Дзвінки Нуланд і Томбінскі демонструють, чому США мають припинити дискредитувати європейську дипломатію

12/02/2014
Джеймс Дж. Джатрас
Заступник директора, Американський інститут в Україні

Полеміка з приводу підслуханої минулого тижня телефонної розмови між заступником держсекретаря з Європи та Євразії Вікторією Нуланд і американським послом в Україні Джеффрі Пайеттом виявилася виключно тривалою. Секретар Нуланд навіть отримала сумнівне почесне звання «найгіршого тижня в Вашингтоні» від Washington Post. Тепер ганебний епізод заволодів увагою багатьох мешканців Сполучених Штатів, які не звертають уваги на Україну та, чесно кажучи, навряд зможуть знайти її на мапі.

Проте тепер, коли шквал уваги до недипломатичної (а не гідної жінки) поведінки Нуланд – те, що американські ЗМІ евфемістично назвали «нецензурно висловилась», перемістився до змісту дзвінка, стає зрозумілою реальна шкода, завдана політиці Америки:

По-перше, розмова Нуланд-Пайетта показала разючий ступінь, до якої вищі американські посадовці в реальному часі напряму контактують з «Яц» і «Клич» та впливають на їх дії. Хоча малоймовірно, що Арсенія Яценюка та Віталія Кличка напряму контролюють США, американські посадовці вважають, що вони значною мірою діють за вказівками Вашингтону. (Вочевидь, Олег Тягнибок – це інше питання).

По-друге, дзвінок таки вплинув негативно на вже хиткий авторитет лідерів «Батьківщини» і «УДАРу» серед людей на вулицях. Перспективам мирного врегулювання кризи, що триває, не сприяє той факт, що ніхто (звичайно ані Яценюк, ані Кличко) не може говорити з владою від імені протестувальників, особливо від імені найрадикальніших і найжорстокіших елементів. Тому уряду важко бути впевненим у можливості врегулювання, оскільки обидві сторони знають, що прийняття будь-якої пропозиції номінальними «лідерами» Опозиції не матиме значної ваги. Тому навряд можна дивуватися, що будь-які поступки уряду за винятком капітуляції, одразу оголошують недостатніми.

По-третє, безкомпромісний тон бесіди Нуланд-Пайетта надає нового тривожного змісту характеристиці кризи як «боротьби за демократичне, європейське майбутнє» для України, озвучені держсекретарем Джоном Керрі на початку місяця у Мюнхені. «Сполучені Штати та ЄС підтримують народ України в цій боротьбі», - зазначив секретар під час тодішньої зустрічі з Кличко, Яценюком і Петром Порошенко як можливими представниками «народу», визначені виключно як такі, хто підтримує «законні» вимоги Опозиції. Це ж стосується вимоги щодо відставки Президента Віктора Януковича. Отож американські посадовці знов думають через призму «зміни режиму». Це відображає їх концептуальних розподіл України на «народ» (тобто тих, хто підтримує геополітичну інтеграцію України в «євроатлантичні» структури: Європейський Союз (ЄС) і, в кінцевому підсумку, НАТО) і тих, кого не вважають «народом» (може вони – «анти-народ»?), бо вони не підтримують таку інтеграцію або навіть виступають проти неї. Така концептуалізація забезпечить нормальний політичний компроміс – а відповідно верховенство права і навіть результати демократичних виборів – несуттєві.

По-четверте, і можливо це спричинило найбільше шкоди американській політиці, дзвінок також виявив все глибше тріщину у відносинах Америки з європейцями, що знаходяться в портфелі держдепартаменту Нуланд. Відкинувши вульгарність, її зневажливі висловлювання щодо ЄС лише посилили існуючі відмінності між США і нашими найближчими союзниками щодо вирішення ситуації в Україні, враховуючи більш відкриту для політичного компромісу позицію ЄС, який ще не зовсім готовий запровадити санкції. Прірва між США і ЄС, що збільшується, віднайшла нове підтвердження ще в одній телефонній розмові, що просочилася, між німецьким дипломатом високого рангу Хельгою Шмід і головою місії ЄС у Києві Яном Томбінські. Помітний захисний тон бесіди Шмід-Томбінські під американським тиском. За словами одного неназваного європейського дипломата «загальні настрої серед американців, і не тільки щодо України, такі, що вони починають втомлюватися від дипломатії ЄС, що ми неефективні навіть у сусідніх регіонах».

Важко зрозуміти який зиск для США тиснути на європейців, щоб вони проводили більш жорстку політику по відношенню до України, аніж вони вважають за доцільне. Навпаки, здавалося б, що роль тихої підтримки лояльного союзника, який (як в цьому випадку) менш вразливий до наслідків можливої невдачі, була б більш прийнятною. Якщо в Україні все закінчиться невдачею через відсутність компромісу, Європі і Росії – і звичайно українцям – доведеться розбиратися с негативними наслідками, а не Сполученим Штатам.

Звичайно, обравши «напористу» позицію по відношенню до України, США не збираються спровокувати силовий конфлікт. Проте це може стати мимовільним результатом. Політика США по відношенню до України сьогодні бентежно нагадує Боснію початку 1992 р., коли Вашингтон підірвав зусилля Європи щодо мирного розподілу влади між мусульманами, сербами і хорватами за так званою Лісабонською угодою або планом Каррінгтон-Кутілейру, наполігши на максималістських цілях наших (мусульманських) «клієнтів». Ніхто тепер не хоче бачити «югославський сценарій» в Україні, проте завзяте і жорстке просування інтересів для визначених американських «клієнтів» може зруйнувати надію на компроміс, що призведе до ненавмисних жахаючих результатів.

Будемо сподіватися, що завдяки вашингтонському конфузу буде переважати більш розважлива тактика поведінки. Американським чиновникам варто облишити спроби мікрокерувати діями українських політиків, а також припинити тиснути на наших європейських друзів, бо «вони починають втомлюватися від дипломатії ЄС». Дійсно, Україна – «сусідній регіон» європейців, а не Америки, і американські високопосадові політики мають це поважати.