Висновки експертів, опитаних Американським Інститутом в Україні: Збігнєв Бжезинський про НАТО і ‘глобальну мережу безпеки’
Видання елітарної Ради з міжнародних відносин, щодвомісячний журнал Foreign Affairs (Закордонні справи) є загально визнаним найвпливовішим американським виданням у сфері міжнародних відносин та зовнішньої політики США. Хоч журнал і не має офіційного статусу урядового видання, вважається, що статті авторитетних авторів, що з’являються на його сторінках, відображають погляди двопартійного вашингтонського політикуму. В реальності, за аналогією відомої публікації «Стаття Х» (1947 р.) «Причини радянської поведінки», що визначила політику «холодної війни» як «політику стримування», те, що з’являється у Foreign Affairs сьогодні, може стати офіційною політикою завтра.
Стаття, яка, вочевидь, претендує на такий вплив, називається «Порядок денний НАТО: на шляху до глобальної мережі безпеки» (вересень/жовтень 2009 р.) і написана доктором Збігнєвом Бжезинським, радником з питань національної безпеки США в адміністрації Президента Джиммі Картера. Доктор Бжезинський пропонує своє бачення майбутнього НАТО, що виходить далеко за межі місії гарантування безпеки в Європі і передбачає його трансформацію у глобальну систему, в якій Сполучені Штати мають грати провідну, а на думку декого, й домінуючу роль. Сформувавши механізми взаємодії, перш за все, з Росією та Китаєм, НАТО стало б основою всесвітньої структури безпеки без чітких обмежень щодо сфери відповідальності.
Доктор Бжезинський добре відомий як прибічник розширення НАТО, в тому числі й вступу в альянс України. По суті, вплив його висловлювань, опублікованих у Foreign Affairs, напевне, найкраще демонструє стаття «План для Європи: як розширити НАТО» (січень/лютий 1995 р.), в якій він виклав програму, що невдовзі стала політикою США:
Адміністрація Клінтона повинна взяти ініціативу по відношенню до Європи і розширити НАТО, при цьому не пошкодивши відносин з Росією. Вашингтону слід розвіяти двозначність, що породжується теперішньою нерішучістю. Президент повинен прийняти двосторонній підхід: розпочати процес приєднання до НАТО центральноєвропейських країн, озвучивши критерії для членства, та підписати договір про глобальну безпеку з Росією. Для того, щоб це спрацювало, Німеччині і Польщі необхідно примиритися, Заходу і Росії потрібно заспокоїти Україну, а також треба дипломатично вирішити проблему Прибалтики. Лише Америка як лідер зможе сприяти створенню ширшої, безпечнішої Європи для наступного століття.
Тепер, півтора десятиліття потому, ми бачимо, куди завела нас «доктрина Бжезинського» з «розвіювання двозначності»: відносини США і Росії насправді пошкоджені, «проблема Прибалтики» радше проштовхнута, ніж «дипломатично вирішена», та й Україну все ще треба «заспокоювати».
Американський Інститут в Україні звернувся до декількох експертів з питань зовнішньої політики», в тому числі експертів, що брали участь в програмах АІУ, з проханням прокоментувати нещодавно опубліковану знакову статтю доктора Бжезинського. Опитування експертів проводилося в рамках інформаційної та просвітницької програми АІУ, спрямованої на те, щоб показати українцям відмінності у поглядах серед самих американців стосовно НАТО та інших пов’язаних з цим питань. АІУ вважає, що розуміння цих відмінностей дасть українським громадянам більше інформації для дискусії про майбутнє своєї країни.
Йозеф Боданський, директор дослідницької служби Асоціації міжнародних стратегічних досліджень:
Дискутуючи навколо 60-ї річниці НАТО, Збігнєв Бжезинський правий в тому, що піднімає питання «Що далі?» Під час «холодної війни» - протягом перших сорока років свого існування, НАТО проявило себе як найуспішніший альянс у світовій історії. НАТО без єдиного «пострілу у гніві» досягло заявленої мети - захищати відновлення і розвиток вільної Західної Європи. Однак «холодна війна» завершилась 20 років тому, а НАТО все ще шукає виправдання для свого існування у докорінно і швидко мінливому світі. Просто кажучи, протягом третини часу свого існування НАТО є альянсом, що шукає своє нове призначення і ціль.
Доктор Бжезинський намагається відновити первинну ціль НАТО, що полягала у стримуванні Росії. Він пише, що «дві стратегічні цілі повинні визначити [майбутню] мету НАТО: зміцнити безпеку в Європі, тісніше об’єднавши Росію з євроатлантичною спільнотою, і залучити Росію до ширшої глобальної мережі безпеки, що непрямо б сприяла б приглушенню тривалих російських імперських амбіцій». Важливою складовою такого відродження НАТО є розширення альянсу за рахунок колишніх радянських республік, що протистоять Росії, навіть якщо це відбувається наперекір деяким членам НАТО.
США вже не є єдиною наддержавою, як це будо раніше, і більше не можуть диктувати свою волю (якщо взагалі коли-небудь дійсно могли) нині багатополярному світові, що складається з численних великих держав. А зараз НАТО веде невпевнену війну в Афганістані, що є зоною поза межами відповідальності, передбаченої Статутом. В Афганістані НАТО перебуває з правильною місією знищення осередку джихадистів, що є в життєво важливих інтересах Заходу. Однак Афганістан - це принизливий досвід, що демонструє обмеженість військової могутності і майстерності США і НАТО.
Таким чином, такі глибокі зміни стратегічної обстановки, спричинені війною в Афганістані, повинні спонукати НАТО до переосмислення себе. НАТО слід шукати нові моделі співпраці з іншими великими державами, які мають відповідні регіональні інтереси та які можуть зробити свій внесок у військовій та розвідувальній сфері - зокрема і особливо з Росією. Найбільший урок, який може винести НАТО з Афганістану - це невідкладна потреба переоцінити можливість тісної співпраці і створення справжнього альянсу з Росією для того, щоб спільно стримати поширення джихаду в серці Азії.
Іван Еланд, старший науковий співробітник і директор Центру миру і свободи, Незалежний Інститут:
Твір Збігнева Бжезинського про НАТО може вразити стороннього спостерігача як чергова спроба виправдати продовження існування альянсу часів «холодної війни», який уже віджив свій кращий час. Доктор Бжезинський навіть визнає, що центр світової економічної і політичної ваги зміщується від Європи до Азійсько-Тихоокеанського регіону. Він розпливчасто стверджує, що зараз існують «безпрецедентні ризики для глобальної безпеки», «зростаючі народні заворушення» та «загроза хаосу». Проте доктор Бжезинський не говорить нам, як саме військовий альянс північноатлантичного регіону буде вирішувати проблеми цього змальованого ним глобального безладу. І він фактично перебільшує загрозу, яку становить така нестабільність для Сполучених Штатів, оскільки найбільша загроза для безпеки США - транскордонна агресія, якщо коли-небудь й існувала, протягом десятиліть лише зменшувалась.
Доктор Бжезинський пропонує Росії, Китаю, Індії та Японії офіційні зв’язки з НАТО в якійсь формі, не пропонуючи їм саме членство. Така схема є відвертою спробою захопити усіх майбутніх потенційних опонентів США під вплив керованого США альянсу, не надавши їм оборонних гарантій, передбачених статтею V.
Насправді питання полягає в тому, чи зберегло НАТО хоч якусь актуальність у світі в період після «холодної війни», особливо коли центр глобальної ваги зміщується до Азійсько-Тихоокеанського регіону. Анахронічний альянс просто підриває гнучкість США в зовнішній політиці і може втягнути країну в непотрібні війни. Крім того, НАТО знаходиться у величезній скруті в Афганістані. Альянсу може бути нанесена непоправна шкода, якщо він зазнає невдачі з його першочерговою оборонною місією, передбаченою статтею V. Він схожий на команду Титаніка, яка обдумує варіанти маршрутів живописного плавання, незважаючи на те, що корпус корабля вже пробито айсбергом.
Джеймс Джордж Джатрас, заступник директора Американського Інституту в Україні:
У своїй статті, опублікованій журналом Fоreign Affairs у1995 р., що стала програмним документом для розширення НАТО, Збігнєв Бжезинський зауважив: «Політичне протистояння з Росією фактично завершено, незалежно від того, якою саме буде Росія – національною та все більш європейською державою, чи виразно євразійською та, як і раніше, імперською». Здається, вирок автор вже виніс. У своїй теперішній статті для цього ж видання доктор Бжезинський ставить в заслугу НАТО разом з ЄС те , що їх зусиллями було створено Європу, яка «нарешті є і безпечною, і єдиною». Оскільки Росія не належить ні до ЕС, ні до НАТО, доводиться визнати, що в реальності вона не є частиною Європи.
Звичайно, те ж саме могло б стосуватися й України. Проте тут доктор Бжезинський вдається до нюансів: «Зважаючи на тісні соціальні зв'язки між Росією та Україною, що більше Україна тяжітиме до Заходу, тим більш ймовірним буде те, що у Росії не залишатиметься іншого вибору, як, зрештою, йти слідом». Проте зв'язки між Україною та Росією, на які посилається доктор Бжезинський, мають спільну недовіру до цінностей та намірів НАТО. Таким чином, виникає парадокс, коли Україна та Росія можуть стати частиною «Європи» - так ніби географічно чи культурно вони належать до іншого континенту! – лише за умови затягування України до структури безпеки, котра руйнує ці самі зв’язки всупереч бажанню більшості українців. Лише тоді Росію, (можливо) запросять упрягтися до того ж ярма.
Зрозуміло, що як і пропонувалося АІУ, існує очевидна необхідність створення нової системи європейської безпеки. ( «Україна поза НАТО – чи існує краща альтернатива?» від 15 квітня 2009 р.). Така структура була б покликана збалансувати потреби країн-учасниць НАТО; західних країн, що не належать до НАТО, таких як Фінляндія, Ірландія, Швеція, Австрія та інші; колишніх країн комуністичного блоку, котрі, як і Україна, мають небагато шансів, та й бажання увійти до НАТО, таких як Сербія, Білорусь та колишні радянські республіки Середньої Азії; і Росії, яка належить до окремої категорії. Поверхнево прочитана стаття доктора Бжезинського могла б сприйматися за крок саме у цьому напрямку, але лише у тому разі, якщо випустити певні деталі (прописані автором з безпомилковою точністю), такі як пропозиція до Москви підтримати членство України в НАТО в обмін на беззмістовну взаємність у питанні щодо Організації договору колективної безпеки. Хоча у певному сенсі позитивним є вже той факт, що найзапекліший прихильник гегемонії США відчуває необхідність подавати старі ліки у новій склянці.
Едвард Лозанський, президент Американського університету в Москві та президент Всесвітнього російського форуму, Вашингтон, округ Колумбія:
Беручи до уваги природу і масштаб головних світових загроз, питання безпеки повинно розглядатись на глобальному рівні і повинно об’єднати зусилля Сполучених Штатів, Європи, Росії та колишніх радянських республік, Китаю, Індії та інших зацікавлених країн. У цьому контексті потрібно налагодити тіснішу співпрацю між НАТО, Шанхайською організацією співробітництва та Організацією договору колективної безпеки.
Маючи найбільше досвіду, НАТО повинно взяти на себе роль лідера у цій ініціативі. Ще однією причиною, чому НАТО потрібно активізуватись, є питання самозбереження. Досягнувши беззаперечного успіху в припиненні воєнної конфронтації між Західними країнами і вберігши Європу від загрози комунізму, існування НАТО втратило свій основний сенс. Одержиме розширенням без нової, чітко визначеної мети, НАТО схоже на «мильну бульбашку», однак бульбашку таку, що не повинна луснути. Натомість, НАТО може стати ключовим елементом нової міжнародної структури безпеки, якщо гратиме правильними картами в зовнішній політиці.
На жаль, незважаючи на більш виважений підхід Президента США Барака Обами до американсько-російських відносин, деякі політики і радники у Вашингтоні все ще рішуче підтримують стратегічну мету подальшого розширення НАТО та послаблення позиції Росії в її традиційних сферах впливу. Якщо вони візьмуть гору, від цього не виграє ніхто.
Ентоні Салвія, виконавчий директор Американського Інституту в Україні:
Твір доктора Бжезинського у Foreign Affairs містить одну велику ваду. Він пропонує залучити Росію до «ширшої глобальної мережі безпеки» таким чином, щоб це сприяло «приглушенню тривалих російських імперських амбіцій». Найпростіше цього можна було б досягти, запропонувавши Москві членство в НАТО і цим проторувавши шлях і до приєднання України. Натомість, він вважає, що Росія заспокоїться угодою, відповідно до якої будь-яка країна вздовж її кордонів зможе вільно робити те, що забажає - приєднуватись до Організації договору колективної безпеки, очолюваної Москвою, чи до Організації Північноатлантичного договору, очолюваної Вашингтоном. Це просто несерйозно. Доктор Бжезинський дійсно має на увазі, що Росія буде настільки задоволена з того, що має Абхазію у складі ОДКБ, що цілком погодиться на вступ України до НАТО? Він думає, що росіяни наївні?
Незалежно від того, чи вважаєте ви вступ України до НАТО благом для будь-яких зацікавлених сторін, такого роду зарозумілі пропозиції показують чітке небажання прийняти головний геостратегічний виклик нашого часу і негативно впливають на узгодженість між основними частинами «великої» Європи (США, Росії та всієї Європи), що є основою для вирішення справжніх проблем європейської цивілізації: безконтрольної імміграції з ісламського світу, падіння народжуваності та низки жахливих соціальних проявів, породжуваних домінуючою бездуховною, матеріалістичною культурою. Така узгодженість, звичайно, несумісна з американською гегемонією, незалежно від того, чи вона доброзичлива, чи ні. Так само й Америка – збанкрутіла, гіпертрофована і потребує вирішення нагальних внутрішніх проблем.
Влад Собелл, дослідницький інститут Daiwa Institute of Research, Лондон:
Стаття Збігнєва Бжезинського містить декілька маленьких паростків реалізму, які є очевидним результатом більш прагматичного підходу адміністрації Обами. Стосовно Росії такий підхід особливо чітко прослідковується в його заклику залучити Москву до євроатлантичної спільноти, а не затискати її в ізоляції.
Однак, на жаль, це і є всі здобутки. Перш за все, впливовий прихильник «старого мислення» доктор Бжезинський не є щирим у своїх висловлюваннях щодо причин російсько-грузинського конфлікту минулого серпня. Він не лише не згадує факт грузинської агресії проти Південної Осетії, але й оминає увагою той факт, що якби не амбіції Саакашвілі на членство в НАТО, конфлікту не було б взагалі. «Дипломатичне замовчування» доктора Бжезинського цілком зрозуміле: в той час як можна допускати, що НАТО грає роль стабілізатора в Центральній Європі (і з цією частиною його висновків я згоден), можна з упевненістю сказати, що альянс виродився в небезпечний дестабілізатор, проштовхуючись на схід.
Отже, замість того, щоб покласти відповідальність за війну на НАТО, яке втручалось у справи на російському дворі, доктор Бжезинський непрямо звинуватив Росію з її мнимою «імперською ностальгією» і націоналізмом. (Хіба по-справжньому імперська і націоналістична Росія дозволила б застати себе зненацька і втратити десятки життів мешканців Цхінвалі і російських миротворців?)
Збентежує те, що вчений рівня Бжезинського дозволив собі опуститися до такої неприхованої маніпуляції ключовими загальновідомими фактами. Якщо це і є його рецепт зближення з євроатлантичною спільнотою, то цей процес приречений.
Так само нещирим є заклик доктора Бжезинського до зміцнення глобальної ролі НАТО для боротьби з нібито все більшим хаосом і небезпекою у світі (а був час, коли світ був у повній безпеці і вільний від хаосу?). Щоб рухатися вперед, необхідно зміцнювати авторитет Організації Об’єднаних Націй і міжнародного права, а не збільшувати гегемонію НАТО (читати США). Треба сподіватися, що радше це, а не розширення НАТО буде пріоритетом для Президенти Обами.
Срджа Тріфкович, директор Центру закордонних справ, Інститут Рокфорд, і виконавчий директор Фундації глобалістки ім. лорда Байрона:
Зло завжди можна розгледіти в деталях. Збігнєв Бжезинський хоче бачити відносини між Росією і НАТО, які «сприяли б приглушенню тривалих російських імперських амбіцій». З іншого боку, він неодноразово заявляв, що будь-яка спроба Росії утвердити будь-які особливі інтереси в будь-якій сусідній країні, незалежно від того, наскільки близькою вона може бути до Росії в історичному, культурному чи економічному плані, є «імперською» і агресивною за природою та несприятливою для інтересів Заходу. Його справжня ціль - це контрольоване Америкою НАТО, що будує все вищі санітарні кордони навколо Росії, яку він хоче зменшити до розмірів Московії за Івана IV або навіть його попередників.
Доктор Бжезинський пропагує укладення «договору про співробітництво у сфері безпеки між НАТО та створеною Кремлем Організацією договору про колективну безпеку», однак він хоче передбачити обов’язкову умову «про положення, що підтримують право країн, які не є членами цих організацій, вільно вибирати, чи ставати членами НАТО чи ОДКБ», тобто умову про загальну згоду Москви на вступ України і Грузії до НАТО. Такий вид «співробітництва» привів би нас до третього раунду самознищення Європи якраз напередодні столітньої річниці першого, і все це на превелику радість світового джихаду. (Говорячи про який, доктор Бжезинський не кається у сприянні глобалізації джихаду у 1978-80 рр.., в результаті чого навіть сьогодні гинуть солдати НАТО в Афганістані. Але це вже інше питання.)