Чи судилося Україні приєднатися до «економічному НАТО» під проводом США?

07/11/2013
Ентоні Т. Салвіа
Директор, Американський інститут в Україні

Сполучені Штати підштовхують Європу заключити широкомасштабний пакт про вільну торгівлю, відомий як «TAFTA» (трансатлантична зона вільної торгівлі). Він не сильно відрізняється від Угоди про асоціацію, яку Київ можливо підпише чи ні у Вільнюсі до кінця цього місяця.

Хоча європейські уряди, в тому числі Німеччина, влаштували публічну виставу, вітаючи ініціативу Вашингтона, коли про неї заявив президент Обама минулого лютого, неофіційно вони плекають серйозні побоювання щодо необхідності споживати тонни генетично модифікованої американської кукурудзи і американської яловичини, начинену гормонами. (Електронний шпіонаж Агентства національної безпеки за деякими найближчими союзниками Америки навряд роблять «TAFTA» більш прийнятним).

Насправді європейцям ненависна перспектива підвищеної конкуренції з американськими фермерами і виробниками, неминучого руйнування встановлених торгівельних зв’язків з країнами поза зоною вільної торгівлі, та зради їх традиційних зобов’язань за багатосторонніми торгівельними угодами, що накладається через їх приєднання до закритого торгівельного блоку «TAFTA».

За результатами досліджень вчених у Мюнхенському університеті за дорученням престижного німецького Інституту економічних досліджень (Ifo), «TAFTA» призведе до скорочення обсягів внутрішньо європейської торгівлі та до зниження торгівлі між країнами ЄС і країнами не-ЄС з перехідною економікою.

За словами Ульріха Шоофа (Ulrich Schoof) з Ifo у рамках «TAFTA» «США отримають значно більше, ніж ЄС», не в останню чергу завдяки тому, що це не призведе до зниження внутрішньої торгівельної діяльності в США, хоча саме такий ефект виникне у ЄС, де темпи росту в порівнянні з минулим роком впали на 0,6%.

Недивно, що європейці постають невдоволеними клієнтами, але з іншого боку от що відбувається, коли ви пов’язуєте своє життя з американською імперією – ви зазнаєте невдачі.

Це більше ніж звичайна лицемірність з боку Брюсселя в його завзятті, аби Україна з любов’ю долучилася до славнозвісної Угоди про асоціацію, в якій велика кількість саме тих моментів, які європейці вважають найменш бажаними в «TAFTA» - перш за все підвищена торгівельна конкуренція без гарантій на успіх і руйнування структури торгівельних відносин з традиційними партнерами.

Видовище занадто красномовне: Європа, з ВВП на душу населення на одному рівні з Америкою ($32 000 проти $43 000 в Америці), вагається – побоюючись економічних і політичних спадів – чи варто знижувати тарифні та нетарифні бар’єри в торгівлі зі Сполученими Штатами. Тим часом, вони очікують, що Україна, з ВВП $2 000 на душу населення, з розкритими обіймами вітатиме європейську конкуренцію та спокійно закриє очі на перспективу обмеженого доступу на євразійський ринок, що росте.

На довершення всього цього вони запевняють українців, як робили це з кіпріотами, болгарами, хорватами і багатьма іншими, в тому числі британцями, що євроінтеграція – це саме те, що потрібно, для слабкої економіки України.

Переговори щодо «TAFTA» далекі до завершення. Очікується, що вони триватимуть багато років, або навіть повторять шлях Дохійського раунду переговорів щодо глобальної вільної торгівлі – шлях вимерлого птаха дронт. В такому випадку Європа уникне катастрофи.

Поживемо, що буду, то буде. Проте не варто дивуватися геостратегічному спрямуванню торгівельного гамбіту Вашингтона. Як зазначив американський журналіст Девід Ігнатіус (David Ignatius) в останньому випуску «Washington Post», прагнення Америки до «всесторонньої угоди, що охопить торгівлю товарами, послугами, інвестиції і сільське господарство», являє собою «економічний НАТО».

Він каже, що після закінчення Холодної війни та зникнення військової загрози та загрози безпеці Європи, а також зважаючи (в кращому випадку) на неоднозначні результати західних військових кампаній під проводом НАТО чи під виглядом «коаліції доброї волі» (Югославія, Ірак, Афганістан, Лівія та Малі), гіпер-інтервенціоністська політика західного табору стає все менш обґрунтованою. На думку Ігнатіуса, США та Європа виснажилися в боях, і вони мають чим зайнятися вдома в плані «об’єднання нації». Оскільки вже не можна розраховувати на військовий інтервенціонізм задля збереження західного союзу, цю роль має взяти на себе економіка. Цитуючи американського експерта з питань зовнішньої політики Чарльза Купчана (Charles Kupchan), який схвально каже, що наша мета сьогодні – перетворити «кращий в світі альянс з забезпечення безпеки на кращий в світі економічний пакт».

Закі Лаіді (Zaki Laidi), професор Паризького інституту політичних досліджень (Institut d'Études Politiques), розглядає «TAFTA» як спробу «стримування Китаю». Можливо, але навіщо відходити так далеко? Так само це може бути частиною спроби покласти край німецькій економічній гегемонії в Європі та зробити свій внесок в оточення Росії, заохочуючи ЄС проковтнути Україну через Угоду про асоціацію.

Це роз’яснено у важливому Розділі II угоди, який доволі часто оминають увагою, згідно якому Україна приймає зобов’язання прямувати до «поступової конвергенції у питаннях зовнішньої політики і безпеки з метою підвищити рівень залучення України до європейської зони безпеки». Питання щодо того, хто стане гегемоном у конвертованій економічній структурі/структурі безпеки, навіть не підіймається, а США можливо навіть потіснить Німеччину як економічного лідера.

Любов вашингтонського істеблішменту виставляти Європу як «козла відпущення» для американського панування має давню генеалогію.

Після 1995 р. з обох боків Атлантики стало прописною істиною, що США втрутилися у «вирішення» Боснійського конфлікту в Дейтоні, лише коли незграбні європейці зазнали невдачі. Вже забули, як США допомагали розбурхати війну в 1992 р., закликаючи мусульман відкинути план розподілу влади з сербами і хорватами, підтримували війну впродовж двох кривавих років, озброюючи мусульман, а заразом Іран і Аль-Каіду, та регулярно саботуючи плани мирного врегулювання, які фінансували ООН і європейці. Той самий сценарій розіграли пізніше в Косове, де США озброїли терористичну «Косовську визвольну армію» (місцеве відгалуження албанської мафії), аби створити привід для військового втручання НАТО. Як результат: США зберегли незаперечне домінантне становище у питаннях безпеки в Європі (і створили одну з найбільших військових баз – Кемп-Бондстіл (Camp Bondsteel) у Косово), доки європейці застрягли з підтримкою двох економічно недієздатних країночок.

Таким чином, «TAFTA» і УА Україна-ЄС можна сприймати як найновішу пермутацію класичного опису місії НАТО в інтерпретації одного з колишніх генеральних секретарів Альянсу – «підтримувати американців, подавляти німців та тримати росіян в стороні».

Що ж стосується України, то вона можливо дізнається, де раки зимують. Її економіка – обвалюється, її резерви – вичерпані, і вона чомусь обрала стати на шлях конфронтації зі своїм найбільшим торгівельним партнером в обмін (як вона сподівається) на кращу пропозицію від «євроатлантичного співтовариства». Проте інтерес зазначеної спільноти до України зводиться до єдиного: використання її в якості пішака у своїх погано продуманих і контрпродуктивних планах щодо оточення Росії.

Чи може адміністрація Януковича очікувати принаймні на вдячність Заходу в ході підготовки його кампанії переобрання в 2015 р.? Вочевидь, ні. Минулого тижня представник держдепартаменту США заявив, що Київ мусить негайно звільнити пані Тимошенко і не висувати жодних обмежень щодо її політичної діяльність – навряд саме хотіли почути на Банковій.

Українцям – як сьогоднішній адміністрації, так і населенню в цілому – не слід плекати ілюзії щодо того, куди вони вплутуються.