Лінгвістичний плюралізм – правильний шлях для України

14/09/2012
Энтоні Салвія
Директор Американського інститута в Україні

8 серпня Президент Віктор Янукович підписав новий закон України про мови, яким передбачається, що мова (крім української), якою як рідною спілкується не менше 10% місцевого населення, може набувати офіційного статусу регіональної.

Чимало регіональних і муніципальних адміністрацій - Дніпропетровської, Донецької, Луганської, Одеської, Запорізької областей, а також міст Харкова, Херсона Миколаєва і Севастополя – відразу підтвердили офіційне визнання російської мови як головної регіональної.

Здебільшого істерична реакція на новий закон є дуже характерною для української політики: новий закон є зрадою «української» України, запроданством російськомовним регіонам і фактично самій Росії і радикальною спробою переглянути основи української державності і суспільства.

Звичайно, це все перебільшено. Вказані міста і області були російськомовними з тих пір, як Україна здобула незалежність (і задовго до того). Закон не робить і не може робити їх більш російськомовними, ніж вони є, так само як і менш україномовними - здебільшого україномовні регіони країни.

Анітрохи не підриваючи національну єдність, новий закон радше зміцнює українську державність, по-новому визначаючи роль російськомовних регіонів у становленні незалежної України.

І дійсно, те, чого бояться у цьому законі, - насправді досить поміркованому законі, - деякі з прихильників україномовної України, - це ризик того, що він зведе нанівець їх проект поступового викорінення російської мови, її розчинення, якщо завгодно, шляхом заперечення її офіційного визнання будь-де у країні.

Як дивно, що прихильники західного шляху розвитку вибирають примус у мовній політиці, що може зробити націю одномовною (україномовною) всупереч правам та прерогативам регіонів і, таким чином, ліберальним європейським стандартам, тоді як «русофільські» елементи базують свою політику на орієнтирах Європейського Союзу щодо визнання регіональних мовних прав. Тому цікаво, що Янукович і ПР завдали удару на користь західних цінностей своєю підтримкою мовного закону, тоді як опозиція своїм протистоянням цій цілком ліберальній ініціативі зайняла виключно совєтофільську позицію.

Янукович виглядає як поміркований і ліберальний політик ще й в іншому сенсі: беручи на себе політичний ризик від наслідків підписання закону, він дотримався принципу демократичної відповідальності. Він обіцяв підтримати права російськомовного населення під час президентської кампанії 2010 року, і він виконав цю обіцянку. Я далекий від думки, що Янукович є взірцем демократичної доброчесності і, звичайно, той спосіб, в який цей законопроект був протягнутий через Раду, викликає занепокоєння (хоча такі методи просування не викликають подиву і в Конгресі США). Тим не менш, було б несправедливо не віддати належне там, де це слід зробити. Ніщо так не зміцнює впевненість у верховенстві демократії як виконання виборними лідерами того, що вони обіцяли на перегонах (надто рідко це трапляється).

Чи був цей закон цинічним важелем мотивації прихильників Януковича у південній і східній частинах країни до підтримки на парламентських виборах наступного місяця? Цілком ймовірно. Це стандартна процедура стійкої демократії. Дбайте про свою виборчу базу, робіть те, для чого вас обирали.

Дуже далекий від радикалізму, новий мовний закон є насправді досить поміркованим як за задумом, так і за наслідками. У своїй президентській кампанії Янукович обіцяв повне визнання російської другою офіційною мовою України. Враховуючи той факт, що Україна є, вочевидь, двомовною країною, його обіцянка закріпити офіційний статус за обома мовами є цілком логічною і повинна залишатися політичною метою.

vПриймаючи Європу за стандарт, Фінляндія, де шведськомовне населення обмежується Гельсінкі та декількома прибережними регіонами і нараховує менш ніж 5% населення, ти не менш, визнає офіційний статус шведської поряд, звичайно ж, з фінською. Всі назви вулиць та дорожні знаки є на двох мовах. Всі фінські учні повинні вивчати шведську за шкільною програмою. Ця політика не бездоганна, але є жестом певної великодушності по відношенню до меншості колишніх сюзеренів Фінляндії.

Для значно більшої, ніж 5%, кількості українців російська є рідною мовою. Україна, – дійсно, двомовна. І закон України повинен враховувати це. Західні критики лінгвістичного плюралізму в Україні грають у свою звичну гру, розглядаючи Україну як ключку, щоб бити Росію.