Янукович правий, наполягаючи на справедливій угоді для України

05/12/2013
Ентоні Т. Салвія
Директор, Американській інститут в Україні

Україна – чи принаймні Київ – знов у владі вуличної мобілізації, яка запевняє, що вони представляють «народ» того, що залишилося від глибоко розділеної країни. Протестувальники вимагають, аби президент Янукович підписав суперечливу УА/DCFTA з Європейським Союзом (ЄС). Вони також закликають скинути президента та прем’єр-міністра, а також продемонстрували свою готовність брати участь у протиправних діях, таких як штурм урядових будівель, за що у США вас би запроторили до тюрми на кілька десятків років.

Тим не менш, відмова Януковича від УА/DCFTA (в тому вигляді, в якому вона існує зараз) була раціональною (в ній Україні пропонують небагато порівняно з євразійською угодою), стосовно національних інтересів (всі переваги від УА/DCFTA отримала б Європа, а Україні залишилися б недоїдки зі столу її потенційного хазяїна), та стосовно відповідності зовнішньої політики, яку він проводив у 2010 р. та за яку більшість українців віддали голоси (мультивекторність).

Отож, його рішення, погоджуєтесь ви чи ні, відповідає «європейським цінностям», оскільки люди зазвичай розуміють цей термін – конституційний, демократичний і поміркований. Він неодноразово зазначав, що двері до Європи залишаються відкриті, хоча наполягав на більшій взаємності при перегляді угоди. Це доволі розважлива позиція.

Якби попередньому українському уряду (2005-2010 гг.) вдалося затягнути Україну до НАТО, чи визнали б подібні до Луценка і Яценюка заклики противників членства в НАТО до загального страйку та повалення уряду (не те, щоб такі заклики звучали) законними виявами свободи слова і демократичного духу? Навряд. Їм би інкримінували зраду, та наполягали б на їх арешті.

Як вже зазначалося, УА/DCFTA сильно викривлена в бік ЄС. Якщо б угода набула чинності, вона б не зробила нічого для української промисловості, оскільки Україна не виробляє нічого, що було б цікаво європейським споживачам. Європейські фірми з їх переважаючими фінансовими ресурсами отримали б можливість скупати українські компанії у великих масштабах, ліквідуючи неконкурентні та зменшуючи в розмірі ті кілька, які вони вважатимуть життєздатними. В результаті ми б мали деіндустріалізацію України, що прогресує, призводячи до масового безробіття в період глобального економічного спаду. Головним експортним товаром з України до Європи стануть безробітні українці – за винятком того факту, що західноєвропейські нації активно працюють над обмеженням імміграції зі східноєвропейських країн.

(До зведення барикад і закликів до повалення уряду, українським опозиціонерам варто було б подумати, чому представники Східної Європи – з таких держав-учасниць ЄС як Болгарія, Польща і Румунія – так сильно стурбовані можливістю переміщення до Англії чи Німеччини, якщо євроінтеграція – це така панацея.)

Крім того, вартість виконання вимог центральних економістів-плановиків Брюсселю (з їх манією регулювати всю економічну діяльність, внаслідок чого старий радянський Держплан видається лише політикою невтручання) за десять років сягне €160 млрд – еквівалент ВВП України за один рік. І де Україні взяти такі кошти?

Брюссель щедрою рукою обіцяв позику в розмірі €610 млн. Проте ці «копійки» надійдуть лише після того, як Київ погодиться на нові умови отримання кредиту від МВФ, серед яких різке збільшення цін на газ для українських сімей і підприємств. Просто чудово.

УА/DCFTA завжди тією ж мірою стосувалася стратегічної переорієнтації України, що й торгівлі. Згідно вимог розділу II, Україна приймає зобов’язання прямувати до «поступової конвергенції у питаннях зовнішньої політики і безпеки з метою підвищити рівень залучення України до європейської зони безпеки». Так, окрім відсутності помітних економічних переваг в угоді та мізерних фінансових заохочень з боку Брюсселя, очікувалось, що Україна підпишеться й на власне стратегічне поглинання.

Не дивно, що Янукович сказав єврократам у Вільнюсі йти гуляти, в очікуванні розробки більш збалансованої угоди.

Якщо б Луценко, Яценюк, Кличко та інші були українськими патріотами, як вони стверджують, вони б підтримали Януковича у його починанні отримати кращу угоду від Брюсселю. Натомість вони вирішили спровокувати національну кризу.

Якщо громадські хвилювання триватимуть, доведеться шукати цивілізоване компромісне рішення. Одним з можливих рішень стане повернення до попередньої парламентсько-президентської системи. Так опозиція отримає шанс в більшій мірі впливати на Раду, в том числі, в залежності від результатів виборів, на прем’єр-міністра, який може поглянути на УА/DCFTA свіжим оком. Захід – нарівні з Росією – має підтримати переговорні рішення, як це робилося в минулому.

У будь-якому випадку Київ має більше важелів впливу на Європу, аніж сам розуміє. Було б виправдано та цілком доцільно використати паузу між непідписанням у Вільнюсі та наступною зустріччю щодо Східного партнерства та наполягти, аби Європа висунула більш збалансований проект угоди. Як друга найбідніша країна Європи, яка фактично гойдається над прірвою дефолту, Україна не може собі дозволити приймати односторонні пропозиції, що на приносять їй нічого в економічному сенсі та роблять з неї когось трошки більш значущого за пішака у геостратегічних задумах інших.

Здається, Янукович розуміє це. А його опоненти?