просто відображення приниження американців у 1979 році під час захоплення посольства США в Тегерані радикально налаштованими «студентами», коли 52 американські дипломати знаходились у заручниках впродовж більше року. Вашингтон також занепокоєний регіональною роллю Тегерану, включаючи підтримку Хізбалли в Лівані та шиїтське ополчення в Іраку, потенційним сценарієм вбивства саудівського посла в Сполучених Штатах та, більш за все, можливістю застосування іранської атомної зброї проти США або Ізраїлю. Отже, для багатьох американців співробітництво України із Іраном розглядається як встановлення дружніх відносин із найбільшим ворогом Америки.

Ставлення офіційних США до кастрівської Куби не відрізняється. Отже, чоловік, якого Президент Янукович назвав «сповненим життя», може бути охарактеризованим так лише внаслідок невдалих численних спроб вбивств з боку ЦРУ (таких спроб було, навіть, не десятки, а сотні). З огляду на стійку ненависть до Фіделя у Флориді, місці розташування кубинського суспільства у вигнанні (у «обов’язковому для перемоги» штаті для будь-кого, хто сподівається стати президентом), ізолювання Куби та підтримка економічного бойкоту США залишається однієї з найстабільніших позицій американців.

Потенційні наслідки

Чи означає це, що київська адміністрація ризикує своїми відносинами із Вашингтоном, налагоджуючи співробітництво з країнами, які не люблять Сполучені Штати? Але відповідь не така проста. Так, у Вашингтоні розуміють, що політика України та більшості інших країн по відношенню до Ірану, Куби, Північної Кореї та інших країн не така, як вбачають США. Оскільки важко знайти санкції, які Вашингтон міг би застосувати до України, існує ряд проблем, які можуть виникнути, скажімо, у вигляді санкцій проти неамериканських компаній, що ведуть бізнес з такими країнами з порушенням законів Америки, що передбачає вихід цього питання на екстериторіальний рівень.

В той самий час, не варто думати, що спроби будь-яким чином залучити Україну на шлях «євроатлантичної інтеграції» більше не є пріоритетом Вашингтону по відношенню до України. Це не тільки означає економічні відносини з Європейським Союзом, а й, у певному сенсі, відносини безпеки, визначені НАТО. Хоча цей шлях, як здавалось, був несподівано перерваний поразкою українських «помаранчевих» сил у 2010 році, повернення України на той шлях як частина антиросійської стратегії, лише частково компенсованої під час «перезавантаження» відносин з Москвою при президентові Бараку Обамі, залишається основною метою США по відношенню до України.

Саме через таку призму Україні та київській адміністрації необхідно очікувати «програвання» їх дій під час кампанії в Америці. Україна – яку не тільки більшості американцям, але й більшості американським політикам важко знайти на мапі – мало або зовсім не фігуруватиме в позиціях та виступах американських політиків. Але Іран часто буде виступати відправною точкою. До Куби також буде прикута певна увага; переважно через те, що впродовж п’ятдесяти років вигнанці з Куби у Флориді були в числі найвідданіших виборців Республіканської партії та були єдиними, за рахунок яких республіканці набирали значну частину прихильників серед іспаномовного населення Америки. Росія час від часу також буде згадуватись переважно кандидатами від Республіканської партії, які намагаються заробити дешеві очки у протистоянні з Обамою та, можливо, один з одним, за недостатню ворожість по відношенню до Росії та російського одного разу обраного та передбачуваного президента Володимира Путіна. У тій мірі, у якій політика Києва опосередковано впливає на так звані «гарячі теми», Україна може виступити на другому плані, не відіграючи при цьому центральну роль.

Але, безсумнівно, незалежно від того, хто буде обраний (та - що важливіше - постійні посадові особи, які залишаться у лавах демократів та республіканців), будуть спостерігати за тим, “хто з нами, а хто проти нас». Чи означає це, що Київ невірно робить, встановлюючи вигідні стосунки скрізь, де це можна зробити? Ні. Але це означає, що таке бачення вплине на офіційну позицію Америки стосовно України, та це повинно бути враховано.