ЄС наполягає на остаточному виборі Києва між Брюсселем і Москвою, але Янукович має інші плани й наміри

18/07/2013
Ентоні Т. Салвія
Директор АІУ

Європейські політики (Баррозу, Вестервелле, Сікорський та ін.) продовжують наполягати на звільненні пані Тимошенко, або підписання між Україною та ЄС Угоди про асоціацію та пов'язаного із нею пакту про вільної торгівлі в листопаді на саміті Східного партнерства у Вільнюсі може не відбутися.

У той самий час вони представляють це як взаємовигідну угоду (хоча насправді це не так, тому, що левову частку економічної вигоди отримає Європа), що посилює «Європейські» цінності (які втрачають свої позиції на всьому континенті), нав'язуючи Україні те, що “The Economist” описує як "глибокі реформи", що "несуть ризик порушення самої системи, що привела Януковича до влади." Тим не менш, він і його прем'єр-міністр продовжують наполягати на підписання цього документу.

У нещодавній заяві Міністра іноземних справ Литви Лінаса Лінкявічюса містився натяк на прихований план Європи - коли3-го липня минулого року у Вільнюсі він сказав, що Угода про асоціацію є не лише "технічними переговорами із ще одним партнером", а тягне за собою цілий «геополітичний процес». Іншими словами, Україна – це не Мальта чи Хорватія, а країна, що має геостратегічне значення для Заходу, адже вона може виконувати функцію палиці, якою можна бити Росію, а це постійна мета Європи як союзника США.

Чи не занадто драматизовано?

Візьмемо до уваги статтю у Economist від 6-го липня, про яку вже йшлося вище, у ній міститься фраза про «перетягування канату» за Україну поміж Москвою і Брюсселем. Але перетягування канату – це просто дитяча забавка. Далі, в іншій частині, автор називає це "битвою титанів", що значно більше схоже на правду. Журнал цитує східноєвропейських політиків, які вважають, що "підкошена" пані Тимошенко не повинна стояти на шляху закріплення в Україні антиросійської орієнтації.

Така орієнтація матиме катастрофічні наслідки для України, а президент Янукович, що завжди прагне уникати остаточного вибору між Брюсселем/Вашингтоном і Москвою, це чудово розуміє. Тут стає зрозумілою реакція посла Литви Пятраса Вайтекунаса стосовно нещодавнього підписання у Мінську угоди про надання Україні статусу спостерігача у підтримуваному Москвою Митному Союзі, який заявив, що: «цей крок засмутив нас і став для нас несподіванкою». Статус спостерігача не означає членство й не тягне за собою здачу українського суверенітету на користь МС, але розлючує Європу, вказуючи їй на нерозуміння Києвом того, що підписання Угоди про асоціацію означає роль тієї самої палиці для удару по Москві.

Нервозність Європи щодо Мінської Угоди пов'язана із розумінням того, що підписання Угоди про асоціацію та членство у Митному союзі не є взаємовиключними елементами, попри її постійні переконування у зворотному.

Як зазначив екс-міністр економіки України Віктор Суслов у межах недавньої зустрічі прем’єрів Азарова й Медведєва у Сочі, стаття 39 Угоди про асоціацію дозволяє Україні членство в інших багатосторонніх зонах вільної торгівлі та митних союзах, що не суперечать нормам Угоди про асоціацію. На його думку подібні протиріччя можуть виникнути лише у сфері технічного регулювання й використання тих або інших стандартів.

Угода про асоціацію не містить відчутних вигод для України, замикаючи її у позиції покірного візаві стосовно Європи, й запроваджуючи реформи, які, знову ж, за словами Economist: "несуть ризик порушення тієї системи, що привела пана Януковича до влади". Таким чином, Україна мало що втратить, якщо Європа скаже: «ні» під час церемонії підписання у листопаді у Вільнюсі, й мало що виграє, якщо скаже: «так».

Тому Янукович не повинен виконувати будь-які забаганки Брюсселя (чого він поки що й не робив). Якщо Брюссель прийме значною мірою нереформовану Україну з її зв'язками із Москвою, відкриту й у нормальному робочому стані - так і буде.

Якщо ні –Януковичу не варто нарікати. У нього є інші варіанти. Залишається можливість Митного Союзу, який, не зважаючи на всі свої складні політичні конотації, несе відчутні економічні переваги для українських працівників й підприємств, а також для державних фінансів в цілому, у вигляді зниження ціни на газ й незначного податку на його імпорт.

Опитування, проведене у березні минулого року Інститутом ім. Горшеніна й опубліковане у червні показало, що 41,6% українців вважають, що Київ повинен обрати європейську інтеграцію, тоді як 49,7% проголосували за: вступ України до Митного союзу (34,7%); ні до ЄС, ні у Митний союз (15%). Це слабкий результат для Європи з урахуванням безперервної підтримки з боку ЗМІ й еліти України.

Більш недавнє опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС, 22 червня 2013 року) показало дещо більшу підтримку вступу до Митного союзу (39,8%), ніж до "Європейської інтеграції" (36,2%).

Незалежно від переваги того або іншого партнера, згідно із КМІС, 69% українців надають перевагу відкритим кордонам, зняттю мита й тіснішому співробітництву з Росією (за умови збереження незалежності) -настрої, які прямо суперечать меті й змістові Угоди про асоціацію. Це схоже на звичайний електорат Януковича. Він ігнорує його на свій страх і ризик.

Росія і Європа можуть брати участь у «битві титанів» за Україну, але Янукович і його міністр закордонних справ Леонід Кожара не приймають позиції Брюссельської технократії, на користь якої Україна має зробити вибір. Вони вірять у загальноєвропейський союз, в якому Україна буде перебувати у ролі моста між двома основними частинами Європи - Сходом і Заходом - як логічний наслідок закінчення холодної війни. Вони інстинктивно косо дивляться на Угоду, яка вимагає від України мовчки прийняти розкол континенту, що триває, при цьому даючи взамін мізерну компенсацію за втілення чужої програми (у цьому випадку - Брюсселя).

На щастя для Януковича, 39 стаття дозволяє Києву приєднатися до обох союзів –до зони вільної торгівлі із Брюсселем й до Митного союзу із Білоруссю, Казахстаном й Росією, тим самим надаючи йому повну свободу для необхідних маневрів.