Запропонований Смирновим референдум щодо приєднання Придністров’я - Україні не на користь:
Можливий «помаранчевий» сценарій у сусіда – але з якого боку?

14/11/2011
Джеймс Джордж Джатрас
Заступник директора, Американський Інститут в Україні

Ігор Смирнов, давній президент невизнаної Придністровської Молдавської Республіки, збентежив багатьох, і не лише в Україні, коли нещодавно висловив припущення про те, що Придністров’я може провести референдум щодо його приєднання до України у статусі автономії. Пропозиція пана Смирнова була озвучена на початку листопада в інтерв’ю газеті «Україна молода» заздалегідь до президентських виборів, що відбудуться у Придністров’ї 11 грудня, де його опонентами виступають Анатолій Камінський, голова опозиційної партії Оновлення, та колишній спікер парламенту Євгеній Шевчук.

Давній клієнт Москви, пан Смирнов, зараз не в фаворі, бо його колишнім покровителям, очевидно, набридло бачити, як їх допомога перекачується у власні кишені, що у свою чергу ставить під загрозу перспективи Придністров’я. Натомість, росіяни тепер чітко підтримують пана Камінського і Оновлення, що перебуває в міжпартійному альянсі з правлячою в Росії партією Єдина Росія. Голова Клемлівської адміністрації Сергій Наришкін відкрито звинуватив Смирнова в корупції і "небажанні поступитися місцем новим політичним силам" (тобто, Камінському і Оновленню). Крім того, російські правоохоронні органи порушили кримінальне розслідування щодо сина і невістки Смирнова за розкрадання російської фінансової допомоги, призначеної для Придністров'я. Як по команді, російські засоби масової інформації розпочали тотальну кампанію проти Смирнова.

Однак єдиний президент, якого коли-небудь знало Придністров'я, не здається без бою. Придністровські органи влади завдали удару у відповідь, заарештувавши підозрювану групу фінансованих Росією політтехнологів (з-поміж яких деякі українці), звинувативши їх в роботі проти Смирнова і на користь Камінського. ЗМІ, що підтримують Смирнова, звинувачують Москву у плануванні "помаранчевої революції" за українським зразком 2004 року з метою повалення Смирнова і приведення до влади Камінського як першого засобу для передачі Придністров'я до Молдови в рамках переговорного процесу за форматом «5+2» (Молдова, Придністров'я, Росія, Україна та Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), за участю спостерігачів від США і Європейського Союзу).

В цьому контексті ідею пана Смирнова щодо референдуму про приєднання до України можна розглядати як спробу переведення ролі спонсора з Росії на Україну в рамках більш широкої стратегії утримання влади. Така перспектива і звинувачення у плануванні "помаранчевого" сценарію на західному кордоні України заслуговують додаткового вивчення.

‘Помаранчеве’ Придністров’я?

Припущення стосовно планування Москвою сценарію "помаранчевої революції" у Придністров'ї є неправдоподібним з ряду причин. Найбільш очевидно те, що по суті будь-яка спланована і проведена "спонтанна демократична революція" як політична технологія, відшліфована Сполученими Штатами та пов’язаними недержавними організаціями (зокрема, організаціями Сороса) - це маніпуляції, що перетворюють невелику дисципліновану групу тренованих активістів у самопроголошене ядро "народу". Таке ядро - "Отпор!" в Сербії (2000р.), "Кмара" в Грузії (2003р.), "Пора" в Україні (2004р.) - відтворювалося з різним ступенем успіху і в інших місцях (в першу чергу, цього року в Єгипті як "Молодіжний рух 6 квітня") за підтримки наставників гілки сербської організації Отпор! - Центру прикладних ненасильницьких дій та стратегій (CANVAS).

Отпор! і його послідовник CANVAS зі своїм символом у вигляді стиснутого кулака, мають більше спільного з концепцією партії професійних революціонерів В. І. Леніна, ніж з традиційними американськими ідеями представницького правління. Як не дивно, надто мало доказів того, що пост-комуністична Росія оволоділа такими політичними технологіями чи навіть намагалася це зробити, окрім спроб протистояти їм, коли їх застосовували сили Вашингтона/Сороса.

Можливо, більш суттєво те, що Москва не має підстав вдаватися до таких механізмів у Придністров'ї. Факт залишається фактом - єдиною причиною, з якої Придністров’я не було насильно інтегроване в Молдову (а звідти, судячи з усього, і в Румунію), є підтримка Росії. Населенню Придністров’я про це добре відомо, і коли погляди та інтереси реальних людей очевидні, це обмежує можливості для створення ерзац-версії «ядра народу» на кшталт Отпор! Тому безкомпромісна опозиція до такого поглинання є обов’язковою для кандидатів у президенти, що в свою чергу означає те, що вони повинні демонструвати незмінну підтримку з боку Москви. Протягом багатьох років пан Смирнов міг розігрувати «російську карту» на свою користь, а також на користь своїй сім'ї і оточення.

Тепер, коли Москва не бажає надалі миритися з нестримною клептократією в Тирасполі, в Придністров'ї всім зрозуміло, що Росія надає перевагу Камінському і Оновленню. Виборці підуть на вибори, усвідомлюючи, що перемога Камінського і реформістського уряду на чолі з Камінським і Оновленням - це найкращий шанс для Придністров'я, щоб не потрапити в тенета Кишинева і в кінці кінців добитися врегулювання на переговорах у форматі «5+2» за повної підтримки Москви. На таку підтримку не можна однозначно розраховувати, якщо перемогу отримає Смирнов або Шевчук. Зі зрозумілих причин щодо Смирнова. Щодо Шевчука, тому що він є саме таким лідером нової формації, з яким любить працювати захід - "технократ" і "прагматичний реформатор", який може виявитися більш гнучким, ніж Смирнов чи Камінський.

Хто пройде до другого туру?

Тому Смирнов і Шевчук, на перший погляд, виступають як неможливий придністровський варіант російського «тандему», з тим щоб не допустити Камінського до участі у другому турі зі Смирновим. З точки зору Заходу, другий тур за участю Смирнова-Шевчука був би ідеальним варіантом, щоб нав’язати виборцям вибір за принципом «орел-решка». Або наперекір Москві виграє Смирнов, залишивши Придністров’я у розбитого корита із закостенілим і ослабленим лідером, якого Кишинів і Бухарест в кінці кінців заставлять підкоритися. Або виграє Шевчук, також наперекір Москві, і без особливого вибору, окрім як прийняти умови врегулювання, що їх продиктує Захід. Якщо «помаранчевий» сценарій і буде мати місце у придністровських перегонах, то він прийде від західних сил на підтримку Шевчука, або його не буде взагалі. Слідкуйте за знаменитим КАНВАСьким кулаком.

Але орієнтовані на Захід КАНВАС-ники не будуть мати такої можливості в разі виходу в другий тур Смирнова і Камінського, який в цьому випадку представляв би собою реальну боротьбу між колишнім, а тепер опальним і небажаним клієнтом Москви, і тим, який займає це місце зараз і може розраховувати на тверду підтримку. Для виборців Придністров'я такий вибір буде нескладним.

Придністровський референдум не піде на користь Україні

Спроба пана Смирнова втиснути нову тему, піднявши питання референдуму про приєднання до України, напевне, ще більше підтверджує підстави, за якими Москва вирішила відмовитися від нього. Безсумнівно, існують історичні підстави для тяжіння Придністров'я до України (Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка, 1924-1940 рр..), не кажучи вже про демографію. Але будь-які кроки в цьому напрямку, незважаючи на їх малоймовірність зараз, лише закріплять на невизначений термін вигідне для пана Смирнова панування у власній вотчині в автономній області, що залишається під його жорстким контролем. Лише незрозуміло, яка вигода в цьому для України.

У будь-якому разі, враховуючи відносну пасивність Києва і небажання цілеспрямовано виступати від імені Тирасполя на переговорах за формулою «5+2», Придністров'я йде на ризик, змінюючи Росію на Україну як свого покровителя. Хоча західні уряди насміхаються над претензіями Придністров'я на державність так само, як вони роблять це і щодо Південної Осетії, Абхазії і Нагорного Карабаху, для таких претензій, принаймні, є юридичні підстави в рамках Радянської Конституції і відповідних норм радянського права (зокрема, Закону "Про порядок вирішення питань, пов'язаних з виходом союзної республіки з СРСР" від 3 квітня 1990 року, Відомості З'їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР, № 13, стр. 252), а також міжнародного права і практики. (Це різко відрізняється від визнання мнимої незалежності сербської провінції Косово і Метохія, для оголошення якої не було жодних правових підстав, і, яке просто є неприкритим актом агресії з боку тих самих західних урядів.)

При цьому всім відомо, що приєднання Придністров'я до України без погодженого в рамках переговорного процесу рішення відкриє на пострадянському просторі ящик Пандори з непередбачуваними наслідками - не в останню чергу для власної автономної республіки Крим у складі України. Це ще одна болюча точка, яка Україні не потрібні.