Нерішучість ЄС щодо торгової угоди дає Україні час подумати ще раз
25 лютого цього року ЄС заявив про намір укласти з Україною Угоду про асоціацію, що включає в себе «глибоку й всеосяжну» зону вільної торгівлі за умови, що Київ виконає низку вимог – головною серед яких є задовільне рішення у справі Тимошенко - до кінця травня 2013 року.
Настав початок, а тепер уже й кінець травня, а Юлія продовжує перебувати в неволі, Янукович досі курсує між Брюсселем та Москвою у пошуках найбільш вигідної угоди, а Європейська Комісія 15-го травня дала зелене світло для проведення «необхідних підготовчих заходів [до підписання Угоди про асоціацію], не передбачаючи проте ніякого певного рішення.»
Інакше кажучи, Україні подарували безстрокове відтермінування для виконання умов Брюсселя щодо реформ судово-правової системи й не в останню чергу для зняття звинувачень з пані Тимошенко, що, за заявами ЄС, продовжує залишатися основною передумовою для підписання Угоди.
Оскільки Київ уже раз не дослухався до закликів Брюсселя, незрозуміло, чому потрібно очікувати на інший результат іншого разу.
Янукович цілком може міркувати таким чином, що якщо Брюссель дозволив пропустити крайній термін у травні, то це сталося тому, що підписання Угоди про асоціацію для Брюсселя важливіше, ніж доля пані Тимошенко. І він може мати рацію, якщо робити висновки з коментаря Посла Великобританії в Україні Саймона Сміта: «Я не вірю у те, що міністри закордонних справ ЄС шукають причини сказати «ні»Україні. Я думаю, що якраз навпаки, вони намагаються відшукати причини сказати «так».
Висловлені останнім часом зауваження самої Тимошенко можуть послужити хорошою причиною сказати «так»: кажуть про те, що під час недавньої зустрічі віч-на-віч Тимошенко наполегливо просила Посла Сполучених Штатів Джона Теффта та Посла ЄС Яна Томбінськи підписати Угоду про асоціацію з Києвом, навіть якщо вона залишиться за ґратами.
Можливо, Тимошенко розраховує на те, що Україна, після підписання Угоди про асоціацію з Європою, буде більш схильна випустити її на волю, і якщо це так, то вона може переконатися у сумній хибності власних думок. У будь-якому разі, її зауваження є політичним подарунком Януковичу, який би не заперечував почати передвиборчу кампанію, маючи на руках підписану Угоду, Юлю у в'язниці, і Європу, яка прийняла його цінності, а не навпаки.
Посол Сміт продовжив свою думку: «Проте щоб сказати «так» [підписанню Угоди про асоціацію з Україною], їм [міністрам закордонних справ ЄС] необхідно побачити рішучі дії й відчутний прогрес».
Але те ж саме Брюссель говорив у лютому, перед тим як відступити перед небажанням Києва йти на компроміс. Чому хтось повинен вірити в те, що цього разу Брюссель говорить серйозно?
Чи може справа виглядати так, що очевидні відчайдушні старання Брюсселя тримати двері для угоди відчиненими відображають те, що насправді поставлено на карту у цій драмі - шанс нанести сильний удар Москві?
Незадовго до свого відходу з посту, колишня Держсекретар США Хілларі Клінтон кинула незрозуміле (безглузде) зауваження про те, що Євразійський митний союз є спробою відродити СРСР, хоча неясно який стосунок до цього має диктатура пролетаріату, офіційний атеїзм й провідна роль партії. Пані Клінтон пообіцяла «відшукати ефективні способи загальмувати або запобігти цьому».
А оскільки ЄС ніколи не перестає дослухатися до гео-стратегічних цілей Вашингтона (нещодавно знявши ембарго на постачання зброї, накладене на «опозиціонерів» Сирії, за наполяганням Вашингтона й всупереч власним інтересам), не буде занадто надуманим побачити в Угоді про асоціацію один з «ефективних способів» пані Клінтон збентежити, спровокувати й зрештою завдати поразки Росії.
Київ повинен діяти, відштовхуючись від власних інтересів. Йому слід остерігатися європейців, що пропонують Угоди про асоціацію. Київ мало що виграє, якщо погодиться на умови, які в односторонньому порядку несуть вигоду «Європі», нав'язують йому завдання адаптувати власні закони до низки «положень, директив, рішень, рекомендацій та комунікацій» ЄС, і все це в обхід Верховної Ради (от вам і демократичні цінності), та зобов'язати Київ, відповідно до назви Розділу II Угоди, «поступово зближуватися у питаннях зовнішньої політики й політики безпеки з метою більш глибокого залучення України до сфери європейської політики безпеки» (інакше кажучи, підтримувати радикальний іслам у Сирії, що й роблять зараз США, Британія та ЄС?).
Що Україна отримає в результаті всього цього? Навіть якщо торговельні обмеження буде знято на Заході (сумнівне припущення, бо Угода про асоціацію має стосунок скоріше до керованої, ніж до вільної торгівлі, а багато галузей в Європі, таких як сільське господарство, залишатимуться під активним захистом), немає ніяких ознак того, що європейці прагнуть купувати значні обсяги українських товарів і послуг.
Більше того, такі торговельні обмеження, якщо й будуть зняті на Заході, будуть більш ніж пропорційно компенсовані на Сході повальним обкладанням митом українських товарів, що станеться одразу, як тільки буде підписано й ратифіковано Угоду про асоціацію. А східний ринок - точніше євразійський - саме те місце, де Україна може продавати й продає великі обсяги товарів і послуг. Це ринок, що нараховує 170 мільйонів споживачів з незадоволеним попитом практично на все, і який, на відміну від Європи, насправді зростає.
Це добре, що Європа готова проявити гнучкість щодо крайніх термінів. Україні слід скористатися цим перепочинком для того, щоб тісніше скоординувати свою зовнішню й внутрішню політику з національними інтересами й добробутом свого народу.