Прикордонний конфлікт підриває шанси Молдови на Асоціацію з ЄС

27/06/2013
Джеймс Джордж Джатрас
Заступник директора АІУ

Незважаючи на поспішне зібрання воєдино хиткого коаліційного уряду під керівництвом Юрія Лянке, перспективи Молдови до парафування угоди про асоціацію (УA) з Європейським союзом (ЄС) на саміті у Вільнюсі в листопаді залишаються сумнівними. Зараз йдеться про відновлення прикордонної суперечки, найголовнішим є посилення напруженості із Придністров'ям (Придністровська Молдавська Республіка, або ПМР), самопроголошеною республікою, на територію якої претендує Молдова.

Довіру до пропозиції Кишинева щодо тісніших зв'язків із ЄС вже одного разу було поставлено під сумнів: у грудні 2012 року, коли слідство виявило причетність вищих посадових осіб до підозрілої смерті Соріна Пачу, у березні 2013 - через крах тристоронньої "Про-Європейської" коаліції, у квітні – через зняття з посади спікера парламенту (за підтримки Комуністичної партії), а через травневе повернення комуністам можливості просування потрібних їм людей на високі посади у політиці Молдови. Тим не менш, не зважаючи на провал так званого маніфесту ЄС про «Східне партнерство» (СП), деякі європейські столиці досі сподіваються врятувати свою величність, привертаючи увагу до прогресу країни, що колись була прикладом «Східного партнерства».

Прикордонна суперечка, що зароджується із Тирасполем, зовсім невигідна Кишиневу. ЄС уже більш обачний у питаннях втручання у подальші невирішені територіальні питання після входження до складу ЄС Кіпру без попереднього вирішення проблеми турецької окупації північної частини острова (так званої "Турецької Республіки Північного Кіпру (ТРПК)", - визнаної тільки Туреччиною), а також стикнувшись із загрозливим питанням у переговорах із Сербією та її провінцією Косово, яка проголосила свою незалежність у 2008 році, але яку відмовляється визнавати майже половина світу (включно із п'ятьма країнами-членами ЄС, а також Молдовою та Україною).

Минулого тижня парламент Молдови повинен був підписати договір про кордон із Румунією разом із угодою про військову співпрацю. Такий розвиток подій було ускладнено підписанням президентом Придністров'я Євгеном Шевчуком закону, що визначає територію ПМР включно із областями на правому (західному) березі Дністра, в тому числі із деякими населеними пунктами, що підпорядковуються Кишиневу. Наприкінці квітня стався конфлікт між жителями села Варнита, що підпорядковується Кишиневу, і придністровською владою через нещодавно встановлені контрольно-пропускні пункти між селом і західним берегом міста Бендери – до якого Тирасполь запропонував перенести органи законодавчої влади ПМР.

Окрім додаткового ускладнення прагнення Молдови до підписання УА, питання про кордони становить відновлену загрозу для можливості знаходження стійкого, ненасильницького вирішення проблеми статусу Придністров'я відповідно до чинних правових принципів. Останні події і кроки обох сторін лише ускладнили завдання так званих "переговорів 5 + 2" (Молдова, Придністров'я, Росія, Україна і ОБСЄ плюс спостерігачі від США та ЄС), щоб знайти шлях до вирішення цього давнього «замороженого конфлікту». Одним із можливих рішень, яке не варто виключати, буде надання особливого статусу Придністров'ю у межах федералізованої Молдови, що, за визначенням, спричиняє визнання ПМР суверенітету Молдови. Якщо подібна домовленість прийнятна взагалі, то вона повинна ґрунтуватися на праві народу Придністров'я визначати своє майбутнє самостійно, якщо Молдова обере неприйнятний для ПМР напрямок у стосунках із ЄС, з НАТО, й, особливо, стосовно союзу із Румунією.

Дійсно, перспективи парафування УA разом із Поглибленою та всеосяжною зоною вільної торгівлі (ЗВТ) з Молдовою ставлять тему прикордонного конфлікту на порядок денний. У той час як ЄС і Молдова офіційно і публічно стверджують, що УА та зона вільної торгівлі "поширюється на всю територію Молдови" та "не містить спеціальних положень" щодо Придністров'я, на практиці ЄС буде очікувати з боку Молдови повного визначення кордонів та встановлення митниці для відмежування території Придністров'я:

"Із залученням Придністров'я до зони вільної торгівлі, ЄС свідомо створить "діру" у своєму митному кордоні, відкриваючи можливість товарам, виробленим за межами ЗВТ, вільно входити на ринок ЄС. Це тому, що Кишинів не зможе перевіряти придністровських виробників з метою забезпечення дотримання так званих «Правил походження», які призначені для запобігання реекспорту товарів, вироблених за межами області ЗВТ назад у ЄС. Отже, ЄС не може поширити привілеї ЗВТ на Придністров'я, тому що не може гарантувати, що молдавські товари, вироблені в Придністров'ї, фактично не було вироблено в Китаї чи в Росії, наприклад, й лише запаковано у Придністров'ї." ["Чи може Придністров'я заблокувати інтеграцію Молдови до ЄС? "Центр східних досліджень, 23/10/12]

Таким чином, кроки Тирасполя були відповіддю на підготовку Кишинева до встановлення кордонів й створення прикордонного та митного контролю як необхідної складової підготовки до підписання УА та ЗВТ. Парадоксально, але якщо б такі кордони було б успішно встановлено, це ефективно створило б сценарій Кіпр/ТРПК чи Сербія/Косово, в результаті призвело б, де-факто, до незалежності Придністров'я - саме до того, чого Кишинів, за власними ствердженнями, не хоче!

Зі свого боку, Київ - і, зокрема міністр закордонних справ Леонід Кожара - похвально здійснив стримуючий вплив. Ефективно використавши подвійну роль України як повноправного члена у форматі "5 + 2", й України як голови ОБСЄ (Кожара є чинним головою ОБСЄ), Київ активно пропонує конструктивне рішення. Але навіть за позитивних старань України, пошуки вирішення проблеми вимагають зусиль обох сторін – Кишинева й Тирасполя - стриманості й доброзичливості, запас яких вичерпується.

Щодо Кишинева, нестабільність уряду Лянке сама собою є негативним чинником, що впливає на здатність укладати будь-які істотні угоди з Тирасполем. Хоча було б краще почекати, поки буде сформовано новий уряд після парламентських виборів у Молдові у 2015 році, але Кишинів повинен вже приступити до розгляду можливого врегулювання розвитку подій. Серед очевидних питань, що мають бути розглянуті, питання про те, що Молдова повинна відступити від вимог унітарної держави і розглянути питання про надання Придністров'ю особливого статусу в межах федералізації держави, тут існує декілька варіантів, які повинні бути обговорені. Така диспозиція отримає широку підтримку з боку уряду США і американських експертів, які закликали до такої домовленості (як кращої альтернативи незалежності Придністров'я) комуністів Молдови, які закріпили концепцію цього закону ще у 2005 році. (Закон Комуністів про федералізацію зараз є серйозною перешкодою на шляху до політичного мирного врегулювання із Тирасполем, який вимагає незалежності. (На Заході недостатньо добре розуміють, що ступінь націоналізму молдавських комуністів є не меншою, ніж у інших партій і що вони несуть значну частину відповідальності за поточну ситуацію глухого кута. Їхнє недавнє повернення до влади навряд допоможе знайти політичне вирішення для врегулювання конфлікту із Придністров'ям.)

Зі свого боку, Тирасполь повинен чинити опір конфронтаційним крокам, таким як переміщення парламенту ПМР у Бендери. Замість розпалювання напруженості у стосунках із владою в Кишиневі, Шевчук повинен зосередитися на економічному розвиткові, й на правах людини, й на свободі засобів масової інформації й, зокрема, скасувати цензуру в Інтернеті, що використовується з метою запобігання критиці. Йому також варто замислитися над тими питаннями, де молдовська влада не дослухається до думки громадськості (наприклад щодо назріваючої конфронтації між посадовцями Кишинева та Православною Церквою (із можливістю подальших протестів по всій країні) на ґрунті нового закону, що забороняє дискримінацію гомосексуалістів, бісексуалів і трансгендерів як невід'ємної частини пакету "Європейських стандартів" ЄС, які він хоче нав'язати громадянам Молдови (заради "демократії", звісно). Приймаючи сторону Церкви, Шевчук може показати людям по обидва боки Дністра, що вони мають набагато більше спільного одне з одним, ніж їм здається, незалежно від їхнього кінцевого рішення про устрій держави.