Поки Брюссель вагається, в Україні посилюється реалізм щодо «Європи»

02/04/2013
Ентоні Т. Салвія
Директор Американського Інституту в Україні

Деякі нещодавні заяви прем'єр-міністра Азарова можуть означати, що Україна починає більш тверезо дивитися на Європу - об'єкт сліпої прихильності Києва з моменту набуття незалежності.

Прем'єр-міністр на зустрічі з високопоставленим дипломатом США Венді Шерман, яка перебувала в Києві з офіційним візитом, закликав Європейське енергетичне співтовариство до відповідальності у зв’язку з його згодою на будівництво Росією Північного і Південного потоків всупереч запереченням Києва.

У подальшому інтерв'ю ТВ Мир він висловив сумнів щодо того, наскільки передумови, встановлені Брюсселем на саміті Україна-ЄС 25 лютого цього року для надання Києву Угоди про вільну торгівлю, є «об'єктивними» і відповідними українському суверенітету: «...виникає питання – наскільки ці вимоги об'єктивні, наскільки вони враховують наш суверенітет, наші законні права? Чому нас можуть звинувачувати в якихось порушеннях?» [Виділення автора]

28 березня, якраз напередодні візиту місії МВФ до Києва, Азаров відхилив вимогу МВФ про скасування Україною газових субсидій для населення і підприємств як попередню умову для подальшого кредитування: «Ми зацікавлені у співпраці з Міжнародним валютним фондом. Однак, у нас немає гострої необхідності погоджуватися на будь-які умови».

Останні коментарі прем'єр-міністра добре зрозумілі, хоч і звучать дещо недоречно в контексті наступного:

  • Чи є у нього інший шлях до досягнення угоди з МВФ або план дій для забезпечення платоспроможності країни, якщо переговори пройдуть невдало?
  • Якими б небажаними не були брюссельські умови для підписання Угоди про асоціацію (тобто, проведення правової і судової реформи, а також винесення задовільного рішення у справі Тимошенко), Україна погодилася на такі умови і на забезпечення їх виконання до кінця травня.
  • Його скарги на нехтування Брюсселем суверенітетом України звучать дещо наївно, оскільки весь сенс Європейського Союзу – це «поглинання» національного суверенітету.

З іншого боку, прем'єр-міністр абсолютно вірно поставив питання про те, чому лише Україну звинувачують в «порушеннях», якщо такі самі звинувачення можна висунути й «Європі» (і МВФ) з приводу її скандального жорсткого поводження з Кіпром. Добре, що український лідер критикує «Європу», оголюючи лицемірство з її боку. Реалістичний погляд на Європу дуже важливий, коли Україна має зробити вирішальний вибір щодо своєї стратегічної орієнтації і перспективи економічного розвитку.

У зв'язку з цим у своїй нещодавній статті експерт з питань зовнішньої політики США Срджа Тріфковіч на сторінках журналу Chronicles [Хроніки] (від 22 березня 2013 р.) дає свіжий, реалістичний погляд на «Східне партнерство» ЄС і його зусилля з "пропагування" спільних цінностей «демократії, прав людини і верховенства закону» в шести колишніх «стратегічно важливих» радянських країнах, у тому числі й Україні.

Тріфковіч каже, що технократи ЄС мають особистий фінансовий інтерес (у формі «насиджених робочих місць, теплих кормушок і місій з роздутими витратами») в тому, щоб продукувати «самодовільні» звіти про успіхи ЄС в досягненні своїх цілей. І все ж, оскільки після приєднання Хорватії в липні цього року подальшого розширення Європейського Союзу «без реальної перспективи повноправного членства» не буде, ЄС не має вагомих важелів впливу на політичні еліти в цих шести східних країнах, щоб заставити їх змінити свою поведінку».

Проте це не перешкоджає ЄС вливати мільярди євро в те, що Тріфковіч називає «безоднею пострадянської корупції, хабарництва і популістської політики»: «Ми [східноєвропейські країни] робимо вигляд, що проводимо реформи, а вони [ЄС] роблять вигляд, що ми прекрасно з цим справляємося». Якщо Тріфковіч щодо цього всього правий, то можна собі легко уявити, як з настанням травня ЄС дипломатично пропустить крізь пальці будь-які недоліки України у виконанні попередніх умов для підписання Угоди про асоціацію, а відтак і саме підписання угоди. Звичайно ж, потім угода ще має бути ратифікована 27 окремими державами-членами ЄС, і на цьому етапі угода може не відбутися.

Як би там не було, конфіскаційна схема ЄС-МВФ щодо кіпрських депозитів оголила проблеми «Європи», які виходять далеко за межі рядової корупції. Брюссель зневажливо переступив через майнові права, верховенство закону і демократію і нав'язав Кіпру свою схему замість того, щоб дати вийти з Єврозони. Таким чином, Азаров правий в тому, що говорить про лицемірство з боку ЄС, припускаючи, що не лише Україна не відповідає європейським стандартам моралі і нормам правосуддя.

Хоч Київ, здається, має твердий намір укласти з Брюсселем Угоду про вільну торгівлю (якщо Брюссель визнає його належним партнером), йому слід бути обачним і не робити нічого такого, що могло б закрити двері до можливого вступу в Євразійський Митний союз, членство в якому дало б цілий ряд відчутних переваг, що їх так потребує Україна у скрутний для економіки час.

У зв'язку з цим реалізм Азарова щодо Європи є своєчасним. Поки він посилюється, українська громадськість вже випереджає події і прогнозує ситуацію.

За даними опитування громадської думки, що проводилося з 23 лютого по 11 березня цього року Київським міжнародним інститутом соціології, 41% українців вважає, що Україна повинна увійти в Євразійський Митний союз, а 39% надає перевагу підписанню Угоди про вільну торгівлю з ЄС; 44% вважають, що українська промисловість і сільське господарство досягнуть кращих результатів в Євразійському Митному союзі, в той час як 32% вважають, що доб’ються більшого успіху в рамках європейської зони вільної торгівлі.

Оскільки більшість повідомлень в українських ЗМІ висвітлюються з точки зору, вигідної для Європи, переваги Євразійського Митного союзу в очах громадськості заслуговують на ще більшу увагу.