ТА «СВОБОДА», ЯКА УКРАЇНІ НЕ ПОТРІБНА
Однією з найбільш вигідних переваг, на яку може розраховувати будь-яка політична партія, полягає в тому, що її опонентами можуть стати ті, яких можна маргіналізувати як «екстремістів», «расистів», «антисемітів» і т.п. Це особливо вигідно, коли такі звинувачення справедливі.
«Перевага» у вигляді Всеукраїнського об’єднання «Свобода» на чолі з Олегом Тягнибоком є принадною для теперішньої адміністрації Партії регіонів (ПР) на чолі з Президентом Віктором Януковичем. Що ще може хотіти ПР? Свобода почала свою діяльність під назвою Соціал-національна партія України - такий собі скритий варіант «націонал-соціалістів». Першим символом партії була руна Вольфсангель, яка також була гордою емблемою Другої танкової дивізії СС «Дас Рейх» і організації Вервольф. (Колишній державний секретар США Кондоліза Райс якось провела безглузде порівняння між відчайдушними нацистськими «вервольфцями» та антиамериканськими борцями в Іраку. На щастя, «вервольфці» виявились нічим більшим, ніж пропаганда. На жаль, іракські джихадисти аж надто реальні.)
Безперечно, п. Тягнибок і компанія проявили досить розуму, пом’якшивши імідж своєї партії за рахунок зміни назви (хто може бути проти «Свободи»?) і логотипу на милий новий знак з трьох пальців, як у позитивного Скаутського руху. Однак більш добрий і спокійний імідж Свободи не позначився на риториці п. Тягнибока. Зокрема, у 2004 р. він посилається на той прикрий факт, що Україна кишить москалями і жидами, чия згубна присутність пояснюється «пануванням московсько-єврейської мафії в Україні». (Щодо його улюбленого терміну на позначення «євреїв», то він цілком нормальний, бачте: «Я не вважаю це слово образливим! Воно не заборонене! Нам набридла ця вся клята політкоректність!») Небезпідставно Свобода була головною рушійною силою у присвоєнні колишнім Президентом Віктором Ющенком звання Героя України Степану Бандері, під проводом якого ОУН і УПА мали подібні погляди щодо «москалів, поляків, жидів», які повинні бути винищені в боротьбі. Звісно, слід задуматись, кому була вигідна нагорода - не лише скритій за Свободою ПР (чи навіть росіянам), але й п. Ющенку з його прощальним ляпасом колишньому союзнику Юлії Тимошенко, що налякав ліберальних виборців, які могли б надати перевагу їй, а не Януковичу у другому турі виборів. У будь-якому разі відкликання нагороди стало легким завданням для Януковича після приходу до влади, що надалі залишило Свободу головним прапороносцем для маргінальних націоналістичних правовірних Бандерівщини.
Очевидною перевагою для ПР є зміцнення Свободи як сили у західній Україні за рахунок послаблення порівняно помірних помаранчевих з явною метою оточити більше проявів русофобського українізму політичним санітарним кордоном на захід від Збручу. На базі вражаючих 34,4% голосів на виборах у Тернополі у 2009 р. у 2010 р. Свобода набрала 20-30% голосів на виборах у Східній Галичині. В даний час Свобода має місця у восьми з 25 обласних рад України з найбільшою кількістю у трьох областях (Львів, Івано-Франківськ і Тернопіль). Опитування свідчать про те, що Свобода може увійти в парламент на виборах до Верховної Ради 2012 р., і п. Тягнибок, якого, здається, не лякає ідея санітарного кордону, наполягає, що Свобода може дати метастази і перетворитись на справжню загальнонаціональну силу.
Знову ж таки, якщо дивитись на це з вузької точки зору, ПР може бути схильна сприймати дані події задоволено. Безперечно, таку позицію мають деякі у президентській адміністрації, які можуть радити не чинити будь-яких невигідних для Свободи дій. Погляди деяких радників також можуть відображати те, що якщо бренд українських націоналістів достатньо підірвати Свободою, у ПР може з’явитися можливість значно збільшити свій вплив, поширивши його, крім російськомовного сходу і півдня, навіть на католицький захід України. Проте якщо ПР думає саме так, вона повторює помилку, яку часто допускають американські політичні партії, порушуючи Правило № 1: «Бережіть свій тил». Жодна партія не може дозволити собі приймати за належне своїх найбільш відданих прихильників, ганяючись за виборцями, чиїх голосів їм ніколи не здобути. Перед парламентськими виборами 2012 р., в період, коли ПР і адміністрації слід об’єктивно зважити, що вона зробила і не зробила з обіцяного своїм виборцям (наприклад, навіть не докладала особливих зусиль, щоб надати російській мові статус другої державної) - це особливо і політично небезпечна стратегія.
В той час, як АІУ не займає позиції щодо відносних переваг конкуруючих партій і офіційно не підтримує і не виступає проти будь-яких політичних партій чи кандидатів, ми коментуємо програми партій і погляди політиків. Важко розглядати радикальні і расистські погляди Свободи і п. Тягнибока, що налаштовують громадян України один проти одного на підставі того, чи вони дійсно є «українцями», як щось інше, ніж небезпеку для єдності і стабільності країни. Це правда, незалежно від того, чи, навіть з суб’єктивної точки зору, зміцнення Свободи є добрим чи поганим явищем для ПР та адміністрації Януковича.
Незважаючи на страшну націоналістичну риторику, Свобода є найбільш антиукраїнською партією, тому що її погляди підривають єдину українську державу таку, яку ми її знаємо з часу розпаду СРСР. Незалежно від географічного розподілу політичної підтримки, її концепція України і українця жодним чином не може охопити східну і південну Україну. Особливо це стосується Криму, автономний статус якого п. Тягнибок закликав змінити на обласний, і в якому проживає багато людей, які, на думку Свободи, не є «справжніми» українцями ані з лінгвістичної точки зору, ані з етнічної, а просто москалями. (Також кажуть, що в Одесі повно жидів.) Це території, де проросійські настрої залишаються сильними, і ворожі відносини з Росією є неприйнятними.
Хоча Свобода претендує на розширення свого національного впливу, більш вірогідно, що в результаті вона буде й надалі домінувати у тих частинах західної України, де вузький бренд українізму має чимало прихильників. Такий результат може лише розколоти західну і східну Україну і майже унеможливити консолідацію концепції України, яка прагне подолати регіональний мовний і історичний поділ, особливо між україно- і російськомовними громадянами.
Також слід пам’ятати, що Свобода є відданим прихильником вступу України в НАТО, проти чого виступає переважна більшість українців здебільшого через розкольний вплив такої перспективи на країну. Президент Янукович відхилив для України це питання назавжди (в тому вигляді, в якому країна існує зараз). Але чи було б закритим це питання для відокремленої західної України зі столицею у Львові, якщо б колись Україна поділилася?
Ніколи не слід думати, що Вашингтон відмовився від своїх прагнень втягнути Україну в НАТО. Якщо не сьогодні, то завтра. Якщо не всю, то частину. Для деяких впливових кіл у столицях НАТО, зокрема, Вашингтоні, поява незалежної «Свобідної» західної України була б явищем позитивним.
Це те, що в буквальному сенсі означало б кінець Україні, як ми її знаємо. Адміністрації Януковича слід почати займати більш критичну і національно спрямовану позицію щодо Свободи і небезпеки, яку вона представляє для єдиної України і всіх українців. Якими б не були політичні спокуси дати повну волю Свободі, пригрівання расистської і антисемітської сили, небезпечної для єдності країни, потрібно припинити.