Янукович на саміті

Візит Президента Януковича до Вашингтона мав великий успіх на думку всіх аналітиків. Про значення цього успіху краще судити з висновків американських оглядачів, що формують громадську думку, ніж з будь-якої офіційної заяви чи прес-релізу.

Щодо українського голови держави ще донедавна існував негативний стереотип, сформований провідними американськими редакторами і публіцистами, як про «антизахідну» та «авторитарну» підставну особу Москви і навіть загрозу американським інтересам. Така точка зору змінилася практично за один день. «“Янукович несподівано став … зіркою серед “чотирьох десятків іноземних лідерів, яких зібрав у Вашингтоні Президент Обама», - так висловився Джексон Діл в неофіційному виданні вищих кіл американського політичного істеблішменту Вашингтон Пост. - «Довгий час його сприймали як лідера українського антизахідного табору… але з того часу він пішов далеко вперед».

Слід зазначити, що напередодні «Помаранчевої революції» Діл “попереджав своїх читачів, що «Янукович … запровадить в країні авторитарну політику за путінським зразком». У 2006 році “той самий автор у тій же газеті писав, що «… з точки зору традиційних американських інтересів, Янукович все ще є загрозою. Він виступає проти інтеграції України в НАТО, яку просуває адміністрація Буша, і він цілком може пожертвувати суверенітетом держави на користь Кремля Володимира Путіна». Не далі як в 2007 році Діл “відмітив «небажання [Вашингтона] вчиняти будь-які дії, які могли б допомогти нібито союзнику Росії Януковичу».

Така зміна поглядів відбулася завдяки щасливому збігу двосторонніх інтересів, особистої впевненості, а також ширших регіональних і світових тенденцій.

ЯДЕРНА УГОДА - Протягом трьох років після розпаду СРСР Україна була третьою найпотужнішою ядерною державою у світі. Однак у 1994 році вона передала свої запаси зброї Росії і підписала Договір ООН про нерозповсюдження ядерної зброї. Проте в країні залишилася значна кількість - десятки тисяч кілограмів - високозбагаченого урану (ВЗУ) у трьох наукових центрах Києва, Севастополя та Харкова. Сполучені Штати хотіли купити ці запаси, побоюючись їх потенційно неналежного використання третіми особами, але у 2002 році Україна відхилила таку пропозицію. Незадовго до початку другої війни в Іраку Вашингтон непокоїло те, що Ірак може намагатися “заволодіти українським ВЗУ. Далі були побоювання, що мережа терористичного джихаду може скористатися фінансовою кризою в країні і запропонувати суттєві гроші за деяку кількість її розщеплюваного матеріалу, можливо, через нібито нейтральну третю організацію.

“Рішення Президента Януковича відмовитися від українських запасів ВЗУ (і замінити їх американським паливом, непридатним для виготовлення зброї) усуває будь-які побоювання такого викрадення або заволодіння. Зважившись на угоду, яку «прозахідний» попередник підписувати вагався, Янукович не приніс великої жертви, але на відміну від Ющенка, зрозумів, що спроба перегравати козирною картою приречена на провал. Його бажання співпрацювати було відмічене щедрою похвалою речника Білого дому Роберта Гібса, “який сказав, що «історичне рішення… що його Сполучені Штати намагалися досягти понад 10 років… продемонструвало постійне лідерство України у сфері непоширення ядерної зброї». Воно також допомогло Януковичу «виділитися серед десятків лідерів, які в понеділок заповнили найкращі готелі в центрі Вашингтона». Рішення фактично стало безкоштовним кроком, що відразу дав політичні переваги і вагомий результат саміту Обами.

УКРАЇНУ БАЧАТЬ ЯК ЧЕСНУ ДЕМОКРАТИЧНУ ДЕРЖАВУ – Той факт, що Україна довела свою здатність провести вільні і демократичні вибори і потім спокійно передати владу, хоч не був достатньою підставою, але став обов’язковою передумовою для блискучої оцінки Януковича Вашингтоном. Перехід влади був завершений напередодні його поїздки, коли 9 квітня було прийняте рішення Конституційного суду про те, що “законодавчі зміни, що дозволили формування нової “правлячої коаліції минулого місяця, були легітимними. За президентства Обами слово Демократія стало модним, як ніколи, а заслуги Обами в цьому напрямку більші, ніж багатьох «друзів і союзників» Америки в усьому світі. (Те, що міністр внутрішніх справ Грузії Вано Мерабішвілі “відмовився від поняття «українська демократія» як «кліше», є вірним знаком того, що ця тема варта уваги.) Фраза «тепер, через менш, ніж два десятки років незалежності, Україна стала зрілою демократією» могла б стати доречною газетною цитатою або ефектною реплікою.

УКРАЇНА - СТАБІЛЬНИЙ ПАРТНЕР – На фоні результатів візиту, і не надто дорікаючи своєму попереднику, Янукович повинен запевнити західних інвесторів в тому, що роки «розкольної політики» в Україні закінчились. Зрештою, інвестори у будь-якому разі хочуть чути такі запевнення; але зараз вони не голослівні, а базовані на фактах. Янукович може відкрито заявити, що Україна не може собі дозволити споглядати, як загострюються її справжні проблеми, поки українські політики (в тому числі ті, які жалюгідно бойкотували його інавгурацію) витрачають сили на проблеми, ними ж і породжені; натомість Україні потрібні консенсус і прогнозованість. Його двобічна політика євроінтеграції України і військового нейтралітету відображає загальний консенсус, покликаний сприяти довгостроковій внутрішній стабільності. Іноземні інвестори і західні кредитори, очевидно, сподіваються, що його керівництво покладе край п’ятирічній внутрішній політичній боротьбі і втримає фінансовий стан країни на плаву. Їх холоднокровна байдужість до закликів Юлії Тимошенко про порушення виборчого процесу свідчить не лише про слабкість її аргументів, але й про їх бажання дати країні шанс досягти стабільності. У свою чергу, Україна може прагнути стати трохи схожою на Фінляндію - не згадуваною в новинах, тихо процвітаючою і, сподіваюсь, навіть трохи нудною.

УКРАЇНА МАЄ СЕРЙОЗНІ НАМІРИ – Відданість команди Януковича політиці бюджетної економії і фінансової відповідальності є позитивною зміною після марнотратства попереднього режиму. Результати такої політики очевидні відразу: Міжнародний валютний фонд (МВФ) погодився відновити співпрацю, - про це у вівторок (13 квітня) заявив Янукович після зустрічі з директором-розпорядником МВФ Домініком Стросс-Каном. (Надання четвертого і останнього траншу в розмірі 3,8 мільярдів дол. США в рамках кредиту стендбай на загальну суму 16,4 мільярда дол. США було призупинено через фінансову безвідповідальність попереднього режиму.)

Відтепер Януковичу навряд чи треба шукати більшої американської підтримки його політики в міжнародних інститутах, де Америка має великий вплив. Підтримка є. Проте від нього вимагатимуть результатів, а головне жорстких непопулярних заходів економії. Слід визнати, що умови ведення бізнесу в Україні потрібно покращувати, викорінюючи роздуті механізми адміністративного контролю, які породжують корупцію і марнотратство. Але під час свого візиту до Вашингтона Янукович продемонстрував політичну волю це зробити, і американське керівництво йому вірить. Вони хочуть, щоб національний банк став більш незалежним, інфляція - прогнозованою, а валютні курси - плаваючими; проте всі ці чинники зовсім іншого порядку в порівнянні з головним завданням в питанні державних витрат. За іронією долі, в той час, як «прозахідний реформіст» колишній Президент Ющенко був повністю дискредитований в очах західних банкірів, Янукович, якого донедавна в західних медіа зображали в карикатурах і асоціювали з нео-радянською ностальгією, довів, що може завоювати довір’я Обами і задовольнити вимоги МВФ для відновлення кредитних ліній. Він може впевнено заявити, що майже через 20 років після здобуття незалежності Україна нарешті отримала реформістський уряд, якому довіряє міжнародна фінансова спільнота.

УКРАЇНА ПРАГНЕ ВСТУПИТИ В ЄС - Прагнення України мати тісніші зв’язки з Європейським Союзом з надією отримати повне членство є переконливим свідченням того, що Янукович бажає розширити можливості економіки і зовнішньої політики незалежно від Москви у спосіб, який Росія не вважатиме загрозливим або ворожим. Він дав чітко зрозуміти, що Україна вже в Європі, є частиною Європи і готується стати членом Союзу, який об’єднує Європу. Якщо завдання реформування енергетичної політики будуть розв’язані сміливо і впевнено, столиці «старої Європи» зможуть зітхнути з полегшенням. Подальші зв’язки з Брюсселем вимагатимуть рішучих дій в боротьбі з корупцією і реформуванні судової системи, але ці проблеми не є ані унікальними для України (Болгарія і Румунія, члени ЄС, навряд чи знаходяться в кращому становищі), ані потенційно фатальними для її реформаторських зусиль. Як і з іншими аспектами української політики, Янукович повинен збалансовувати зусилля в напрямку ЄС, при цьому зберігаючи зв’язки зі сходом. Особливо через те, що ЄС навряд чи найближчим часом прийматиме будь-яких нових членів, ця проблема виглядає, дещо як «краще синиця в руці (митний союз Росії-Білорусі-Казахстану), ніж журавель (ЄС) в небі». Україна могла б мати перший варіант відразу, що також відразу дало б свої результати. Проте якщо вибрати такий варіант, це може перешкодити отриманню кращих результатів згодом або й унеможливити їх взагалі. Під час перебування у Вашингтоні Янукович сказав, що не погодиться з висловленим бажанням Москви, щоб Україна приєдналася до митного союзу у складі Росії, Білорусі і Казахстану замість того, щоб прагнути укласти договір про вільну торгівлю з Європейським Союзом. Це тяжкий вибір, якого Україна повинна намагатися уникнути. Відправною точкою для України (яка є членом ВТО на відміну від Росії-Білорусі-Казахстану) повинна стати робота з країнами ВТО та Митного союзу СНД з метою полегшення вступу України до складу союзу, одночасно відстоюючи необхідність найшвидшого приєднання до ВТО Білорусі, Казахстану та Росії. Що стосується ЄС, це може означати, що Україні і ЄС доведеться розробити особливі умови з урахуванням членства України в Митному союзі СНД, що вже само по собі могло б стати каталізатором розвитку економічних зв’язків ЄС також і з іншими членами Митного союзу СНД.

УКРАЇНА ЯК ПАРТНЕР НАТО - У Вашингтоні Президент Янукович повідомив про свою мету позиціонувати Україну між Росією і країнами НАТО - за межами впливу як Західного альянсу, так і Росії. Як він сказав під час інтерв’ю: «Політика нової адміністрації України полягає в тому, щоб знайти правильний баланс в наших відносинах з Росією і Європейським Союзом… Ми хочемо бути надійним мостом між Європою і Росією». Це правильний підхід, і він повинен базуватися на тому, що нейтралітет відповідає не лише національним інтересам України, а й інших сторін, в тому числі Сполучених Штатів. Знімаючи з порядку дня питання членства в НАТО, він не порушує status quo і водночас усуває цілком непотрібний подразник в американсько-російських відносинах та звільняє США від потенційно небезпечних політичних і військових зобов’язань. Януковичу було б доречно в наступні місяці повторити, що нейтралітет не повинен перешкоджати дружнім відносинам і співпраці з альянсом, і, зокрема, роботі в рамках:

• програми «Наука заради миру і безпеки» (SPS);
• процесу планування і аналізу (PARP) як складової програми «Партнерство заради миру»;
• планування і співпраці у сфері гуманітарної допомоги і діяльності рятувальних служб під егідою Євроатлантичного координаційного центру реагування на стихійні лиха і катастрофи (EADRCC);
• плануванні цивільної оборони, зокрема, в роботі Головного комітету з планування використання цивільних служб в надзвичайних ситуаціях (SCEPC) та його підпорядкованих комітетів в рамках програми «Партнерство заради миру».

Сподіваємося, що говорячи Обамі про бажання співпрацювати з НАТО, Янукович чітко дав зрозуміти своєму американському колезі, що Україна назавжди зняла з порядку дня питання про членство в альянсі. І не слід мати жодних ілюзій, що прихильники приєднання до НАТО, як в Україні, так і за її межами, розглядають обрання Януковича лише як тимчасовий відступ від курсу в надії вберегти програму НАТО на елементарному рівні до настання більш сприятливих обставин. Викликає тривогу, наприклад, як нещодавно “Помічникик Генерального секретаря з політичних питань і політики безпеки Дірк Бренгельман прокоментував, що запрошення НАТО, надане на Бухарестському саміті у квітні 2008 року, в якому зазначалося, що Україна (і Грузія) «стануть» членами НАТО, залишається на порядку денному, - ніби не помічаючи нових реалій в Києві. Висловлена Януковичем відмова від членства має бути абсолютно однозначною. Щоб переконати Вашингтон і Брюссель в остаточній відмові Києва від членства в НАТО, Президенту слід зафіксувати позаблоковий статус України в законодавчому порядку і, можливо, для збереження її нейтралітету внести зміни до конституції. Також важливо, щоб Україна знайшла баланс між позачленською співпрацею з НАТО та паралельним співробітництвом з очолюваною Москвою Організацією договору про колективну безпеку (ОДКБ), і, можливо, Шанхайською організацією співробітництва (ШОС), активно просуваючи ідею співпраці- НАТО-ОДКБ-ШОС, особливо у сфері боротьби з тероризмом.

УКРАЇНА - ПОТЕНЦІЙНИЙ ПОСЕРЕДНИК ТА ПРИМИРЮВАЧ - Після візиту до Білого дому Янукович повинен зробити наступний крок і висунути конкретну пропозицію про те, що Україна має стати місцем проведення наступного саміту ОБСЄ. В рамках запропонованого порядку дня саміт може продовжити роботу в дусі нового Договору між Росією і США про заходи з подальшого скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь і розглянути формування по-справжньому нової архітектури безпеки періоду після «холодної» війни для «ширшої Європи» з 56 країн-членів на період до кінця століття за московським проектом договору. Він може наголосити, що Київ був би правильним місцем зустрічі як старовинне місто, завдяки географічному, історичному та культурному становищу якого воно може бути справжнім мостом між Сходом і Заходом, а не причиною розладів між ними. Як головний прихильник нового договору Європейської безпеки, який має забезпечити права і позаблокових держав, і країн-членів альянсу, Україна може стати ключовим «гравцем» як у своєму регіоні, так і на цілому континенті.

РОСІЙСЬКИЙ ФАКТОР – Політика США стосовно України завжди була і залишається невід’ємною від американських відносин з Росією. Непрямо, але цілком очевидно візит Януковича до Вашингтона може започаткувати справжнє перезавантаження американсько-російських відносин. Його можна розглядати як позитивний сигнал Обами тим силам в Росії, зокрема, Президенту Медвєдєву, які вірять, що таке перезавантаження в московських відносинах із США можливе. Прем’єр Путін і міністр закордонних справ Лавров визнані як більш упереджені особи, які мають досвід роботи з брехливою і дволикою політикою адміністрації Буша-Чейні стосовно Росії. Запевнення їх щодо позиції України послужило б американським реалістично і прагматично визначеним інтересам у важливому регіоні.

Очевидний успіх зустрічі Президента Януковича з Президентом Обамою залежав від двох умов:

• Здатності Януковича справити гарне перше враження і правильно відреагувати на проблеми Вашингтона у п’яти головних сферах, описаних вище; та
• Визнання американською адміністрацією необхідності встановлення тривалого дієвого взаєморозуміння з Москвою, щоб досягнути своїх стратегічних цілей відновлення миру в Афганістані, утримання під контролем амбіцій Ірану, стабілізації світової економіки, скорочення ядерних запасів та зміцнення міжнародної безпеки.

Поступовий перехід Вашингтона до виграшного для всіх сторін підходу, який вже довший час рекомендує АІУ та який базується на визнанні московських законних регіональних інтересів та проблем безпеки, став помітним вже в Празі на початку місяця при підписанні нового Договору про заходи з подальшого скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь. За останній час він був підсилений п’ятьма подіями, які мають вплив на американсько-російські відносини. Кожна з них вагома сама по собі, але всі вони разом свідчать про рішучу зміну геополітичного балансу на користь Росії:

• У колишній радянській республіці Киргизстані, де всім років тому США “брали активну участь у поваленні дружнього з Москвою уряду, 8 квітня нібито «прозахідного» і деспотичного лідера країни “Курманбека Бакієва було скинуто, “нівелювавши при цьому результати двох із трьох «кольорових революцій» в регіоні за останні десять років. Окрім того, що новий уряд користується підтримкою народу, він широко сприймається як проросійський і є налаштованим закрити американську авіабазу (нещодавно перейменовану на «транзитний центр») у Манасі (також відому під назвою Гансі). Ця подія, останній випадок відновлення впливу Росії у близькому зарубіжжі, по суті “знаменує собою кінець «“Нової великої гри» - боротьби адміністрації Буша-Чейні за американський вплив, гегемонію і фінансові інтереси в “Центральній Євразії. Так само, як кінець першої Великої гри зробив можливим створення англо-російської антанти 1907 року, крах непродуманого сіквелу має усунути великий подразник в американсько-російських відносинах.
• Наступного дня (9 квітня) російський Президент Дмитро Медвєдєв і канцлер Німеччини Ангела Меркель взяли участь у “церемонії, що відбулася поблизу Санкт-Петербурга і була присвячена початку будівництва газопроводу «“Північний потік», який по дну Балтійського моря з’єднає Росію і Німеччину. Це стало “ще однією геополітичною перемогою Росії. Запуск великого двостороннього російсько-німецького проекту на найвищому рівні є поштовхом для розвитку московсько-берлінського стратегічного партнерства як лейтмотиву центрально-східноєвропейської геополітики з часів Катерини Великої. Канцлер Меркель рішуче змінила свою попередню політику Alleingang (самостійного зближення) на політику двостороннього стратегічного партнерства з Росією. Це стало ударом для русофобських атлантистів у Варшаві, Ризі, Таллінні та Вільнюсі. Їхній надто роздутій Раді держав Балтійського моря зазвучав похоронний марш, і з’явився чіткий сигнал про те, що Скандинавія змирилася з домінуючою роллю Росії у Балтійському регіоні. Після завершення будівництва Північного потоку Європа, як ніколи, буде залежати від російського газу.
• Значення Росії в політиці ЄС стало зрозумілим під час «газової війни» 2008-2009 рр., коли завдяки Ющенку Європа стала заручником суперечки з Москвою стосовно ціни газу. Ця значуща роль була закріплена великою угодою між Росією та Азербайджаном про річний продаж 500 мільйонів кубометрів природного газу з можливістю подвоєння цього об’єму. Газовий монополіст Росії Газпром тепер є єдиним покупцем природного газу Стадії 2 освоєння азербайджанського родовища Шах-Деніз. Тепер Росія має важливі стратегічні переваги в енергетичній грі в Каспійському морі; Грузія - покинута напризволяще, а майбутнє підтримуваного Америкою проекту будівництва газопроводу Набукко “проглядається нечітко або “не існує взагалі. Все ж більш важливим є те, що основні країни «старої Європи» підтримують російсько-азербайджанську угоду. Ще багато місяців тому вони усвідомили, що справжньою загрозою їх енергетичній безпеці є не Росія, виробник, а проамериканський режим держав транзиту - Грузії і (до січня 2010 року) України.
• І, насамкінець, Президент Обама “вирішив не проводити паралельно до ядерного саміту окрему зустріч з Саакашвілі. Його американські наймані лобісти робили все можливе, щоб організувати хай коротку, але окрему зустріч, тоді як русофобські «аналітики» з усіх сил намагались “попередити, що якщо вона не відбудеться, «Росія матиме серйозні підстави переконувати грузинський народ в тому, що грузинський прозахідний шлях веде в тупик, і Москва здатна ізолювати Тбілісі». Виявляється, шлях таки заблокований. Крім зустрічі з Януковичем, Обама зустрівся з вісьмома іншими державними лідерами, в тому числі Президентом Вірменії Сержем Саркісяном та Президентом Казахстану Нурсултаном Назарбаєвим. Він розумів, що його зустріч з Саакашвілі “розсердила б Москву і не віталася б в Брюсселі так само, як не був сприйнятим його “заспокійливий дзвінок Тбілісі. Обережність Обами після авантюри Саакашвілі в серпні 2008 року відображає політичний зсув Вашингтона. Буш і Чейні сильно покладалися на газопроводи і залізничні шляхи через Грузію як на інструмент зменшення російських поставок в Європу. Як зазначають деякі експерти, після війни ЄС вирішив, що краще залежати від Росії, ніж від проказ Саакашвілі, що мали «“величезні стратегічні наслідки для консолідації нового «дому Євразії», в якому США стали небажаним гостем або навіть агресором».

В цілому візит Януковича до Вашингтона відбувся в чи не найкращий момент з точки зору регіональних змін та основоположних геополітичних тенденцій. Цей візит сприятиме нормалізації України в «пост-помаранчевий» період. Білий дім, МВФ, іноземні банкіри та інвестори, європейські інститути - усі схвалюють і пильно стежать. Відмовившись від розкольної спадщини 2004-2010 рр., Україна нарешті може зосередитись на пошуку прагматичних рішень справжніх проблем геополітичних реалій за кордоном, встановленні регіонального перемир’я та реформуванні і відновленні економіки вдома. Тепер, після візиту Януковича до Вашингтона, Україна має більше шансів на успіх у всіх чотирьох сферах, ніж будь-коли з часу здобуття незалежності.

Для Сполучених Штатів визнання нових реалій України є вкрай важливим. Після зустрічі в Білому домі Янукович має всі шанси допомогти Обамі перетворити цю необхідність на позитивну реальність. Він може і повинен продовжити роботу на базі цієї першої зустрічі і виступити з принциповими заявами, конкретними заходами і довгостроковими пропозиціями, які й надалі зміцнюватимуть його імідж надійного, незалежного лідера, цілі якого відповідають ширшим інтересам США.