Чи зможуть уряд та опозиція зробити крок назад та припинити балансувати на межі війни?

11/12/2013
Джеймс Джордж Джатрас
Заступник директора, АІУ

На момент написання цієї статті сотні тисяч мітингувальників залишаються в центрі Києва. Уряд запропонував провести переговори, в том числі звернувся з прохання до представників опозиції допомогти у подальших переговорах з Європейським Союзом (ЄС) стосовно умов Угоди про асоціацію (УА), враховуючи невідкладні фінансові та економічні потреби України.

На сьогодні цю пропозицію було відхилено. Замість цього лідери протестуючих продовжують наполягати, що це не протест, а революція. Вони вимагають відставки президента Віктора Януковича та уряду Азарова, а також проведення нових виборів.

Проте сьогоднішня ситуація сильно відрізняється від Помаранчевої революції 2004 р., коли під сумнів поставили виборчу легітимність уряду. Сьогодні ж мітингувальники вимагають відмінити результати президентських виборів 2010 р. і парламентських виборів 2012 р. через те, що влада ухвалила рішення, з яким вони не згодні. Важко зрозуміти, яким чином цю вимогу можливо обґрунтувати через призму того самого «європейського майбутнього для України», яке відстоюють мітингувальники.

Україна рухається до критичної точки, в якій уряд та опозиція ходитимуть по канату, натягнутому над прірвою.

Невдовзі опозиції доведеться приймати рішення, чи «йти ва-банк» та скидати усіма визнаний законно обраний уряд. Для цього знадобиться ще більш радикальна тактика, аніж захоплення громадських будівель, що відбувалися досі. Таким чином ризикуючи не лише викликати різку реакцію влади, але й втратити підтримку західних урядів. (Навіть Захід починає помічати надлишок «Свободи» і червоно-чорних націоналістичних прапорів, і навіть прапорів із символікою Організації українських націоналістів (ОУН) – навряд зразки «європейських цінностей», враховуючи роль ОУН у різні поляків під час Другої світової війни. Раніше цього року Україна вже зіткнулася з серйозними ускладненнями на міжнародній арені через червоно-чорний прапор, піднятий – за наявною інформацією членами ВО Свобода – під час футбольного матчу. Безліч парадоксів. Польща вважає за потрібне наполягати на геополітичній орієнтації України «в бік Європи», що нагадує стратегію Прометеїзму Юзефа Підлудського, та усно підтримала протестувальників. Колишній прем’єр-міністр Ярослав Качинський пройшов бік о бік зі свободовцем Олегом Тягнибоком під прапором «Свободи». З іншого боку поруч із Качинським крокував Віталій Кличко, чия партія «УДАР» раніше цього року поширила прес-реліз англійською мовою, засуджуючи «Свободу» «не лише за виправдання волинських катів [поляків], але й за те, що вони ставлять їх дія за приклад новому поколінню українців». Політика дійсно об’єднує несподіваних союзників.)

Уряд мучиться власними дилемами. Звичайно запропонувати опозиції взяти участь у «переговорах за круглим столом», у тому числі щодо того, як краще бути з ЄС, було правильним кроком. Більш того, Янукович мудро зробив, запропонувавши допомогти звільнити демонстрантів, заарештованих на даний час. Необхідно притягнути до відповідальності за надмірне застосування сили міліцією проти мітингувальників, особливо 1 грудня. Також необхідно подумати про відновлення балансу влади між президентом і Радою. Проте вимоги щодо дострокових виборів уже відхилили, і вочевидь ані Янукович, ані Азаров не збираються йти у відставку.

Та головне питання, яке неможливо буде уникнути, якщо мітингувальники продовжуватимуть наполягати, що «зміна режиму» - єдиний прийнятний результат, коли та як уряд вживатиме жорстких заходів щодо розігнання демонстрантів, аби звільнити урядові будівлі. Міліція вже розібрала барикади, відтіснила мітингувальників від адміністрації президента, та вжила заходів, щоб заблокувати поповнення запасів мітингувальників, які залишилися.

Основна ескалація насилля – перспектива, яку ніхто не хоче розглядати, в тому числі західні уряди. Хоча європейські й американські чиновники підтримували вимоги мітингувальників, аби Київ поновив переговори з ЄС щодо УА, вони не закликали до зміни уряду. Вражає, що навіть західні урядовці тепер закликають обидві сторони до стриманості (а не лише уряд), і закликають до переговорів задля вирішення конфронтації. Мітингувальники можуть робити ставки, що може змінитися, якщо та коли відбудуться найзапекліші сутички, проте результат – як і переможця – передбачити неможливо.

Продовження в черговий раз місії Кокс-Кваснєвський надає можливість обом сторонам зробити крок назад та припинити балансувати на грані. Найвищим пріоритетом мають стати і боргові зобов’язання, що нависли над Україною, і виявлення формули, що дозволила б Україні не робити вибір «або/або» між європейськими і російськими торгівельними відносинами шляхом ініціювання трьохсторонніх переговорів Європа-Україна-Росія. Янукович був категоричним у рішучості як приділити першочергове значення торгівельним зв’язкам з Росією, так і підписати переглянуту УА з ЄС у 2014 році.

Можливо з’являються контури дійсно національної згоди. Залишається питання, чи буде уряд і опозиція у змозі відкласти у сторону свої розбіжності на досить довгий час, аби це трапилося.