Чи означає угода з Росією кінець кризи – чи лише кінець початку?

20/12/2013
Джеймс Джордж Джатрас
Заступник директора, АІУ

Угода 17 грудня у Москві між президентами Віктором Януковичем і Володимиром Путіним щодо підтримки при виплаті боргів України та суттєвого зниження цін на енергоносії – велика подія у тривалому політичному протистоянні у Києві та у трикутнику Європейський Союз (ЄС)-Україна-Росія. Тепер стоїть питання, чи розпочне Україна виходити завдяки угоді з політичної, економічної і фінансової безвиході, в якій опинилася країна за останній місяць, або ж угода лише підготувала ґрунт для настання кризи, набагато гіршої, можливо кривавої.

Для початку необхідно взяти до уваги той факт, що московська угода остаточно викриває марність риторики Брюсселя порівняно з готовністю Росії брати участь матеріально, обґрунтовано та негайно. Незважаючи на суперечливі повідомлення західних урядовців щодо долі Угоди про Асоціацію (УА) – чи її прибрали з порядку денного, тепер зрозуміло, що Україна просто не могла підписати запропоновану версію угоди, не зіштовхнувши країну у прірву. Один західний критик Януковича охарактеризував його відмову підписати УА у Вільнюсі як прагнення «торби з грошима задарма без жодних зобов’язань». Проте фактично Брюссель пропонував Україні силу-силенну зобов’язань і ніякої торби з грошима натомість.

Порівняймо, московський пакет – дійсно «торба з грошима»: придбання Росією українських урядових облігацій на суму $15 млрд (€10,9 млрд) та урізання ціни на газ на третину: з більш як $400 (€291) за 1000 кубометрів до $268,50 (€195). Це не лише різниця між тим, чи буде Україна спроможна обслуговувати існуючий борг, це пряма допомога українським споживачам і – звичайно Янукович одразу це помітив – бажаний поштовх до росту для промисловців Донецька та інших про-Регіонівських частин України, які підтримують його політичну базу. Як зазначає New York Times, таким чином «Янукович отримує економічний і політичний «рятувальний круг», який позбавить його на певний час від переговорів з Міжнародним валютним фондом, Європою чи Сполученими Штатами».

Чи означає це, що Україна тепер вирішила надати «перевагу Росії перед Європою?» Ні. Скоріш за все з розумними новими даними московська угода може перетворитися на каталізатор для врегулювання не лише потреби України у збалансованих зв’язках з Росією та ЄС, але й між Росією та Європою, де Україна стане своєрідним сполучним містком. Крім того досить важливо, що це залишить відкритими двері для Опозиції, аби відійти від краю прірви, над якою вони балансують вже місяць.

Спочатку європейці. Можливо усвідомлюючи, що їх блеф «без торби з грошима» розкрито, європейські посадовці тепер відправляють більш гнучкі послання до Москви. Під час зустрічі у Брюсселі цього тижня між європейськими чиновниками і російським міністром закордонних справ Сергієм Лавровим виявилося, що європейська сторона можливо буде готова врахувати аспекти УА з Україною, які у Москві вважають шкідливими для російської економіки, а саме масовий потік європейських продуктів до Росії через Україну. Після обговорень Лавров зазначив, що було досягнуто «загальної домовленості, що кожен повинен поважати суверенітет кожної нації», і «дозволити людям робити вільний вибір». Трохи везіння, і консенсус щодо основних піднятих питань та законних інтересів усіх зацікавлених осіб може призвести до розширених переговорів щодо торгівельних зв’язків між ЄС і Митним Союзом (МС) на чолі з Москвою, а також між Україною, ЄС і МС.

Що стосується української Опозиції, необхідно робити ще рішучіший – та небезпечний – вибір: або покинути безвідповідальні розмови «про революцію» та прийняти запрошення Януковича працювати з ним над кращою версією угоди з Європою, аніж УА; або розпалити на повну потужність вирішальну боротьбу.

Попри присутність відомих західних (в тому числі американських) особистостей у Києві, які висловлюють солідарність Опозиції, для анти-Януковських сил було б помилкою занадто переоцінювати ступінь підтримки Заходу. Журнал TIME пише (один з головних голосів ліберальних кіл Америки):

«Проте черпати натхнення та позувати на камеру – це одна річ. А пропонувати членство та порятунок фінансової системи – це вже інша річ. Поки що ніхто не запрошує Україну приєднатися до ЄС, який вже має досить клопоту впродовж останніх кількох років після поглинання зламаних економік Румунії та Болгарії. Цього тижня поперемінне президентство в ЄС перейшло від Литви, яка захищала інтеграцію України до Європи, до зламаної боргами Греції, яка не дуже терпляча до нужденних, окрім себе. Тому в наступні кілька місяців, саме коли Україна буде на межі фінансового краху, ентузіазм західних сусідів скоріш за все вичерпається». [С. Шустер, «Західні дипломати збираються розчарувати мітингувальників України», 13 грудня]

Через це для найрадикальніших елементів (яким західні ЗМІ приділяють все більше критичної уваги) може залишитися лише один варіант: спричинити жорстоку провокацію, яку можна буде продати закордон як звірячу репресію, спровоковану владою (яка на сьогодні не має підстав застосовувати силу), сподіваючись на зміну динаміки проти Януковича, та можливо навіть застосування міжнародних санкцій.

Не варто недооцінювати цю загрозу після московської угоди. Один з мітингувальників у Києві попередив, якщо Янукович підписав якусь угоду з Росією, то буде «кров і війна». Як і очікували, лідер «Свободи» Олег Тягнибок погрожував: «Кремль прагне помститися Україні, розділити Україну та потопити її у крові. Ми забороняємо цьому президенту підписувати в Москві будь-що, що суперечить інтересам української держави». Не треба бути детективом, аби зрозуміти, звідки походить реальна загроза насилля.