Зовнішня політика матиме вирішальне значення для України у 2013 році
2013-ий може виявитися переломним роком для України у зовнішній політиці.
Києву доведеться вибирати між угодою про вільну торгівлю з Європою і підтримуваним Росією Митним союзом, виконати або відхилити вимоги МВФ про підвищення цін на газ для українських підприємств і населення, а також взятися за вирішення чи не найскладніших конфліктів регіону під час свого головування в Організації з безпеки і співробітництва в Європі.
В лютому Київ і Брюссель проведуть саміт як прелюдію до можливого підписання в листопаді Угоди про асоціацію (в тому числі Угоди про глибоку і всеосяжну зону вільної торгівлі ("Угода DCFTA")). Якщо це станеться, Україна може опинитися витісненою з Евразійського митного союзу країн СНД.
Тоді як Євразійський митний союз пропонує Україні безперешкодний доступ до зростаючого ринку чисельністю 200 мільйонів чоловік, захист тарифів для вітчизняних підприємств від конкуренції з країнами СНД і, найголовніше, різке зменшення рахунків за газ для українських підприємств і населення, Угода DCFTA дає небагато відчутних переваг (якщо такі є взагалі).
Питання цін на газ є особливо важливим. МВФ наполягає на шестикратному збільшенні цін як умові отримання Києвом мільярдів доларів в рамках нових кредитів. Без кредитів уряду буде просто неможливо виконати свої фінансові зобов'язання, хоча й погодитись на вимоги МВФ представляє собою головну політичну проблему. Підвищити ціни на газ означатиме отримати нових прихильників для Євразійського митного союзу, оскільки лише членство в цій організації гарантує зниження вартості імпортованих енергоносіїв. Витрати Білорусі на енергоносії зменшились на 1/3 з моменту вступу до Митного союзу.
Найбільше, що може запропонувати Україні Угода DCFTA, - це нематеріальна користь з того, що вона ось настілечки приблизиться до магічного кола прогресивного людства - тобто, Брюсселя, Європи, а відтак і великого євроатлантичного світу.
Для деяких українців, зокрема, лідера опозиції Арсенія Яценюка, - мізерність відчутних переваг від Угоди DCFTA є менш важливою, ніж те, що рухаючись до "Європи", Україна прийматиме європейські "цінності" і відкидатиме радянські (ніби Росія - все ще Радянський Союз). Як зазначалося, Європа - це якесь містичне заклинання, що має повторюватися нескінченно, як мантра. Вона, власне, і є винагородою сама по собі.
Українській еліті цього достатньо, але українському народу потрібні робочі місця, економічне зростання і доступ до дешевших енергоносіїв, а це, однозначно, може дати лише Євразійський митний союз.
Президент Янукович проявляє мудрість, не відкидаючи можливість такого варіанту. У нещодавньому інтерв'ю він заявив, що Україна прагне знайти "інструменти і можливості" для взаємовигідного співробітництва з Митним союзом, при цьому зазначивши, що торгівля України з країнами блоку складає 46 млрд. євро в рік.
Чи вдасться Януковичу переконати Росію дозволити асоціацію з Митним союзом на рівні не повного членства – це питання, яке Москва раніше виключала? А Європа – чи для початку хоч ратифікує Угоду про асоціацію з огляду на продовження утримання під вартою пані Тимошенко? Уряди деяких європейських країн наполягають на першочерговому значенні ліберальних "цінностей", інші ж готові відкласти їх на задній план, сподіваючись цим дошкулити Москві.
Дані питання будуть вирішуватися впродовж цього року. Між тим, приймаючи роль головуючого в Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Україна бере на себе найпомітнішу і найвагомішу роль на міжнародній арені за всі роки незалежності - просування до вирішення затяжних, заморожених конфліктів, як то нагірно-карабаський і придністровський.
Зі зрозумілих причин, питання "заморожених конфліктів," - і особливо придністровського, - це питання, в якому Україна повинна мати особливий інтерес і в якому голос Києва може дійсно зіграти свою роль.
Міністр закордонних справ Леонід Кожара заявив, що під головуванням Києва "ми повинні пожвавити переговори в рамках існуючих форматів і запобігти ескалації напруги. Вирішення затяжних конфліктів повинно залишатися вищим пріоритетом для ОБСЄ та всіх держав-учасників".
На щастя, з часу проведення спірних президентських виборів у республіці у 2011 році, в результаті яких виборці рішуче відправили у відставку давнього авторитарного лідера Ігоря Смирнова і обрали Євгена Шевчука з партії «Оновлення» з його реформаторською платформою, в Придністров'ї все було спокійно.
Як народ Придністров'я, більшу частину якого становлять росіяни і українці, висловлюватиме свій вибір в контексті переговорів між Тирасполем і Кишиневом, - це питання, що вимагатиме такту і наполегливості від обох сторін, а також від зовнішніх учасників таких як Україна, ОБСЄ і Росія.
Готовність Кожари відійти від пасивності, здебільшого характерної для політики Києва щодо Придністров'я в минулому, і допомогти знайти справедливе, правове і тривале рішення є позитивною зміною.
Сприяючи формуванню політичного майбутнього регіону, Україна має можливість продемонструвати свою цінність як партнера як Європі, так і Росії. Проте це аж ніяк не звільняє Україну від необхідності зробити вибір своєї щодо своєї головної геополітичної орієнтації. Цього кроку від неї чекають як Вашингтон/Брюссель, так і Москва. 2013 рік набирає обертів, і вищих ставок просто не буває.