Висновки експертів - «Про наслідки візиту Віце-президента США Джозефа Байдена до Києва»

13/08/2009

Нещодавній візит до Києва Віце-президента США Джозефа Байдена, який відбувся відразу після саміту з «перезавантаження» відносин з Росією Президента Обами у Москві, - контрастує з попереднім підходом реальної політики Білого дому до покращення відносин з Кремлем при одночасній підтримці молодої демократії в Україні. Під час поїздки до Москви Президент Обама, здавалося б, заспокоїв російського Президента Дмитра Медведєва та Прем’єр-міністра Володимира Путіна своїми обіцянками дотримуватись прагматичного підходу в американсько-російських відносинах, в тому числі підтримувати співробітництво НАТО з Росією. Проте, як охарактеризував висловлювання Віце-президента Центр стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) в опублікованому аналізі, Віце-президент рішуче хотів «[вихопити] поразку з рук перемоги», не лише критикуючи економічне і демографічне становище Росії, але й публічно заявляючи про американську підтримку розширення НАТО в Україну.

Після зустрічі з Президентом України Віктором Ющенком Віце-президент Байден заявив: «Якщо ви вирішите йти шляхом євроатлантичної інтеграції, що ви вже, гадаю, зробили, ми це рішуче підтримуватимемо». Незважаючи на те, що за результатами численних опитувань громадської думки українці своєю переважною більшістю виступають проти членства України в НАТО, а пронатовські українські політики демонструють очевидний дефіцит чесності в роботі з виборцями, приховуючи свої справжні наміри (Див. Аналіз АІУ «НАТО та політики України: час для політичної відповідальності» від 8 липня 2009 р.), Віце-президент Байден наполягає на тому, що Україна здійснила свій вибір на користь членства в НАТО. Очевидно, що така позиція ігнорування мандату виборців з питань зовнішньої політики і національної безпеки явно суперечить будь-яким уявленням про розквіт демократії в Україні.

Американський Інститут в Україні звернувся до декількох експертів з питань зовнішньої політики, які брали участь у програмах АІУ, з проханням прокоментувати публічні заяви Віце-президента про підтримку членства України в НАТО, а також його заяву про те, що «[Америка] не визнає - і хочу це підкреслити - будь-яких сфер впливу. Ми не визнаємо будь-чийого права диктувати вам та іншим державам, в які союзи ви будете вступати, які двосторонні стосунки ви будете мати».

Опитування думки експертів проводилося АІУ в рамках інформаційної і просвітницької програми АІУ, спрямованої на те, щоб показати українцям відмінність поглядів серед самих американців стосовно НАТО та інших пов’язаних з цим питань. АІУ вважає, що така відмінність поглядів дасть можливість громадянам України мати більше інформації для дискусії про майбутнє своєї країни.

Даг Бандо, старший науковий співробітник, Інститут Катона

Президент Обама пообіцяв «зміни», проте його зовнішня політика не набагато відрізняється від політики його попередників. Віце-президент Джозеф Байден нещодавно відвідав Грузію та Україну для того, щоб підтвердити підтримку адміністрацією Обами процесу розширення НАТО вздовж російського кордону. Очевидно, адміністрація Обами розглядає гарантії безпеки як такий собі міжнародний еквівалент люб’язностей, що роздаються на представницьких заходах усім присутнім.

Проте сьогодні НАТО вже практично не займається питаннями безпеки США. Навпаки, розширення НАТО на схід приводить до геополітичної нестабільності і небезпеки за досить незначного збільшення військового потенціалу. На східних рубежах Європи - на Балканах, Кавказі та прилеглих територіях - демократія залишається недорозвиненою, кордони спірними, а сусіди вороже настроєними одні до одних. У цьому неблагополучному регіоні США не можуть зробити багато, щоб нормалізувати ситуацію.

Аргументи на користь розширення НАТО мають майже виключно невійськовий характер. Деякі прибічники альянсу стверджують, що НАТО сприяє розвитку демократії, проте це завдання - більш адекватне для Європейського Союзу. НАТО не може відігравати економічну чи фінансову роль. Єдиною іншою підставою для розширення альянсу є так звана форма міжнародної благодійності, коли для захисту інших країн ризикують благополуччям, життям і безпекою американців.

Однак головним обов’язком уряду США є захист своєї країни. Американські посадовці не повинні ставитися до цивільних осіб всередині країни та до військовослужбовців за її межами як до пішаків у глобальній шаховій партії незалежно від того, наскільки гуманною декларується ціль.

Вашингтону не слід ставити на карту всю довіру до військової могутності Америки заради будь-яких цілей, що не стосуються захисту США. Україна - це чорна діра з точки зору безпеки і нестабільна демократія, що набагато ймовірніше може поглинути американські військові ресурси і втягнути США в конфлікт, ніж сприяти американським геополітичним інтересам. А захист життя, свободи, території і благополуччя американців повинен бути головним обов’язком Вашингтона.

Адміністрації Обами слід припинити тиск. Американцям слід побажати українцям успіху в їх прагненні побудувати вільне і демократичне суспільство. Розвитку Києва може сприяти економічне і політичне співробітництво між українцями, американцями та європейцями.

Джеймс Біссет, колишній посол Канади в Югославії, Албанії та Болгарії

Було б дивно, якби українців переконали висловлювання Віце-президента США Джо Байдена під час його виступу в Києві 22 липня. Він зробив низку заяв, які мали б збентежити, якщо не розважити його українську аудиторію. За словами Віце-президента, «сфери впливу» - це концепція 19-го століття, якій не місце у столітті 21-му. Чи відмовляються таким чином американці від давньої доктрини Монро, яка чітко визначає, що «обидві Америки» належать до зони впливу Сполучених Штатів? І, що більш важливо,- чи повірять новій концепції Джо Росія, Китай, Індія? Віце-президент також наголосив, що «державний суверенітет повинен бути наріжним каменем міжнародного порядку», * що всі держави мають право на безпечні кордони, і це право *стосується й України. Віце-президент, очевидно, виходив з того, що українська аудиторія забула про його чільну роль у порушенні суверенітету і кордонів Сербії, коли Сполучені Штати організували незаконне проголошення незалежності Косово у лютому 2008 року. Якщо візит Байдена до України і Грузії здійснювався з метою запевнити їх у тому, що вони ще можуть розраховувати на приєднання до НАТО, то це була досить непереконлива спроба. Якщо ж він здійснювався для того, щоб розвіяти їх занепокоєння ризиком потрапити до сфери впливу Росії, то така спроба виявилася провальною.

Iван Еланд, старший науковий співробітник і директор Центру миру і свободи, Незалежний Інститут

Хоча Віце-президент Джо Байден підтвердив американську підтримку прагнення України вступити до НАТО, він супроводжував це висловлюваннями, спрямованими нібито в бік Росії. Він сказав, що сфери впливу - це концепція 19-го століття, якій не місце у 21-му столітті, і що необхідно поважати суверенітет кожної держави. Можливо, Віце-президент повинен спитати відповідно Латинську Америку та Ірак, чи покінчили США із сферами впливу, і чи завжди вони поважають суверенітет інших країн.

Він також заявив, що Україна вирішила йти шляхом євроатлантичної інтеграції, однак обидвоє з найбільш вірогідних майбутніх президентів України, а також українська громадськість виявляють значно менше ентузіазму стосовно ідеї вступу до НАТО, аніж слабкий (і очевидно, такий, що завершує своє перебування на посту) діючий президент.

Адміністрація Обами, здається, дійсно хоче покращити відносини з Росією і організувала візит президента в цю країну, в той час як Україна отримала заохочувальний приз у вигляді віце-президента, який був необхідний для того, щоб запевнити прозахідних українців, що їх інтереси не постраждають в результаті спроби адміністрації налагодити відносини з Росією. Хоча з таких питань, як контроль над озброєннями та Афганістан було досягнуто прогресу, основним питанням для Росії є політика США щодо її ближнього зарубіжжя. Сполучені Штати вважають, що прогрес у цих та інших сферах зменшить суперництво Росії та США на пострадянському просторі. Насправді ж це означає, що Сполучені Штати сподіваються, що прогрес в інших сферах зменшить нервозність Росії щодо питання вступу до НАТО України та Грузії. Проте, саме це - а не контроль над озброєнням, чи Афганістан чи будь-що інше - і є основним питанням для Росії. Сполучені Штати дійсно сподіваються, що врешті-решт Росія змириться з домінуванням США у її близькому зарубіжжі. Жодна велика держава не дозволила б собі цього, тим більше така держава, як Росія, що зазнавала неодноразових вторгнень на свою територію з десятками мільйонів жертв. Американсько-російські відносини неминуче погіршаться, коли Сполучені Штати зрозуміють, що Росія ніколи не заспокоїться, дивлячись, як ворожий альянс прагне проникнути в найбільш важливу країну на її кордонах. Називайте це сферою впливу або як завгодно інакше, усі держави - а особливо великі держави - повинні бути впевнені в тому, що сусідні країни не є ворожими до них. США, як і Росія, звичайно, не можуть відмовитися від таких важливих потреб своєї безпеки.

Джеймс Джордж Джатрас, Заступник директора, Американський Інститут в Україні

Після візиту Віце-президента Джозефа Байдена до Києва та опублікування його подальших провокаційних висловлювань в газеті «Уолл Стріт Джорнал» (Wall Street Journal) я отримав багато запитань від друзів у США і за кордоном про те, хто визначає зовнішню політику Адміністрації -* пан Байден чи все-таки Президент Обама, який щойно побував у Москві, намагаючись покращити американсько-російські відносини? Ми маємо «двоголову» адміністрацію, в якій є «крило Байдена» з домінуванням по-антиросійському настроєних яструбів з числа ліберальних інтервенціоністів, котрі залишилися ще від адміністрації Білла Клінтона і протистоять помірному крилу, настрої в якому більшою мірою відповідають примирливій риториці Президента? Ситуація навряд чи прояснилась після спроб Державного секретаря Клінтон заспокоїти стривожену Москву та непереконливого припущення Заступника Державного секретаря Філіпа Гордона про те, що Росія колись, можливо, також вступить до НАТО. Хтось командує парадом? Чи протиріччя швидше поверхові, ніж реальні? А, можливо, в Адміністрації панує повна згода, і різноголосся – це лише частина скоординованої стратегії? Дуже важко сказати.

В такій заплутаній ситуації Україна наближається до президентських виборів, намагаючись з’ясувати, як саме розглядає її Вашингтон в рамках ширшої регіональної стратегії з центром у Росії. Вашингтонські політики залишаються послідовними і наполягають на тому, що Україна повинна стати членом НАТО, хоча й, нібито вимушено, намагаються відкладати питання на невизначене майбутнє. Те ж можна сказати про енергетичну політику, в тому числі про спробу вдихнути нове життя у трубопровід Набукко, який не лише зменшить енергетичний вплив Росії в Європі, але й витіснить Україну як проблемну транзитну країну. З широкої точки зору в політиці США важко побачити будь-яку ініціативу щодо України, яка б по суті відрізнялась при Адміністрації Обами порівняно з Адміністрацією Джорджа Буша. То ж, мабуть, його більш помірний імідж - це лише імідж, або навіть міраж, - а реальна політика по суті залишається такою, якою її доброзичливо, якщо не тактовно змалював пан Байден.

Ентоні Т. Салвія, Виконавчий директор, Американський Інститут в Україні

За результатами візитів Президента Обами та Віце-президента Байдена відповідно до Москви і Києва можна зробити два абсолютно точні висновки:

  • Україна є «дуже добрим другом» і «стратегічним партнером», і її крихкий суверенітет повинен хвилювати Сполучені Штати.
  • Відносини з Росією в останні роки зазнали спаду на шкоду інтересам як Росії, так і США. Тепер настав час налагодити ці відносини.

Хоча ці дві цілі й видаються суперечливими, вони не обов’язково повинні бути такими. Жоден «дуже добрий друг» України не захоче посварити її з могутнім сусідом. Крім того, жодні зусилля налагодити відносини з Москвою не будуть мати успіху, якщо США будуть продовжувати прагнути оточити Росію.

Перед Президентом Обамою стоїть нелегке завдання знайти баланс між прагненням України зміцнити свій суверенітет і необхідністю покращити американсько-російські відносини до рівня, коли Росію, як і Україну, будуть вважати «дуже добрим другом» і «стратегічним партнером».

Якщо Адміністрації Обами вдасться цього добитися, це буде дипломатичним тріумфом першого порядку.