Чи ослабить Свобода опозицію в новій Раді?
Навіть коментатори, які симпатизують опозиції, відмічають, що «шум навколо парламентських виборів 28 жовтня стихає», і основна увага зміщується на формування нового уряду, розподіл міністерств (зокрема на те, які з них дістануться комуністам), і на те, наскільки серйозні неузгодженості доведеться вирішувати більшості на чолі з Партією регіонів (ПР) в рамках власного блоку.
Однак більш драматичними і цікавими можуть виявитися конфлікти всередині опозиційного блоку, який буде прагнути зберегти максимально сильну єдність для того, щоб могти скористатися будь-якими слабкостями з боку більшості. Але ця єдність може незабаром поставити питання, що, здається, стає все актуальнішим: піде чи не піде Батьківщина і УДАР на співпрацю зі Свободою в умовах, коли різке збільшення частки голосів даної партії викликає все більш негативну реакцію на Заході, зокрема, в США та Ізраїлі?
Що шкодить репутації України за кордоном
Особливу увагу привертає Свобода через свій антисемітизм і схвальне ставлення до прибічників нацизму часів Другої світової війни. Справді, проводячи екстраполяцію, іноді роблять висновки, що такі настрої є типовими для України як такої - як для західного регіону, так і для всієї країни, а не лише для партії Свобода:
«Репутація України з постійними проявами расизму і жорсткої нетерпимості цілком заслужена. Відраза до євреїв ніколи не виходила з моди серед широких верств населення.
«Тому те, що минулого тижня ультранаціоналістична партія Свобода досягла значного успіху на виборах і тепер контролює 41 з 450 місць в парламенті, не стало великим шоком.
«Проте в такому розвитку подій є аспект, який викликає ще більшу тривогу. Свобода не набрала однаково високих результатів в усіх регіонах України. Найбільший успіх вона мала на Західній Україні, тих регіонах, які були від’єднані від Польщі після Другої світової війни.
«У місті Львові (який був на третину єврейським до Голокосту та який євреї знають як Львов або Лемберг) вона набрала вражаючих 50 відсотків голосів виборців. У червні-липні 1941 року вулицями Львова безчинствували українські погромники, які у двох погромах вбили тисячі євреїв.
«Тепер партія Свобода вшановує як патріотів цих погромників разом зі спільниками нацистів з Української повстанської армії.
«Лідер Свободи Олег Тягнибок, неодноразово заявляв, що Україну окупували «жиди і росіяни». Також повідомлялося, що кандидати від Свободи закликали прихильників партії вдаватися до «методів ХАМАС», описували Голокост як «золоту пору» європейської історії та паплюжили Ізраїль як нелегітимну державу». («Ненависть в Україні, "Jerusalem Post, редакційна стаття, 3 листопада)
Неважко прослідкувати, як екстремізм Свободи стає проблемою для цілої України. Такий імідж Україна не може собі дозволити у відносинах з іншими країнами.
Чи заплямовані Тимошенко, Кличко і Яценюк співпрацею зі Свободою?
Але якою б великою проблемою не був ріст популярності Свободи для всієї країни, особливо гострою вона є для Батьківщини і УДАРу, і для Юлії Тимошенко, Віталія Кличка та Арсенія Яценюка особисто. Оскільки українська опозиція спирається на підтримку Заходу як на традиційного поборника демократії і «євроатлантичної» геополітичної орієнтації України, Свобода може стати ярмом на її шиї.
Наприклад, Авраам Фоксман, національний директор Антидефамаційної ліги (AДЛ), яка називає себе і загалом вважається у США «провідною організацією у світі, покликаною боротися з антисемітизмом через програми і заходи, спрямовані проти ненависті, упереджень і нетерпимості», виступив з заявою, в якій не лише засуджує Свободу, але й різко критикує Тимошенко за те, що не дистанціювала себе від даної партії.
«Ми стривожені тим, що 12% українців проголосували за Свободу, радикальну партію, яка відома своїм антисемітизмом. Її лідер Олег Тягнибок лише вчора повторив своє тверде переконання про те, що в Україні править «московсько-єврейська мафія» і що «Україну нарешті потрібно віддати українцям», чітко виключаючи сотні тисяч єврейських українців.
«Тягнибок назвав євреїв «окупантами» України і прославляв Українську повстанську армію, націоналістичну поліцію часів Другої світової війни, за знищення євреїв.
«Свобода отримала повну перемогу у трьох західних областях і посіла друге місце у Києві, столиці. Така сильна локалізована підтримка Свободи викликає стурбованість долею великих єврейських спільнот у Києві, Львові, а також менших громад на Заході.
«Особливу стурбованість викликає те, що опозиційна партія Юлії Тимошенко підписала угоду про співпрацю зі Свободою, цим самим надавши більшої легітимності цій маргінальній екстремістській політичній партії». (AДЛ висловлює глибоку стурбованість з приводу сильної електоральної підтримки антисемітської української політичної партії», 1 листопада)
У своїй теперішній проблемній правовій ситуації, в якій Захід одноголосно підтримував Юлію Тимошенко, було б переменшенням сказати, що її зв'язок зі Свободою навряд чи піде на користь тій, кого вважали давнім поборником прозахідного табору. Що стосується Кличка, якого загалом вважають серйозною, впливовою силою в майбутньому політичному житті України, - хоча його відношення до Свободи не привернуло стільки ж уваги, як до Тимошенко, це, очевидно, є лише питанням часу. Це також є потенційною проблемою і для Арсенія Яценюка, оскільки саме він ініціював і підписав коаліційну угоду зі Свободою напередодні виборів, а потім критикував Кличка за те, що той цього не зробив. Загалом, так чи інакше, вся опозиція ризикує зіпсувати собі репутацію через зв’язки зі Свободою, якщо найближчим часом твердо і однозначно не відмовиться від них.
«Монстр» від Гілларі Клінтон
Нарешті, в результаті цікавого непередбачуваного повороту обставин, Тимошенко, Кличко і Яценюк - не є єдиними вагомими політичними діячами, які можуть опинитися в незручному положенні, надто зблизившись зі Свободою (чи навіть з кимось ще, хто близький до Свободи):
«Ізраїль висловив «глибоку стурбованість» політичним проривом екстремістської партії в Україні, яка добре відома своїми нападами на євреїв та іноземців та яка вперше змогла отримати велику кількість місць в парламенті завдяки передвиборчій угоді з партією Батьківщина опозиційного лідера Юлії Тимошенко. Шанси опозиції також збільшилися завдяки негласній підтримці збоку державного секретаря США Гілларі Клінтон. Минулого тижня пані Клінтон написала коментар в Нью-Йорк Таймс, в якому похвалила Тимошенко, яка в свою чергу пішла на об’єднання зусиль з антисемітською партією Свобода.
«27 жовтня міністр закордонних справ Авігдор Ліберман написав, «Ізраїль стурбований нещодавнім підписанням коаліційної угоди між партією Батьківщина та екстремістською партією Свобода в Україні. Антисемітські закиди від Свободи неодноразово викликали обурення як в Україні, так і в Ізраїлі. Лідер Свободи позитивно висловлювався щодо боротьби «проти жидів і брудних росіян».
«Один провідний єврейський лідер, який побажав залишитись неназваним, говорить, що коментар пані Клінтон в Нью-Йорк Таймс з різкою критикою діючої адміністрації в Україні, «створив неонацистського Франкенштейна шляхом фактичної підтримки пані Тимошенко та її обранців».
[ . . .]
«Тепер провідні єврейські лідери закликають прем'єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху вчинити тиск на державного секретаря Гілларі Клінтон з тим, щоб вона відмовилася від своєї підтримки Тимошенко». («Єврейські лідери звинувачують Гілларі Клінтон за легітимізацію неонацистської партії в Україні», Breitbart, 29 жовтня)
Допустимо, що держсекретар Клінтон піде у відставку з поста глави Державного департаменту США незабаром після інавгурації Президента Обами на другий термін, у січні 2013 р., однак її постійно згадують в якості головного претендента на наступного кандидата в президенти від Демократичної партії у 2016 році.
Час обирати
В той час як «фактична підтримка» Свободи «за теорією одного рукостискання» держсекретарем Клінтон навряд чи може стати хоч якимось значним фактором американської політики, Тимошенко, Кличко і Яценюк не знаходяться в такому ж вигідному становищі. Вони мусять обирати. Або вони будуть виступати разом зі Свободою єдиним фронтом в новій Раді, що протистоїть новому уряду, сформованому ПР, або вони підуть шляхом більшості європейських партій, які зіткнулися з екстремістськими елементами в своїх парламентах, і остерігатимуться Свободи. Їхній вибір матиме серйозні наслідки не лише для політичного життя України, але й для їх власного майбутнього і майбутнього їхніх партій.