Власенко - це остаточна відповідь Києва на вимоги Європи?

13/03/2013
Ентоні Т. Салвія
Директор Американського інституту в Україні

Вочевидь не “європейське” рішення Верховної Ради позбавити Сергія Власенка місця в парламенті було прийняте всього через кілька днів після того, як 25 лютого на саміті Україна-ЄС в Брюсселі Київ, здавалося б, зробив, вирішальний крок у бік Європи.

На саміті Київ погодився провести цілий ряд судово-правових реформ (щоб стати більш «європейським») в обмін на підписану (хоч не обов'язково ратифіковану) Угоду про асоціацію з ЄС - і зробити це не пізніше травня місяця.

Однак тепер Брюссель висловлює "глибоку занепокоєність" з приводу намірів України, називаючи ситуацію навколо пана Власенка "не європейським вибором".

Справа Власенка не єдина, яка викликає сумніви Брюсселя стосовно намірів України: не встиг Київ підписати комюніке саміту, як президент Янукович вже зустрівся з президентом Росії на переговорах про ціни на газ, газотранспортну систему та відносини України з Євразійським митним союзом.

Переговори завершилися на тлі непідтверджених повідомлень про те, що Україна і Росія знаходяться на порозі підписання угоди про створення спільного підприємства Нафтогазу і Газпрому з управління газотранспортною системою України в обмін на різке зниження цін на імпортований з Росії газ. Поживемо - побачимо. Але друга зустріч Януковича і Путіна вже запланована на квітень, – отже, щось таки відбувається.

У будь-якому випадку ясно, що Україна вдається до гри російською картою (яка так непокоїть Брюссель), відображаючи розчарування недостатньо привабливою угодою, що її пропонує Європа.

Описуючи 19 різних реформ, впровадження яких Брюссель очікує від Києва до травня цього року, журналіст Анастасія Береза говорить, що “цевеличезнийнабірзмін, і якщо б їхвсіх почали проводитиодночасно, то це означало б, щовладавиходить на шлях змін і ламає систему, яка є для неїджереломвиживання”.

Якщо вона права, то потенційна дестабілізація - це зависока ціна за угоду, що пропонує так мало відчутних переваг. Звичайно, це іронія, оскільки один з озвучуваних аргументів проти приєднання Києва до Євразійського митного союзу полягає в тому, що такий крок був би політично дестабілізуючим.

Таким чином, адміністрація Януковича може з штанів вистрибувати (і, знову ж таки, якщо Береза права, ризикуючи власною дестабілізацією), щоб виконати вимоги Європи, і в кінці кінців:

  • не матиме жодних гарантій, що Брюссель буде настільки враженим його зусиллями, що дійсно підпише угоду;
  • не матиме жодних гарантій, що всі 27 європейських держав ратифікують підписаний документ;
  • залишиться без чіткого плану дій для отримання остаточного членства в ЄС (Туреччина підписала угоду про асоціацію з Брюсселем у 1964 році і 49 років потому все ще не має запрошення приєднатися до союзу), та
  • буде обтяжена угодою, яка не сприятиме розвитку українського експорту в Європу (а навпаки сприятиме європейському експорту в Україну).

Не зовсім приваблива пропозиція. Щоб додати масла в вогонь, Європа пропонує Україні кредитну лінію обсягом 610 млн. євро за умови підписання нової угоди фінансування з МВФ, який продовжує наполягати на політично неможливому, - щоб Янукович підвищив ціни на газ для українських громадян і підприємств, - навіть в умовах скорочення української економіки, недієздатності парламенту і запланованих на 2015 рік президентських виборів.

Якщо Захід стурбований тим, що «втратить» Україну, йому слід згадати про власну політику.

Недоладна пропозиція Брюсселя контрастує з тим, що відбувалося в Завидово. Путін розповів Януковичу, що якщо Україна вступить до Євразійського митного союзу, її економічне зростання залежно від ступеня інтеграції становитиме від 1,6 до 6,5%. У заяві, нібито, допускається, що пропозиція про відносини з Митним союзом у форматі не повного членства (за яку давно виступав Київ і яку відкидала Москва) тепер може бути актуальною.

Незалежно від вашого ставлення до того, як уряд обходиться з Тимошенко, Луценком і Власенком (справа Луценка, на мій погляд, є особливо кричущою), Янукович правий в тому, що домагається оптимальних для України умов у відносинах з Брюсселем (і Москвою).

Росія пропонує Києву просту угоду, про яку, здається, ще готова торгуватися - безмитний доступ до зростаючого російськомовного ринку у майже 200 млн. чол. та історією і культурою придбання української продукції, до того ж різке зниження ціни на російський газ. Непогана пропозиція з таким як в Україні спадом економіки і ситуацією, коли домовленість про газові ціни може виправити дефіцит платіжного балансу і запобігти подальшому ослабленню національної валюти.

Заплутана історія переговорів України з Європою та Росією підтверджує мудрість висловленої в данській газеті думки: «Росія робить пропозицію, від якої неможливо відмовитися, в той час як ЄС робить пропозицію, яку неможливо збагнути".

Якщо хочете щось одержати, треба щось давати. Європа, схоже, не розуміє цієї фундаментальної політичної істини.