Санкції та насильство не приведуть до позитивного результату.
Криза в Україні сягнула загрозливої точки, що не має прецедентів в історії незалежної України. З першими смертями Рубікон було перейдено. Тепер стоїть питання, чи піде Україна шляхом громадянської війни – до якої деякі, особливо так званий «Правий сектор», відкрито закликають – і потенційного розколу країни? Чи лідери з обох сторін зроблять крок назад від краю?
Лише деякі плекають надію на вирішення кризи шляхом переговорів – не в останню чергу через те, що основні лідери опозиції з «Батьківщини» та «УДАРу» фактично втратили контроль над «їх стороною» вулиці. Хоча може постати правомірне питання про доречність вибору часу для ухвалення законів 16 січня – коли число мітингувальників зменшувалося – важко сказати, що ескалація насилля відбулася лише через зміст тих законів. (Для порівняння, якби озброєні дубинками протестувальники намагалися зайняти урядові будівлі у Вашингтоні чи будь-якій іншій столиці західної держави, їм би загрожувало багато років тюрми за звинуваченням в особливо тяжких злочинах, а для їх приборкання використовували б вогнепальну зброю).
Здається, що на даному етапі в опозиції лише одна стратегія: дотримуватися максималістських вимог щодо відставки уряду (чи погодитися призначити дострокові вибори, не передбачені Конституцією, відповідно до погрози Кличко «атакувати» по закінченню 24-годинного строку!), та що західні країни запровадять санкції проти українських чиновників і олігархів, які їх підтримують, доки ті не підкоряться. Тим часом, важко позбавитися відчуття, що навіть якщо 16 січня не були б ухвалені закони, «Правий сектор» і групи однодумців не вхопилися б за якийсь інших привід задля розпалювання пристрастей та створення умов, що «виправдовують» застосування санкцій.
Ця стратегія – якщо її можні так назвати – може мати лише один результат: загнати уряд у кут, де єдиним виходом стане застосування ще більшої сили для відновлення громадського порядку, що призведе до ще більшої кількості смертей і (можна сподіватися) ще більших і жорсткіших санкцій.
Але задля чого? Дійсно може бути певне посилення санкцій, що вже розпочалися з анулювання візи та скасування запрошення для Прем’єр-міністра Азарова на участь у Давоському форумі. Все ж жодні подібні заходи не дадуть бажаного для опозиції результату.
Рамки відповіді Заходу можуть відображати той факт, що навіть найзавзятіші прихильники опозиції обурені діями далеко не «мирних демонстрантів». Наприклад, навіть Держдепартамент США зазначає: «Агресивні дії членів ультраправої групи «Правий сектор» не прийнятні, нагнітають обстановку на вулицях і підривають зусилля мирних протестувальників. Також ми шкодуємо про насилля з боку неофіційних груп, відомих як «тітушки»».
Підіймаючи ставки у боротьбі за абсолютну державну владу, яка буде вирішуватися насильницькими способами на вулицях, а не на виборчих дільницях у ході планових виборів, опозиція неминуче втягне Україну у вир насилля без передбачуваного результату. Нічого доброго не буде, якщо не приборкати цю низхідну спіраль.