Альтернативний вибір для України: Київ та 1025-річчя Хрещення Русі

26/07/2013
Джеймс Джордж Джатрас
Заступник директора АІУ

Із точки зору політичного, економічного та соціального аналітика, легко потрапити у пастку того, що, здається, є насущними проблемами сьогодення. У випадку "нагальних питань", що стоять перед сучасною Україною й стосунками Києва із міжнародними партнерами, стандартний список добре відомий: конкуренті переваги підписання Угоди про асоціацію та угоди про вільну торгівлю з Європейським Союзом (ЄС), порівняно із членством в очолюваному Росією Митному союзі; здавалося б, нескінченна бюджетна криза й подальші обручі, стрибків крізь які очікує від України Міжнародний валютний фонд; перспективи підвищення енергетичної незалежності завдяки випробуванням добування сланцевого газу і тому, як це може вплинути на залежність України від енергетики Росії; й, звичайно, багаторічні сага Юлії Тимошенко, яка, очевидно, єдина в Україні, про кого хтось щось коли-небудь чув на Заході.

На противагу цьому, інколи приходить нагадування, що ідентичність країни й національні імперативи не можуть бути зведені до списку політичних питань. Є деякі речі, що вимагають більш тривалого й більш глибокого погляду на цінності, які є визначальними для країни та її народу.

Одним із таких нагадувань є наближення святкування 1025-річчя Хрещення Русі: рішення великого князя київського Володимира Святославича про прийняття православного християнства із Константинополя, столиці Східної Римської імперії, (більш відомої під помилковою назвою «Візантійська імперія»), яка того часу, звичайно, була найвидатнішою державою у християнському та європейському світі, чи навіть, можливо, у всьому світі загалом. Це була подія, що мала не лише глибокі та міцні духовні наслідки для слов'янських племен і князів скандинавського походження (включно із Володимиром), що об’єднала слабо організовану державу Русь, ця подія встановила цивілізаційний вибір, від якого сучасна Україна веде своє походження.

Це очевидно із наполягання президента Віктора Януковича на тому, що святкування річниці християнізації має відбуватися на найвищому рівні, як він заявив членам оргкомітету: «Враховуючи роль християнства у духовному, політичному та соціально-економічному прогресі України, ми повинні відсвяткувати 1025-річчя хрещення на найвищому рівні. Християнізація Київської Русі ознаменувала нову віху в історії країни. Раз і назавжди це визначило цивілізаційну ідентичність нашої країни. Починаючи із правління великих князів Києва - Володимира Святославовича, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха - Русь-Україна стала невід'ємною частиною Європи».

Звичайно, значимість ювілею виходить за межі України, оскільки Росія та Білорусь ведуть походження своїх держав з Русі не меншою мірою, ніж Україна. (Це часто не береться до уваги, але, перш ніж стати великим князем київським, Володимир був князем Новгорода, й що нечітко визначені кордони Русі простягалися на північ аж до самої Старої Ладоги, а на сході - до Нижнього Новгорода). Святкуванню у Києві передуватимуть заходи у Москві, а за ними йтимуть святкування у Мінську, під час яких з міста до міста будуть перевозити реліквію, привезену з Греції з цієї нагоди, що вважають справжнім хрестом, що має Х-подібну форму, на якому було розіп’ято святого апостола Андрія Первозванного - покровителя України й Росії, а також Константинопольської патріархії, який прийняв мученицьку смерть.)

Дійсно, значення святкувань у Києві виходить далеко за межі земель, що тоді належали Русі. За словами митрополита Володимира, який очолює Українську православну церкву (Московського патріархату), підтверджено участь у Божественній літургії у Києво-Печерській Лаврі 28 липня, а також у молебні на пагорбі Святого Володимира біля підніжжя пам’ятнику Володимиру липня 27, окрім Патріарха Московського і всієї Русі Кирила, православних патріархів Олександрійського, Антіохійського, Єрусалимського, Грузинського, Болгарського, Румунського та Сербського, а також предстоятелів Кіпрської, Польської й Американської православних церков. Очікується підтвердження приїзду делегацій Константинопольського Патріархату, а також Елладської, Албанської Церков і церков Чеських земель й Словаччини. Відповідно до церковно-державної співпраці, визначеної президентом Януковичем, участь високопосадовців, таких як президент Румунії Траян Бесеску, також очікується.

Серед учасників найвищого рівня, які прибудуть до Києва - Президент Росії Володимир Путін. Окрім багатосторонніх публічних заходів, президенти двох країн проведуть двосторонню зустріч на вищому рівні, під час якої вони повернуться до більш приземлених, але явно більш серйозних питань. Згідно із повідомленнями української сторони, зі слів неназваного російського офіційного джерела, перелік питань, які Путін планує обговорити із Януковичем, починається зі співробітництва в авіаційній, аерокосмічній, суднобудівельній сферах, а також співпраці (включно із відновленням серійного виробництва транспортних літаків Антонов-124 «Руслан»), закінчуючи співробітництвом у підготовці до святкування 200-річчя із дня народження українського поета й художника Тараса Шевченка. Проте його головним пріоритетом буде попередження про те, що можливе підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС (яке само собою не є вирішеною справою через занепокоєння Європи ув'язненням Тимошенко в першу чергу) суттєво ускладнить торгівельні стосунки між Україною та країнами Митного союзу – і невиправдано, оскільки це буде не через те, що Росія хоче таких негативних наслідків, але тому, що ЄС наполягатиме на цьому. Можна лише здогадуватися чи подіють такі попередження, добре обґрунтовані, до речі, й чи підштовхнуть вони Київ до перегляду можливих варіантів вибору.

З огляду на всі публічні ознаки, прихильники про-європейського шляху в Україні (переважно з опозиції, яка, звичайно, не бажає Януковичу добра), які наполягають на цілеспрямованій західній орієнтації, менш зосереджені на тому, що становитиме конкретні вигоди й втрати для України, ніж на так званих "європейських цінностях", або принаймні на тому, як ці цінності наразі усвідомлює "Європа", що перебуває під керівництвом Брюсселя. Дозвольте мені запропонувати хороший приклад таких «цінностей», яким є рішення Франції надати притулок активістці FEMEN Інні Шевченко (яка є неймовірно далекою від Тараса, що мав таке саме прізвище), щоб захистити її від звинувачень, пов'язаних із розпилюванням нею хреста у Києві, встановленого у пам'ять жертв політичних репресій.

Врешті, можливо, реальне рішення для тих, хто зібрався в Києві, а також для самої України, буде насправді стосуватися цінностей. Давайте поставимо питання: хто хоче стояти поруч із тими, хто спилює хрести? І хто хоче стояти із тими, хто, як Святий Володимир, підтримує Хрест?