Янукович прокладає шлях для загальноєвропейської економічної інтеграції.
У світлі рішення Києва зробити крок у сторону від негайного підписання УА/DCFTA з Європейським Союзом (ЄС), настав час поглянути на можливі наступні кроки. Але спочатку важливо зазначити, що серед усіх страждальних завивань з боку Європи зрештою провина за підписання угоди у Вільнюсі лежить не на Вікторі Януковичі (чи якщо вже про це зайшла мова – не на Володимирі Путіні), а на Європі.
З чи без УА/DCFTA Україна стоїть над прірвою – фінансовою та економічною, а все, що пропонує ЄС, сильно не дотягує до вирішення національної дилеми.
А поки Україна зіткнулася проблемою резервів іноземної валити, які дуже швидко вичерпуються, та можливістю дефолту. Крім того, Києву довелося б взяти на себе величезні борги, аби виконати вимоги УА/DCFTA (непомірні €160 млрд на понад 10 років – еквівалент ВВП України за один рік), плюс можливий крах традиційних експортних ринків у Росії та СНД. По мірі наближення зими довелося б збільшити обсяги імпорту нафти та газу без знижок і попрощатися зі збором за імпорт газу, що витікають з членства у МС.
Що пропонували в ЄС, аби компенсувати видатки на відповідність вимогам і можливе випаровування національних експортних ринків? За повідомленнями видання «Der Spiegel», не так вже й багато: «Позики на суму €610 млн ($827 млн)… поруч з невизначеною перспективою позики від Міжнародного валютного фонду (МВФ) на суму €1 млрд».
Позика – дріб’язок, та все ж це лише позика. Її треба буде повертати з відсотками. Крім того, попередня умова для отримання позики – погодження на вимоги МВФ щодо відновлення кредитування, в тому числі підвищення цін для внутрішніх споживачів газу та скорочення пенсійних виплат. Угода з МВФ зробить життя звичайних громадян ще важчою, і навряд сильно допоможе Януковичу в ході кампанії переобрання.
Здається, що найбільш розгнівані на Януковича за «зраду європейському вектору України» не хочуть чути те, що він зараз каже: «Я хотів би підкреслити – альтернативи побудові суспільства європейських стандартів в Україні нема. І моя політика на цьому шляху завжди була і залишається послідовною». Що він хотів цим сказати?
По-перше, прем’єр-міністр Микола Азаров каже, що Янукович у Вільнюсі запропонує трьохсторонні переговори між Україною, Росією та ЄС, які призведуть до глибшої економічної інтеграції. Це може стати безпрограшним варіантом для всіх, а також допомогти покласти край безперестанній дилемі вибору між «Європою» і Росією, в якій Україна постійно потрапляє в пастку – і яка продовжує баламутити внутрішню політику країни.
По-друге, хоча підписання УА/DCFTA поки що не на порядку денному, нема причин не вивчити змінену угоду в майбутньому. Саме тому, чому б не надати українському народу шанс вирішити це питання на референдумі. Минулі опитування показали, що думки громадськості розділилися приблизно порівну між УА та МС, хоча нещодавно здавалося, що шальки терезів перехиляються на користь УА – можливо під впливом власної про-європейської риторики адміністрації Януковича. Проте Україні слід подумати про передачу питання вибору на національний референдум. Норвегія проводила два референдуми щодо членства в ЄС, один у 1972 р., другий у 1994 р. (Норвегія двічі проголосувала проти приєднання до Європи, та зовсім не шкодує про це). Хорватія проводила референдум у 2012 р., проголосувавши з великим відривом на користь членства в ЄС (і дуже шкодує про такий вибір).
По-третє, неможливо ігнорувати той факт, що в розрізі внутрішньої політики (на думку «Der Spiegel») «виходить, що Янукович знову правильно розіграв свої карти. Це у випадку, якщо йому вдасться стримати політичний гнів у межах України». Так, є люди, що мобілізуються на вулицях, – люди, які не голосували за Януковича у 2010 році, й не будуть у 2015 році. Проте знов, відходячи від угоди, принаймні зараз Янукович відповідає на побажання регіональних промисловців, федерації профспілок, транзитних працівників, сільськогосподарського сектора та інших компонентів його основної бази, якам зазнала великої шкоди від європейської угоди. Є така політична мудрість: ніколи не повертатися спиною до своїх основних виборців у намаганні завоювати інших виборців, які взагалі ніколи вас не любили. Це майже ніколи не спрацьовує.
Багато з тих, хто зараз вимагає політичну «голову» Януковича, не голосували б за нього у 2015 р., навіть якщо б він підписав УА/DCFTA. Вони розраховували, що тривале знесилення національної економіки і можливий обвал валюти (які б навряд чи полегшив асоціативний статус в ЄС) прокладуть шлях до поразки Януковича на виборах. Так вони б і рибки поїли, і до ставка не довелося б лізти – євроінтеграція без Януковича.
Проте зараз всі карти на руках у Януковича: він залишив двері відкритими і для Європи, і для Росії, зараз у нього краще становище, аби напрацювати прийнятну для України економічну та фінансову угоду, і в такому випадку варто зважати на $500 млрд валютних резервів Росії, її поточний платіжний баланс, бюджетний профіцит і співвідношення заборгованості до ВВП у розмірі 9% (порівняно з показником Європи у розмірі 91%). Проводячи політику трьохсторонньої угоди Україна-Європа-Росія, він наносить удар по мультивекторній зовнішній політиці, запропонованій у 2010 р., за яку голосували українці. Загальноєвропейська інтеграція – з Україною в ролі головного вигодонабувача – єдиний стратегічний вибір, що матиме зміст для нації.
Якщо Янукович – явний знавець мистецтва гри у політичний покер – правильно розіграє свої карти, він зможе увійти до передвиборчої кампанії 2015 р. з послужним списком, до якого входитиме покращення економіки, уникнення драконівських заходів, яких вимагає МВФ/ЄС, і відновлення фінансової платоспроможності. Коли так, то посиливши свою базу на півдні та заході країни, він добре підготується до переобрання.