Чи може американська модель бути прикладом для виборчої системи України?
Здається, що Міжнародний республіканський інститут (МРІ) і Національний демократичний інститут (НДІ) забули давню приказку «Тому, хто живе у скляному домі, не слід кидатися камінням».
У нещодавній спільній заяві ці обидві напівавтономні неурядові організації, фінансовані урядом США, затаврували виборчий закон України як «крок назад від демократії», стверджуючи, що цей закон сприяє старим політикам у протистоянні з новими та існуючим національним партіям з новими.
Без сумніву, заява добре задумана, а деякі з її аргументів мають вагу. Але американцеві, що читає її, важко не порівнювати виборчу систему України зі своєю власною.
Що ж стосується мнимої прихильності до старих партій, то який приклад може показати Америка у цьому сенсі?
Жодного разу з 1860 року, коли Республіканська партія на чолі з Авраамом Лінкольном виграла президентські вибори, республікансько-демократична «дуополія» не припиняла ділити «політичний ринок» США між собою.
Наша система права створює неабиякі перешкоди на шляху третіх партій. У більшості американських штатів дві основні партії автоматично потрапляють до балотування, тоді як інші партії та незалежні кандидати мусять пройти через недешевий і надміру ускладнений процес петицій. Якби дві комерційні фірми захотіли розділити ринок між собою так, як це роблять республіканці та демократи у процесі балотування, їх неодмінно б переслідували у судовому порядку за порушення антимонопольного законодавства, а їх керівництво потрапило б до в’язниці.
У часи ж економічних випробувань це відчуття «рука руку миє» щодо двох старих американських партій живить цинізм населення і віру в те, що між ними насправді немає різниці. Х’ю Лонг, сенатор-демократ популістського кшталту і губернатор від Луїзіани, якось порівняв американську політику з рестораном: «У них там офіціанти-республіканці з одного боку і офіціанти-демократи з іншого, але хто б з них не приніс вам обід, увесь законодавчий харч готується на кухні Уолл-стріту». Лонга застрелили в 1935 р. під час президентських перегонів.
Сьогодні МРІ та НДІ дуже переймаються тим, що виборчий закон України може підштовхнути місцевих політиків до того, що іронічно можна назвати «американською моделлю», коли витісняються малі партії, і, можливо, вони й праві. Але Україна, здається, знаходиться досить далеко від двопартійної дуополії в американському стилі. Навпаки, в Україні, де партії загалом (і здебільшого цинічно) розглядаються не більш як знаряддями в руках амбіційних его та/чи корумпованих інтересів, та стабільність, яку передбачає двопартійна система, може виявитись кроком у вірному напрямку. Не вдаючись до крайнощів американської урядово обмеженої двопартійної політичної системи, слід зазначити, що політика більшості стабільних демократій в Європі фактично визначається жменькою партій з добре відомими, ідеологічно виваженими політичними програмами. І якщо Україна робить крок у цьому напрямку, це, може, не так вже й погано.
Можливо, найбільш дивним є критика МРІ/НДІ того в українському виборчому законодавстві, що воно передбачає «мажоритарну систему голосування на виборах мерів, що означає перемогу того з кандидатів, який з підтримкою простої більшості виграє, навіть якщо загальний відсоток набраних ним голосів незначний. Перш за все, вимога закону стосовно того, що місцеві організації політичних партій висувають кандидатів на пост мера та усування цим положенням практики самовисування найшвидше призведе до зменшення кількості кандидатів на будь-яких виборах мера. Як результат, є більша ймовірність того, що кандидат, підтриманий простою більшістю, отримає значну частку голосів.
Але знову ж погляньмо на Сполучені Штати, де другий тур виборів з поміж двох кандидатів - нечувана річ на будь-якому рівні влади, і правилом є те, що виграє кандидат, який має підтримку простої більшості. (Єдиним значним винятком є так звані «праймеріз у джунглях» у тій самій Луїзіані, де натовпи кандидатів-республіканців і демократів, а дуже рідко - незалежний кандидат чи кандидат від третьої партії змагаються в одних перегонах. Якщо жоден з них не отримає більш ніж 50%, призначається другий тур між двома фаворитами. Звичайно, у такому випадку дійсно є другий тур, - але часто між двома демократами!). Коротше кажучи, недоліки чи переваги системи наступних турів залишимо на розсуд українських законодавців, але не варто в цьому занадто покладатись на досвід Сполучених Штатів.
За 19 років незалежності Україна закономірно проходить через підйоми, спуски та зиґзаґи експериментів з виборчими «моделями», запозиченими в інших країн, в тому числі Сполучених Штатів. Проте оцінюючи американську модель, краще судити про неї по тому, як вона реально функціонує, а не по тому, що про неї говорять американці.
Верховна Рада зробила важливий крок в напрямку структуризації політики України на місцевому рівні. То ж перед тим, як кидати каміння, подивімося, чи спрацює ця система.
Джеймс Джордж Джатрас є заступником директора Американського інституту в Україні. Багато років працював політичним аналітиком керівництва Республіканської партії в Сенаті США.