Питання про Тимошенко у стосунках України та ЄС: хто здасться першим?

19/09/2013
Джеймс Джордж Джатрас
Заступник Директора AІУ

Залишається все менше й менше днів до гамлетівського рішення Європейського Союзу ― пропонувати або не пропонувати підписання Угоди про асоціацію із Україною та Договір про створення поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі, а ситуація із екс-прем'єр-міністром Юлією Тимошенко та значимість вирішення цієї ситуації залишаються, як і раніше, незрозумілими. Тоді, коли Брюссель ставить то один крайній термін, то інший для прийняття остаточного рішення, питання про те, чи є хто-небудь у Європі, хто справді серйозно переймається долею Тимошенко, стає все більш відкритим для припущень та здогадів.

Офіційна позиція Києва з приводу можливого помилування залишається непохитною. Президент Віктор Янукович з усією ясністю дав зрозуміти, що не має необхідних правових повноважень, щоб випустити на свободу свого колишнього суперника на виборах: «На жаль, в Україні ніхто не має таких повноважень, у тому числі й президент... Наші закони не передбачають таких обставин». У той же час він додав можливий натяк на припустимість зміни ситуації в майбутньому, якщо Верховна Рада ухвалить відповідний новий закон: «Необхідно внести зміни до законодавства із тим, щоб надати кому-небудь такі повноваження».

Незважаючи на це , чутки про звільнення Тимошенко з метою направлення на лікування до Німеччини не стихають, але все ж залишаються лише чутками. Колись магічною датою мало стати 15-те вересня, але цей день як настав, так і минув. За словами дочки екс-прем'єра Євгенії, може бути визначено новий крайній термін: «Наразі ми не впевнені, коли саме відбудеться її звільнення, ми просто сподіваємося, що це відбудеться раніше жовтня або в будь-який момент вже зараз». Але чи буде тиск або крайній термін означати щось більше, ніж до цього?

Одним із прозорих механізмів, які ЄС використовує для ухилення від висловлення чіткої позиції, є відмінність між «умовою» та «критерієм». Якщо говорити без натяків, перше має значення, а друге ― ні.

Наприклад, зовсім нещодавно більше двох десятків членів литовської правлячої коаліції зареєстрували проект резолюції в Сеймі із наполегливим закликом до України звільнити Тимошенко «відповідно до рішення Європейського Суду із прав людини, винесеного у квітні 2013 року, в якому йдеться про те, що висунуті звинувачення є політичними та вибірковими». Більше того, як сказано далі у тесті проекту резолюції, країни-члени ЄС повинні «продовжувати розглядати звільнення Юлії Тимошенко як один із ключових критеріїв підписання Угоди про асоціацію з Україною під час проведення саміту «Східне партнерство», що відбудеться в листопаді у Вільнюсі».

Що ж у цьому нового? Знов-таки, між просто одним критерієм й непохитною однозначною умовою є величезна різниця.

Аналогічний палкий заклик пролунав нещодавно зі сторінок газети Kyiv Post із вуст Оксани Башук-Хепберн із Канадської групи сприяння демократії в Україні: «Завдання досягнення швидкого та позитивного результату лягає на друзів, таких як Швеція та Польща, які почали рух у бік Угоди про асоціацію. Це означає переконати президента відпустити Тимошенко. І всі демократичні уряди повинні діяти так само протягом останніх двох місяців».

Але знов-таки, чи повинні уряди вимагати звільнення як умови підписання Угоди та Договору про зону вільної торгівлі чи ні? Це незрозуміло.

Також, у дещо суперечливому ключі, озвучується можлива думка про те, що пропозиція Євросоюзу укласти Угоду про асоціацію й Договір про зону вільної торгівлі є єдиним способом - після Вільнюса - забезпечити звільнення Тимошенко. Народний депутат від партії «Свобода» Роман Кошулинський зазначив, що незважаючи на те, що законопроект про декриміналізацію статей Кримінального кодексу, за якими було засуджено Тимошенко, зареєстровано у Верховній Раді, його розгляд відбудеться після вільнюського саміту, але до початку президентської виборчої кампанії 2015. Ця ідея вписується в теорію про те, що Угода про асоціацію/Договір про зону вільної торгівлі повинні бути підписані не тому, що Україна виконала поставлені Європейським Союзом критерії, а як засіб, що може допомогти виконати ці критерії після підписання.

Насправді важливо, що Тимошенко сама заявила виданню «Українська правда» про свою віру у те, що Угоду про асоціацію/Договір про зону вільної торгівлі «буде підписано й цієї віри для мене достатньо. Сьогодні у мене немає сумнівів у тому, що... Україна напевно підпише Угоду про асоціацію й стане повноправним членом Європейського Союзу навіть раніше, ніж ми очікуємо». Ніхто в ЄС не говорить про повноправне членство ані найближчим часом, ані будь-коли взагалі. (Слід зауважити, що Туреччина підписала Угоду про асоціацію з Європою у 1964 році, й вже 49 років по тому навіть не наблизилася до отримання пропозиції про членство).

Серед усіх цих непорозумінь й протиріч Брюссель та Київ ведуть тупиковий переговорний процес, результат якого складно передбачити. Голоси з боку ЄС та української опозиції підвищують тиск громадськості із метою забезпечити звільнення Тимошенко до остаточного рішення про підписання Угоди. Із іншого боку, перешкоджаючи знаходженню будь-якого несподівано позитивного рішення для відправлення Тимошенко до Німеччини - на противагу задекларованій на сьогодні позиції – Київ, мабуть, робить ставку на те, що зможе продовжувати тримати її в неволі й все-таки підписати Угоду у Вільнюсі.

Хто перший здасться? Однією із найбільших невизначеностей є реальна позиція німецького канцлера Ангели Меркель, яка, за неофіційними чутками, більш схильна заблокувати Угоду, ніж можна собі уявити.

І навпаки, якщо ЄС вирішить, що врешті-решт доля Тимошенко їх не так вже й турбує й Угоду про асоціацію/Договір про зону вільної торгівлі буде підписано тоді, коли вона буде залишатися у в'язниці, що ж стане для Києва реальним стимулом звільнити її після підписання? Безсумнівно, звільнення Тимошенко стане одним із «ключових критеріїв», але все одно не «умовою» для ратифікації Угоди країнами-членами ЄС.

А процес ратифікації затягнеться на роки, довше, ніж до 2015 року. Чи проведе Тимошенко цей час у в'язниці?