Україна та поглиблення кризи в Європі
У нещодавній статті видання Wall Street Journal Президент Янукович заявив: «Україні потрібна Європа. Не менш важливо, що і Європа не може собі дозволити залишити Україну осторонь». Дійсно, «майбутнє України належить Європі». Він бачить Україну в ролі процвітаючої економіки Європи».
Стаття ще раз свідчить про тенденцію, відзначену раніше Американським Інститутом в Україні, - дрейф України в прозахідному напрямку, головною ознакою якого є декларований вибір Києва на користь Європейського Союзу у порівнянні зі вступом до Митного Союзу з Білоруссю, Казахстаном і Росією.
Вирішувати Україні, але наскільки мудрим є рішення Києва крокувати до Брюсселя тоді, коли інформаційні агентства Єврозони якраз вирішують, яким з теперішніх членів варто було б піти, а не яких нових членів варто запросити.
У повітрі чути запах колапсу і громадянської непокори. Найбільш оптимістичний сценарій передбачає завершення в японському стилі - десятиліття стагфляції, в результаті нескінченних дотацій Греції і, можливо, чотирьом іншим неплатоспроможним членам ЄС.
Метою дотацій є порятунок європроекту і захисту інвесторів, тобто кредиторів Греції від наслідків їх власної необачності. А весь тягар лягає на чесних платників податків з цілої Єврозони, здебільшого Німеччини та інших північних націй-кредиторів. І не мають ці ресурси нічого спільного з прискореним ростом, рівень якого в Європі з 2001 року коливався в межах жалюгідних 1,5% незалежно від криз. Саме тому вся справа про допомогу Греції настільки політизована в Європі. Широко розповсюджена думка, що увесь європейський проект робиться на благо технократичної еліти і інвесторів, які не цураються прибутків приватизації навіть за рахунок соціалізації ризиків.
Європейський проект, як виглядає сьогодні, став настільки політично отруйним, що громадська підтримка як з боку держав-кредиторів, так з боку держав-позичальниць обернулася протистоянням. У Британії, найбільш євроскептичній з великих членів ЄС, частка тих, хто підтримує членство в ЄС, зменшилася до 1/3 електорату. Більше того, опозиція до ЄС виросла з окремого крила Консервативної партії і охопила великі кола лейбористів. У Німеччині ж, якщо п. Меркель переконає Бундестаг надавати подальшу допомогу Греції, не говорячи вже про створення фіскальної спілки, до якої дехто закликає, їй, скоріш за все, потрібна буде підтримка опозиційної Демократичної партії, щоб компенсувати ймовірну відставку багатьох з її власних партнерів по коаліції.
Громадська думка всередині країн-позичальниць, - незмінно проєвропейьска у ті бурхливі дні, коли гроші текли рікою у розбудову інфраструктури та подібні проекти без всяких зобов’язань, - тепер потерпає від необхідності жорсткого самообмеження. Грецький блогер нещодавно сказав лондонській Daily Telegraph, що ніхто достеменно не знає, куди ділися 340 млрд. євро, виділені Брюсселем на користь Афін. Він каже, що греки більше не хочуть бути цапами-відбувайлами через жадібність національної правлячої еліти. Він каже:
«Вважалося, що коли ми приєднаємося до ЄС, ми виграємо соціально і політично, і навчимося тому, як працюють європейські економіки. Натомість, наші уряди отримали доступ до дешевих кредитів, що пішли на роздування і без того надмірного чиновницького апарату. Наш уряд продовжує брехати, дурити, красти і знущатися».
Як влучно сказала британська журналістка Дженет Дейлі:
«Ангела Меркель … не може займатися лише безкінечними програмами допомоги та гарантуванням середземноморського боргу, так само я і грецький уряд не може запровадити рекомендовані ЄС заходи самообмеження, тому що люди обох цих країн не хочуть цього. Нездоланна сила наразилася на незворушну перепону».
Європа (тобто, технократична брюссельська Європа) вивчила важкий урок, як підмітив член Європарламенту від Британії Даніель Ханнан, гармонізація не веде до процвітання. Неможливо марнувати і рости, неможливо вічно позичати, і неможливо підривати власну валюту без наслідків (так сталося, що Сполучені Штати тепер вивчили той самий урок). І, о так, Кейнсіанська економіка - це кіт в мішку.
Що це все значить для України? Найвища пора ставати реалістами. Ключ до процвітання - це важка праця, низькі податки і тверда валюта. Все інше - ілюзія.
Українцям слід зрозуміти той факт, що Брюссель не має наміру приймати Україну (що на мою думку, також справедливо). Якщо Брюссель піде за найкращим сценарієм - десятиліття стагфляції японського зразка - економіка ЄС з її відсутністю росту та центральним плануванням навряд чи спроможеться привести Україну до процвітання. Це означає, що навіть обмежена перспектива долучення до зони вільної торгівлі з Євросоюзом матиме сумнівну користь для України.
Україні варто переглянути політику стосовно приєднання до Митного Союзу з Казахстаном, Білоруссю та Росією. Його переваги значні: Україна платитиме внутрішні тарифи Росії за російський газ. Потенційно це велике благо як для української системи державних фінансів, так і для звичайних споживачів енергоносіїв. Це позбавило б Україну від необхідності дотримуватися жорстких вимог МВФ зі скорочення величезного поточного дефіциту Нафтогазу за рахунок підвищення тарифів для українського населення і підприємств. Україна отримала б безперешкодний доступ на ринок з населенням коло 200 млн. чоловік, економічний ріст якого за період з 2001 в середньому складав 7% в рік (порівняно з 1.5% в ЄС за той самий період). Підсумовуючи слід сказати, що приєднання до Митного Союзу стало б істотним поштовхом до економічного розвитку і росту зайнятості у скрутний для багатьох українців час.
Ключем до майбутнього України є не нашвидкуруч зліплені рішення чи панацея іноземного походження. Майбутнє України - в успішному культивуванні власних внутрішніх ресурсів. А саме:
- Підтримання продуктивних відносин з усіма сусідніми державами, але з преференціями для Росії, яка залишається життєво необхідним чинником миру, процвітання та енергетичної безпеки України.
- Лібералізація економіки - це ключ до викорінення корупції та створення фундаменту для притоку прямих іноземних інвестицій.
- Прийняття розумних законів щодо власності на землю сільськогосподарського призначення. Експерти передбачають подвоєння українського ВВП за короткий період та визнання її Саудівською Аравією у сільському господарстві.
- Розвиток справжньої спадщини нації, що необхідно для відродження її моралі.
Таку ж пораду я даю і Сполученим Штатам - країні, що не менш потребує морального відродження. Уникати утопічних проектів (військова/соціальна держава Вільсона і Рузвельта) та швидких заготовок (Кейсіанської економіки), що виявилися ілюзорними, прийняти реалістичну зовнішню політику, що прагне до загальної європейської згоди, включно з усім колишнім СРСР, та відновити вартість національної валюти, з поміж іншого.
На щастя, якщо дебати в ході нинішньої президентської кампанії США можуть бути показовими, то ці ідеї повільно, але впевнено набувають ваги.