Партія регіонів збиває з пантелику американських і європейських експертів

25/09/2012
Энтоні Салвія
Директор Американського інститута в Україні

Судячи з опитувань громадської думки та зважаючи на слабкість Об’єднаної опозиції, Партія Регіонів, схоже, зможе залишитися найбільшою парламентською фракцією після виборів 28 жовтня.

Загалом, західних коментаторів така перспектива не тішить. Вони продовжують дивитися на Україну і Східну Європу через призму Холодної війни (і по суті, Помаранчевої революції). На їх погляд, Янукович і ПР є проросійськими, і відтак, - поганими, а коаліція опозиції (Батьківщина/Фронт змін) – прозахідними і, відповідно, хорошими.

Таким чином, нещодавня резолюція Сенату США, яка засуджує ув’язнення Юлії Тимошенко, відображає поширене у США помилкове уявлення про те, що відбувається в Україні. Таке рішення Сенату є радше спробою скомпрометувати адміністрацію в Києві, яку деякі сенатори вважають неприйнятно промосковською, аніж проявом гуманних переживань з приводу тяжкої долі п. Тимошенко.

Реальність, насправді, значно складніша. ПР продемонструвала те, що може сказати Москві «ні», як це робила теперішня опозиція, коли була при владі до 2010 року. На правду ж, нічого з того, що зробила ПР, не було більш проросійським, аніж укладена Тимошенко з Москвою газова угода, що чинна по сьогодні.

В багатьох відношеннях ПР проявила себе українською національною партією, ніяк не меншою мірою, ніж Батьківщина. Під керівництвом Януковича і Азарова Київ робив деякі кроки назустріч Москві (наприклад, продовження оренди російської бази Чорноморського флоту), проте частіше, з цілої низки важливих питань, чинив опір Росії – як то стосовно приєднання до Митного союзу, передачі газотранспортної мережі під контроль Газпрому, відмови у дипломатичному визнанні від’єднаних від Грузії територій – Абхазії та Південної Осетії, заперечення проекту будівництва Південного потоку під керівництвом Росії тощо. Можна погоджуватись або не погоджуватись з політикою Києва, але називати її пристосувальною – це явне перебільшення. (І хоча питання статусу російської мови безпосередньо не стосується міждержавних відносин з Росією, небажання Януковича в повному обсязі виконати свою обіцянку підняти статус російської до статусу державної мови (а не лише регіональної), також не програне Москві.

За надзвичайної полярності українських партій (та нагнітання полеміки) все ж вимальовується єдність поглядів стосовно необхідності підтримки добрих відносин з Москвою, навіть відстоюючи при цьому інтереси України з питань, що стосуються її фундаментального суверенітету. Свобода, може, і не розділяє таких поглядів, але вона залишається на маргінальних позиціях.

Насамкінець, ймовірний результат ПР на виборах наступного місяця ставить західних критиків в незручну, подвійно іронічну позицію. По-перше, український «націоналізм» помаранчевих, прозахідних, антиросійських неухильно спадає. По-друге, такий спад значною мірою відбувається завдяки непередбачуваній появі ПР як фактичного поборника незалежного шляху України.