Чи відновить «реформа» законів радянської епохи перспективи вільної торгівлі з ЄС - чи Брюссель також шукає шляхи відступу?

28/09/2024
Джеймс Джордж Джатрас
Заступник директора, AIУ

Український Президент Віктор Янукович останнім часом отримав чимало співзвучних ультиматумів від лідерів держав Європейського Союзу про те, що у разі засудження його колишнього і, можливо, майбутнього суперника Юлії Тимошенко Україна може попрощатися з Угодою про вільну торгівлю (УВТ), що на часі є предметом переговорів. І, здається, впливовість і джерела, звідки надходять повідомлення з ультиматумами (з-поміж них Варшава і Стокгольм - столиці, що вважаються одними з найбільших прихильників Києва в ЄС) - справили відповідне враження. Як прокоментував міністр закордонних справ Швеції, «послання передали, і його отримали».

Численні оглядачі, - як українські, так і іноземні, - вважають, що Янукович шукає способу, як вийти із судового процесу в надії зберегти все слабшу перспективу УВТ. Одним таким способом тепер видається ідея реформування радянського законодавства, за яким звинувачують Тимошенко, що могло б декриміналізувати гріхи, в яких її підозрюють. Президент прокоментував так: «Ми добре розуміємо необхідність перегляду і реформування існуючої системи кримінальної юстиції. Судова система потребує реформ, і ми рішуче займаємося цими питаннями».

Президент Янукович повинен дотримати слова. Цілком окремо від питань, що стосуються Тимошенко, існує загальна думка, що кримінальний кодекс України, який був востаннє суттєво переглянутий у 1962 р. за зовсім інших політичних, правових, економічних, комерційних та ідеологічних умов і обставин, вже давно потребує ретельного переопрацювання. Якщо Янукович зможе залишити країні у спадщину системну і принципову реформу українського законодавства, це буде його великою заслугою.

Правова реформа - не хитрий засіб «порятунку» Тимошенко

Однак до потреби проведення правової реформи як безсмертної спадщини для народу України, необхідно підійти ретельно і системно, а не спеціально для випадку розплутування політичного вузла, що його собі зав’язала адміністрація у Києві. Насправді, якщо «реформа» виявиться лише приводом для підтасування законів, що стосуються Тимошенко (можливо, швидко проштовхнувши спеціальний закон через Раду), це може навіть не вирішити найближче поставлене завдання. Підозріло зручна знахідка проведення правової реформи як засобу звільнення Тимошенко додасть ваги доріканням (які енергійно заперечуються адміністрацією) про те, що пред’явлені Тимошенко звинувачення впродовж всього часу були політично мотивовані і спрямовані на позбавлення її права стати кандидатом на майбутніх виборах і визнання недійсними її домовленостей з росіянами стосовно ціни на газ у 2009 році.

Такий «зручний» собі прийом може ще більше віддалити європейців, які устами польського міністра закордонних справ Радека Сікорського доносять до України: «Якщо ви увійдете з нами в асоціацію, ми будемо вимагати від вас дотримання наших стандартів». Більше того, європейці вимагають того, щоб Тимошенко не лише не була ув’язнена після (на їх думку) фарсового судового процесу, але й щоб їй було дозволено повноцінно брати участь і балотуватися на майбутніх виборах в Україні, без чого уряди західних держав (які, як відомо, є єдиними суддями) не підтвердять будь-яке майбутнє голосування як «вільне і демократичне».

Що стосується росіян, то якщо хто-небудь в Києві думає, що Кремль допустить визнання теперішньої цінової структури недійсною у зв’язку з якимись правовими махінаціями, то краще їм ще раз добре подумати. Незалежно від того, чи буде Тимошенко засуджена, єдиним чином, яким Київ може змусити змінити ціну, не прагнучи домовитись про це на прийнятних для Москви умовах, це спровокувати ще одну газову війну. І не треба довго думати, щоб передбачити, що стороною, яка програє в цій війні, буде Україна, чиї і без того слабкі важелі значно зменшилися в цьому місяці у зв’язку з відкриттям Північного потоку. Як тоді зазначив російський прем’єр Володимир Путін, «як в будь-якої транзитної країни, [в України] завжди є спокуса скористатись своїм транзитним положенням. Тепер цей ексклюзив зникає. Наші відносини набуватимуть все більш цивілізованого характеру». Або інакше кажучи, Київ - чи то за попереднього антиросійського «помаранчевого» режиму, чи тепер за правління нібито «пропутінської» адміністрації Президента Віктора Януковича - більше не може вдавати, що до енергетичної транзитної політики України не застосовуються закони географії чи закони попиту і пропозиції.

Ще гіршим фактором для будь-якої стратегії протистояння Києва є те, що тепер ніхто не може очікувати, що європейці на чолі з Німеччиною будуть звинувачувати Росію. Навіть як зазначає Economist, поки «псування відносин України з Росією», в тому числі через газові ціни, підштовхувало п. Януковича до ЄС, його основні прихильники на сході і півдні України схилилися до союзу з Росією та іншими колишніми радянськими республіками. І це доцільно з економічної точки зору: Україна експортує більше до країн колишнього Радянського Союзу, ніж до ЄС, а приєднання до митного союзу забезпечило б дешевший газ, як про це чітко дав зрозуміти Кремль». В будь-якому разі за інформацією апарату Януковича стосовно його нещодавньої зустрічі з російським колегою Дмитром Медведєвим, намітився «суттєвий прогрес» і бажання росіян переглянути цінову угоду 2009 року.

Тимошенко як зручне виправдання для Європи?

Як зазначає лондонський Economist, здається, Янукович - а точніше деякі з його радників - «вважають, що відмова України від зберігання високозбагаченого урану (що так порадувало Америку) та протистояння тиску Росії приєднатися до митного союзу переважать арешт заплямованої Тимошенко». Якщо такі сподівання мають місце, то вони є хибними. Тепер, навіть якщо Тимошенко вийде на свободу, то може просто не вистачити часу, щоб врятувати УВТ до того, як розпочнеться обтяжливий процес ратифікації угоди 27 країнами-членами ЄС. За словами одного з поінформованих членів Європейського парламенту, у випадку пропущення основних термінів через те, що виникли сумніви в рамках ЄС, «ми втратимо не один і не два місяці, ми втратимо три роки, якщо угода не буде ратифікована протягом поточного законотворчого періоду».

Неприйняття УВТ відображатиме не лише технічні реалії в ЄС, але й зміну в намірах. Як один високопоставлений дипломат сказав в інтерв’ю EU Observer, драма Тимошенко «вже має вплив на наші дискусії з приводу прийняття декларації саміту «Східного партнерства» [де Угоді про вільну торгівлю між Україною та ЄС відводиться першочергове місце]. Це створює негативний контекст. Звідусіль лунає про групу країн-невдах. Дуже мало людей зараз говорять про будь-яку європейську перспективу для них». Мається на увазі не тільки Україна, але й Молдова, Азербайджан, Вірменія, Грузія та Білорусь. Одним словом, якщо Київ шукає, яким чудом врятувати УВТ, то цілком можливо деякі з його європейських візаві шукають як би її поховати. Дійсно, європейців все більше відштовхує нео-помаранчевий риторика про поділ на «Схід-Захід», ща звучала з уст українського посла в Євросоюзі, який порівняв прогрес на шляху до асоціації та зони вільної торгівлі з падінням Берлінської стіни. Як сказав один з правоцентристських членів Європейського парламенту Ельмар Брок, який абсолютно чітко розуміє поняття Берлінської стіни: «Таке мислення є застарілим. Ми живемо в сучасному суспільстві, де важливі цінності. Неможливо отримати угоду про асоціацію, яка навіть може означати європейську перспективу [приєднання], і в той же час запроторювати опозицію до в’язниць».

Слід зазначити, що у Вашингтоні до цих пір домінує таке застаріле мислення «Схід-Захід», і він цілком може чинити тиск на і без того переобтяжених європейців з тим, щоб вони і далі рухалися в напрямку УВТ, саме з причин, відхилених Броком, і, ймовірно, німцями в цілому. Та чи буде такий тиск мати вирішальне значення - це вже інше питання. І як завжди зайве додавати, що зміни в намірах залежать і від гаманця в тому числі. У той час, коли весь світовий ринок висить на волоску через боргову кризу в ЄС, і не вщухають неприховані розмови про наростаючий дефолт і розпад євро зони, сумніви з приводу «стандартів» можуть бути саме тим, що потрібно європейцям. Що може бути кращим, ніж відмовитися від угоди, яка не несе відчутних вигод жодній стороні, але яка, як побоюються європейці, може створити безстрокові зобов’язання додатково до вже існуючих, яких вони і так не можуть виконати?

Незалежно чи буде УВТ - реформа правової системи необхідна

Economist цитує колишнього міністра закордонних справ Петра Порошенка: «Для України справа полягає не тільки в грошах чи газі. Україна має способи, як підвищити свої доходи: припинити красти, зняти обмеження на експорт, чесно проводити приватизацію державної власності». Справжня правова реформа означає не просто у припиненні переслідування Тимошенко, яке «дало зрозуміти прокурорам і органам безпеки, що в них повністю розв’язані руки». Як пише Economist: «Рейдерство підприємств озброєними людьми є широко розповсюдженим явищем. Бізнесмени кажуть, що клімат гірший, ніж десять років тому» за президентства Леоніда Кучми.

Бажання Президента Януковича здійснити правову реформу вказує на реальну та історичну можливість для зміцнення верховенства права в Україні. Це прагнення треба вітати. Однак така реформа не може бути лише хитрим засобом для порятунку перспектив Угоди про вільну торгівлю, яка все одно може виявитися марною.