Президент Віктор Янукович: Чого очікувати? Що потрібно Україні?
Незважаючи на деякі негативні прогнози, другий тур президентських виборів 7 лютого пройшов настільки ж гладко, як і перший 17 січня. Спостерігачі зі Сходу і Заходу дали високу оцінку спокійному і добре організованому процесу голосування і без винятків описали його як вільні і демократичні вибори. Отримавши поздоровлення від лідерів Європи, Росії, Сполучених Штатів і навіть НАТО, Віктор Янукович тепер має важке завдання сформувати новий уряд для вирішення серйозних проблем, що постали перед Україною.
Що означає обрання п. Януковича для України? АІУ задав це питання наступним експертам:
Даг Бандо, старший науковий співробітник, Інститут Катона (Вашингтон)
П’ять років тому уряди і недержавні організації країн Заходу доклали усіх зусиль, щоб підтримати так звану Помаранчеву революцію, яка привела Віктора Ющенка на посаду Президента України. Однак його робота на цьому посту була оцінена широкою громадськістю як провал. Один з його колишніх соратників висловився просто: «Він не виправдав наших сподівань».
Невдача Ющенка є недвозначним нагадуванням про ризики, пов’язані з втручанням Вашингтона у зовнішню політику інших країн. Хоча Ющенко був, вочевидь, більш прозахідним, ніж його суперник у 2004 році (і переможець у 2010 році) Віктор Янукович, відмінності на практиці виявились меншими, ніж про них говорили. Останній, наприклад, навіть виступає за членство в Європейському Союзі, а Ющенко так і не знайшов підтримки свого плану приєднання до НАТО серед громадськості та політикуму.
Гірше того, Ющенко виявився одним з найменш компетентних політиків, яких коли-небудь обирали головою держави. Незважаючи на ейфорію більш ліберальної і прозахідної еліти з приводу перемоги Ющенка, українська політика дуже швидко перетворилась на національну мильну оперу. Ющенко і його колишній союзник Юлія Тимошенко час від часу сварилися, а тоді знову об’єднувалися; Ющенко міняв партнерів, наче у танцях, призначаючи Януковича прем’єром. А тим часом економіка перебувала в стагнації, зупинялися реформи, погіршувалися відносини з Росією, і росло невдоволення українців. В той час, як партія Ющенка розвалювалася, Янукович очолив опозицію з найбільшою партією в парламенті. У політичній та економічній плутанині, що настала в результаті, зазнала удару і репутація Тимошенко.
Тепер, як не поглянь, Помаранчева революція мертва. У виборчих перегонах 2010 року навіть Тимошенко висловлювала зацікавленість у добрих відносинах з Москвою і займала вичікувальну позицію з питання вступу в НАТО, проти якого виступає більшість українців. Принаймні для тих, хто знаходиться поза межами України, немає великого значення, хто стане наступним президентом України. Особливо це не суттєво і для США. Статус, політика і спрямованість Києва не надто цікавлять Вашингтон. Радянський Союз програв Холодну війну. Росії не вдасться зібрати уламки докупи, якими б не були її відносини з Україною. Створення альянсу з незалежним Києвом зміцнило б Америку проти Москви, але заради чого? Ідея про напад Росії на Сполучені Штати - з розряду фантазії параноїка. Росія, чи то з Україною чи без неї, фатально програла б. Уряд Путіна прагне поваги на міжнародній арені, серйозно ставиться до питань безпеки Росії, однак має лише обмежені амбіції. Яким би не було ставлення Москви до сусідів, що входили до складу Радянського Союзу, реальної можливості нападу Росії на інші країни Європи і світу не існує. Насправді, розширення НАТО до російських кордонів призвело до посилення параної і конфронтації з боку Москви. Сподівання Грузії на захист Заходу від військової атаки Росії виявилися малоцінними - жоден американський політик не буде ризикувати Вашингтоном, щоб захистити Тбілісі. Не менш марними є й надії на те, що війна може початися заради України.
Втручання США у справи інших держав також може спричинити національну та регіональну нестабільність. Америка, звичайно, не одноосібно намагається впливати на події в інших країнах. Однак навіть якщо цілі Вашингтона є благородними (наприклад, як в деяких випадках, спрямовані на підтримку демократичних сил), наслідки часто-густо протилежні. Існує чимало причин погіршення відносин між США та Росією, але підтримка прозахідної революції у великій сусідній державі на південь від Москви лише посилила існуючі підозри Москви.
Вашингтон має багаторічну історію втручання у справи інших країн. Навіть якщо наслідки такого втручання не завжди були згубними, у більшості випадків вони все ж розчаровували. Навіть коли Америка добивалась призначення бажаного нею уряду, дуже рідко Вашингтон отримував очікувані геополітичні переваги. Саме таким був випадок і з Україною.
Джеймс Джордж Джатрас, заступник директора, Американський Інститут в Україні
Україну можна привітати з проведенням вільних і демократичних виборів у, загалом, належному порядку. Як і в першому турі, міжнародні спостерігачі, в тому числі представники ОБСЄ, високо оцінили проведення голосування у другому турі. Це важливий позитивний крок для створення іміджу України як нормальної демократичної європейської держави, що конче потрібно Україні за сьогоднішніх обставин. А ще Україні треба невідкладно і належним чином ввести на посаду нового президента і сформувати новий уряд з найширшою можливою підтримкою.
Не варто заздрити п. Януковичу, який приймає пост президента в такий час. Перед ним стоять надзвичайно важкі завдання, перш за все, в економіці, але також у сфері фінансів, безпеки, культурно-лінгвістичній, морально-духовній та демографічній сферах. Думаю, що він буде враховувати різні погляди в Україні, в тому числі й своїх колишніх суперників, і поведе країну збалансованим та поміркованим шляхом. Це єдиний можливий шлях, якщо він хоче примирити глибокі відмінності, що виникли в Україні, і збалансувати її інтереси у відносинах з Європою, Росією, Сполученими Штатами та іншими партнерами. Україні потрібно «знайти своє місце» в цій частині Європи, в тому числі й у сфері безпеки, де Україні слід проводити помірковану політику нейтралітету. У п. Януковича багато роботи. Усі громадяни України та усі друзі України з інших держав повинні побажати йому успіху.
Ентоні Т. Салвія, виконавчий директор, Американський Інститут в Україні
Оглядачі західної преси звертають увагу на дві основні теми щодо виборів в Україні: (1) відрив в остаточних результатах надто малий, щоб переможець міг отримати безумовний мандат; (2) переможець є промосковським. Деякі оглядачі об’єднують ці два моменти і роблять висновок, що Віктор Янукович не отримав достатніх повноважень для здійснення значних реформ, в тому числі й у сфері зовнішньої і внутрішньої політики безпеки. Можливо, ті оглядачі, які не хочуть, щоб Київ відновив дружні взаємини з Москвою, так видають бажане за дійсне.
Факт залишається фактом - понад 75% голосів у першому турі були віддані за кандидатів, які виступали за припинення ворожнечі з Москвою: Янукович закликав до нейтралітету, Тимошенко намагалась відкласти перспективу вступу до НАТО на задній план, а ніхто інший як Яценюк закликав до відродження «Київської Русі», що об’єднала б Росію, Україну та інші колишні радянські республіки в новий митний союз. Тігіпко, як і Янукович закликав до нейтралітету. Він не погоджувався з політикою Ющенка, спрямованою на оточення Росії, як він висловився, «санітарним кордоном», підкреслюючи, що така політика більше шкодила Україні, ніж Росії.
Окрім того, що українці провели одні з найбільш демократичних і чесних виборів за історію пострадянського простору, вони також вразили світ проявом реалізму і здорового глузду. Для України, яка за показником ВВП на душу населення вдвічі уступає Казахстану, ніколи не було сенсу брати участь в оточенні ядерної супердержави, яка також є її найбільшим торговим партнером і має ключове значення для успіху її економічного розвитку. Уявіть собі, що Канада робить спроби таких маневрів по відношенню до Сполучених Штатів? І уявіть собі, якою буде реакція США на це?
Ще менше сенсу для Сполучених Штатів було б нехтувати спадщиною Рейгана і Горбачова, які заклали фундамент для згоди між західною і східною частинами Європи, що стало логічним завершенням Холодної війни. Хіба можна не надіятись, що з покінченням невдалої Помаранчевої революції держави «великої Європи», тобто США, ЄС та його члени, а також Україна і Росія, - зможуть почати роботу над створенням спільної зони безпеки Північної півкулі? Така ціль - це моральна вимога нашого часу. Це також єдиний розумний шлях, яким можна протистояти викликам ісламістського екстремізму і динамічного Китаю.
Перемога Януковича припала на час тривалих міжнародних фінансових труднощів та серії провалів хибної політики США на Балканах, Кавказі та Близькому Сході. Ні Революція троянд, ні Помаранчева революція не спрацювали за планом, а спроби розчленити Сербію привели безпосередньо до розчленування Грузії. Вашингтону слід серйозно задуматись над доцільністю і реальністю перепроектування світу. Це створює добрі умови для новообраного Президента Януковича, який поставив собі ціль зробити Україну мостом між східною і західною частинами Європи, між Росію і ЄС. Це дуже достойна ціль. Великій Європі потрібні мости, а не стіни.
Влад Собелл, економіст з питань нових ринків служби економічних досліджень, Daiwa Institute of Research (Лондон)
Перемога пана Януковича перш за все означає кінець безплідної «помаранчевої» політики конфронтації з Росією, ключовим «природнім» партнером України, а також внутрішньої боротьби (всередині «помаранчевого» табору). Помаранчевий режим зробив пріоритетними геополітичні питання такі як членство в НАТО, ігноруючи при цьому справжні потреби України, зокрема, економічні реформи і підтримання конструктивних відносин як з Росією, так і Європейським Союзом. При цьому він відійшов від принципу рівновіддаленості між Росією і Заходом, який встановив Президент Кучма і який є природнім для України. У будь-якому разі віддати пріоритет геополітиці у вкрай зубожілій країні - це все одно, що «бігти поперед паровоза» - справжня незалежність формується на ґрунті економічної могутності, а не за рахунок зовнішніх військових альянсів, і навпаки, - втрата незалежності коріниться в економічній слабкості і хронічному політичному хаосі.
Від адміністрації Януковича я очікую відновлення принципу рівновіддаленості (тобто, коректування питань, зазначених вище) і зосередження зусиль на економіці. Для цього необхідно буде оперативно затвердити прийнятний для МВФ бюджет на 2010 рік, що буде означати відмову від планів збільшення зарплат бюджетникам і пенсій, а також прийняття програми підвищення внутрішніх цін на газ. Янукович буде прагнути створення конструктивної коаліції в існуючому парламенті і якнайшвидшої відставки прем’єра Тимошенко. Якщо це не вдасться, він буде змушений скликати нові парламентські вибори, які Україна навряд чи може собі дозволити за умов і масштабу кризи.
Що стосується порад, я б сказав так: дотримуйтеся принципу рівновіддаленості - це найвигідніша позиція для України. Відмовтесь від НАТО, але просувайтесь до членства в ЄС. Впроваджуйте реформи, необхідні для вступу в ЄС, не очікуючи вказівок з Брюсселя. Участь у митному союзі, створеному Росією (ЄврАзЕс - до якого входять Росія, Білорусь та Казахстан) не обов’язково повинна перешкоджати крокам в напрямку до ЄС. На внутрішньому політичному фронті потрібні зміни в конституцію, щоб вирішити проблему існуючої конкуренції між парламентом, президентом та кабінетом міністрів. Україні потрібна чітка вертикаль виконавчої влади (по суті, така, яка встановилася в Росії з утворенням президентської системи після конфліктів у 1992-1993 рр.). Не слід плутати демократію з хронічним хаосом, і якщо потрібно, слід формувати сильне правління «а-ля Путін». Демократія - це не дозвіл робити все, що завгодно; це перш за все - верховенство права.
Жодна західна держава (тобто жодна розвинена демократія) не мирилася б з хронічним хаосом та нестабільністю, які ми спостерігали в Україні протягом останніх п’яти років.
Срджа Тріфковіч, виконавчий директор Фундації глобалістки ім. Байрона, та директор Центру закордонних справ Інституту Рокфорда
Головним наслідком припинення Помаранчевого режиму і приходу до влади Януковича є те, що Україна стане більш нормальною країною. Русофобський Помаранчизм завжди був нав’язливою ідеєю меншості, але після Ющенка він повністю дискредитований як практичний проект і буде обмежуватися (принаймні на декілька наступних років) регіоном Галичини на заході країни. Решту України нарешті може зосередитись на прагматичному вирішенні реальних проблем. Це означає наступне: НАТО знімається з порядку дня, Росія запропонує пільгові кредити, не буде газових суперечок, термін оренди бази Чорноморського флоту буде продовжений, продовжуватимуться розмови про вступ в ЄС з розумінням того, що це не станеться ніколи. Щодо поради, я думаю, що Януковичу слід публічно запросити Тимошенко в свою команду «в дусі єдності» на благо країни і так далі. В будь-якому разі для неї це буде програшна пропозиція.