Угода про Асоціацію не вирішить проблеми України
У момент, коли події навколо євроінтеграції України, включно із сагою про справу Тимошенко, не могли стати ще більш заплутаними, прем'єр міністр України заявляє, що адаптація українських тех. регламентів до вимог, зазначених в Угоді про Асоціацію, займе 10 років і коштуватиме 165 млрд євро. Це еквівалент усього ВВП України за рік!
І це у найбіднішій після Молдови країні, де прямі зарубіжні інвестиції впали на 53% у 2013 році (і досi падають) і чиї валютні резерви різко знизилися протягом двох останніх років.
У липні 2013 року лондонський центр Capital Economics у своєму зверненні до інвесторів заявив: «Падіння українських валютних резервів служить нагадуванням про те, що Україна продовжує перебувати в зоні ризику кризи платіжного балансу».
Подібний висновок було висловлено у Financial Times (26 вересня 2013 року): «Як тільки країна все ближче наближається до економічного та політичного пакту з ЄС, інвестори починають переживати за її платоспроможність».
Мало країн із ринковою економікою мають такий короткостроковий зовнішній борг щодо валютного резерву як Україна. За останній рік валютні резерви знизилися на 7.4% й становлять $ 22.7 млрд. Згідно із даними рейтингового агентства США Moody's, валютних резервів України вистачить на сплату тільки 2.3 місяців імпорту – це найнижчий рівень із 2006 року.
Ось чому іноземні власники боргових зобов'язань України ухиляються від ставок на кредитоспроможність України, підвищуючи ціну кредитного дефолтного свопу української гривні до трирічного максимуму.
Таким чином, Україні загрожує сценарій можливого дефолту, який (з безлічі причин) посилюється високим рівнем заборгованості, витратами на адаптацію вимог Угоди про асоціацію й можливою втратою свого традиційного зовнішнього ринку в СНД, адже Україна явно позиціонує себе поза Митним Союзом, а, отже, і його тарифами. До того ж, наближається зима, що несе збільшення імпорту енергоресурсів.
Відкинувши пропозицію Росії щодо пом'якшення цін на енергоносії й відмовившись від мита на імпорт газу (в обмін на приєднання до Митного союзу), Україна стикається із перспективою - у разі дефолту - більш високої комісії за позиками на світовому ринку боргових зобов'язань. Однак, уряд Азарова, здається, проявляє безтурботність стосовно джерел фінансування адаптації переважно божевільних для України європейських норм. Очевидно, що країна не отримає гроші від Європи, яка і так банкрут, й навряд чи зможе звернутися до Москви після відкидання пропозицій Кремля. Якби Україна могла розраховувати на Європу, як локомотив здатний витягнути економіку країни з депресії, це була б інша справа. Але зараз економіка Європи хронічно виснажена (Британський журналіст Джеймс Делінгпол дав ЄС таке визначення: «Економічно мертва зона Радянського типу»). У будь-якому випадку, ЄС не особливо (на відміну від країн Євразійського Митного Союзу) зацікавлена в українській продукції й не має досвіду придбання товарів на Українському ринку.
Українська еліта, схоже, готова прийняти ризики, пов'язані із асоціативним членством у ЄС, обґрунтовуючи це зміцненням суверенітету України. Однак, очевидно вони не розуміють, що в основі місії інститутів Європейського Співтовариства лежить обмеження, а потім ― повна здача суверенітету як такого? Очевидно, вони знають, що централізована, незбагненна брюссельська технократія пригнічує країни починаючи від Британії до Болгарії?
Національна еліта націлена на західних «партнерів» України, яких зовсім не цікавить добробут України, а тільки її роль як пішака у грі проти Росії. Такі «партнери» не ворухнуть й пальцем щоб допомогти, коли ціна адаптації України до норм угоди зросте. Вони будуть щасливі, якщо стосунки між Києвом й Москвою погіршаться до рівня взаємних докорів - мета, яку було закладено від самого початку.
Заява прем'єр-міністра Азарова, зроблена під час інтерв'ю виданню «Радянська Білорусь», про те, що Україна має право приєднатися до Євразійського митного союзу як повноправний член навіть після підписання Угода про асоціацію з ЄС, відкриває для України принадне вирішення цієї дилеми.
Україні не потрібні торгові війни, й до її національних інтересів не входить опинитися по різні сторони тарифної стіни зі своїм найбільшим торговим партнером, у якого, на відміну від Європи, не спостерігається «негативне» зростання, але який переживає порівняно стійке зростання й традиційно закуповує промислову й сільськогосподарську продукцію в Україні.
Азаров має рацію, що в України є всі законні права приєднатися до Євразійського Митного Союзу, навіть будучи асоційованим членом ЄС. Це право гарантується Статтею 39 Угоди про асоціацію, за його словами, і в ЄС підтверджують цей факт.
Добре. Нехай тоді Україна скористається Статтею 39 у своїх інтересах. Членство в Євразійському митному союзі - не просто статус спостерігача - це ключ до стабілізації економічного стану України, що дає реальні підстави називати Україну мостом між сходом й заходом, і зміцнення все більш хиткої політичної бази президента у східній та південній Україні.