Чи Європа дійсно є хорошим варіантом для України?
Нещодавній Варшавський саміт Східного партнерства ЄС, що дістав назву «дипломатичне фіаско» від брюссельської новинної служби EurAktiv, повинен би підштовхнути Київ до переосмислення політики щодо «Європи».
32 представника ЄС та країн-учасниць засудили відсутність демократії, прав людини та верховенства права в Білорусі. Від східних партнерів - України, Вірменії, Азербайджану, Грузії та Молдови - явно очікували, що ті продемонструють солідарність з «Європою» стосовно режиму в Мінську. Натомість вони продемонстрували солідарність один з одним: усі п’ять колишніх радянських республік відмовилися підписати заключне комюніке.
ЄС не запропонував своїм східним партнерам жодного стимулу в його поході за демократію. ЄС не говорив про будь-які перспективи запрошення до ЄС будь-яких з колишніх радянських республік, хоча й на словах хвалив їх за «європейські прагнення … і європейський вибір». Далі цього справа не пішла.
Насправді, ЄС навряд чи в стані пропонувати більше. Він настільки серйозно пов’яз у борговій кризі в Греції і вдовж південних кордонів єврозони, що існують побоювання, чи виживе ЄС взагалі у своєму теперішньому вигляді.
Україні на Варшавському саміті приділили значну увагу через її незмінне стратегічне значення і через те, що Київ з Брюсселем проводять переговори стосовно етапної угоди про вільну торгівлю (яка далеко не означає членства).
Проте європейці відчитали Януковича за його переслідування Юлії Тимошенко, яке Брюссель вважає політично мотивованим. Заступник Прем’єр-міністра Великобританії, п. Ніколас Клегг, звинувачуючи Київ у відступі від демократії, прив’язує угоду про вільну торгівлю до «гарантій припинення переслідування опозиції [українського] уряду за її політичні погляди». Іншими словами: відступіть з Юлею, - інакше торгової угоди не буде.
Президент Європейської Ради Герман ван Ромпей зайняв іншу позицію: визнавши те, що переслідування Тимошенко є «серйозним питанням», ван Ромпей зазначив, що, як передає New York Times, ЄС «все ще розраховує завершити переговори про асоціацію з Україною до кінця року». Іншими словами, при тому, що ми засуджуємо переслідування Тимошенко, ми не допустимо, щоб це перешкодило подальшій європейській інтеграції.
На мою думку, підхід ван Ромпея візьме верх. Потужні сили в Брюсселі і Вашингтоні прагнуть затягнути Україну в західний вулик слухняних держав не через якусь там симпатію до України чи українців, а через бажання ускладнити життя Москві. Будь-які переживання посадовців ЄС щодо Юлі та її долі не можуть перешкодити оточуванню Росії. Угода про вільну торгівлю з Україною перешкодить зусиллям Москви включити Київ до Митного союзу, і це якраз підходить Брюсселю (і ще більше Вашингтону).
Проте те, що добре для Брюсселя (і Вашингтона) не обов’язково добре для Києва. Органи влади в Україні повинні чітко розуміти, яку ціну вони платять, відхиляючи членство в Митному союзі на користь угоди про вільну торгівлю з «Європою».
Деякі експерти кажуть, що «Європа» балансує на межі фінансового краху і, можливо, розпаду валютного союзу. Час покаже. Очевидно те, що «Європа» ще до теперішньої кризи за своєю структурою була зоною низького росту. Зарегульована, перевантажена податками та зайвим перерозподілом, вона стала, за словами британського журналіста Джеймса Делінгпоула, «мертвою економічною зоною комуністичного зразка, в якій всі виробничі і фінансові галузі давно повтікали у безпечні місця на Далекому Сході».
Недаремно європейські блогери часто говорять про ЄС як ЄСРСР. Така Європа навряд чи зможе послужити рушійною силою для економічних перетворень в Україні.
Києву слід серйозно задуматись над перевагами, які можна отримати від вступу до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном. З-поміж них:
- безперешкодний доступ на ринок з населенням 200 млн. чоловік з незадоволеним попитом практично на все;
- Лінгвістична і культурна схожість між представниками бізнесу в Україні та на всій території Митного союзу;
- Притік прямих іноземних інвестицій в українські підприємства та інфраструктуру в міру того, як іноземні компанії будуть відкривати свої представництва на території Митного союзу для уникнення тарифної дискримінації (що не відбувається тепер і навряд чи буде відбуватись у зоні вільної торгівлі).
- Переваги від порівняно високих темпів росту в Росії (4% на відміну від 1,7% в ЄС). В цьому плані тоді, як всюди в Європі (крім Албанії) кількість населення різко зменшується, Україна і Росія мають надлишок робочої сили порівняно з розмірами їх економіки; Європа, навпаки, опинилася перед серйозними проблемами людських ресурсів, які можна вирішити за рахунок масової іноземної імміграції, що в свою чергу вважається неприйнятним все більшим числом європейців. Тобто, на шляху європейського економічного росту існують довгострокові перешкоди, яких немає в Україні і Росії;
- Оплата газу за внутрішніми російськими тарифами. Це дасть чимало переваг, і не в останню чергу пом’якшення важких фінансових рішень, пов’язаних з підвищенням тарифів для домогосподарств та скороченням пенсійних витрат за рахунок збільшення пенсійного віку.
Українській економіці потрібна допомога, причому вона потрібна зараз. Тоді як Митний союз починає діяти вже скоро - у січні 2012 року - угода про вільну торгівлю, якщо буде укладена до кінця грудня, скоріш за все, буде підписана в середині 2012 року, якраз перед парламентськими виборами. Далі потрібно ще 18-24 місяці для її ратифікації країнами-членами ЄС.
Проте якщо ЄС буде наполягати на задовільному вирішенні справи Тимошенко як на відкладальній умові для укладення угоди, це ще більше відстрочить її ратифікацію і реалізацію.
Україна не може чекати так довго. Глибша інтеграція зі все більш проблемною «Європою» може бути не найкращим вибором для України. На щастя, в України є більш привабливі варіанти набагато ближче.