Молдова і Придністров’я: Україна повинна відреагувати на затяжну недієздатність сусіда
Повідомлення ЗМІ свідчать про те, що Молдова отримала найменш ефективний з усіх можливих результатів виборів, які відбулися 28 листопада 2010 р.: недієздатний уряд, не кращий від того, що був при владі до виборів. Якщо тільки реанімованому союзу трьох «прозахідних» партій Альянсу за європейську інтеграцію (АЄІ) не вдасться знайти двох депутатів-комуністів, необхідних для обрання президента, можна (як вже припускав АІУ) «очікувати, що через декілька місяців Молдова проведе свої [наступні] вибори з такими ж безглуздими результатами».
Незважаючи на швидку реакцію Москви на підтримку створення коаліції між комуністами на чолі в Володимиром Вороніним та Демократичною партією на чолі з Маріаном Лупу, переважили західні політики, які вмовляли Лупу повернутися до «прозахідного» табору. Голос заходу на підтримку ілюзорного «східного партнерства» Європейського Союзу, хоч і без помітного успіху, спочатку подали міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт і його польський колега Радослав Сікорський, які, як відомо, належать до знаних антиросійських політиків. Їх пряником є приєднання Молдови до ЄС (хоч і нереальне впродовж ще багатьох років) і навіть вступ до НАТО (що є, на жаль, ближчою перспективою з огляду на нещодавнє приєднання Хорватії та Албанії, які можуть запропонувати ще менше, ніж Молдова). Проте понад усе реконсолідований АЄІ підняло втручання суперваговика ЄС - Німеччини, яка 21 грудня прислала до Кишинева з візитом Державного міністра закордонних справ Вернера Хойєра. А це вже може мати небажані наслідки для стабільності регіону і України, зокрема.
Почнімо з того, що найбільшою перевагою теперішнього курсу Києва на баланс регіональних інтересів і відхилення крайніх прозахідних і антиросійських інтересів, на яких базувався «помаранчевий режим», є ширший контекст зближення Заходу з Росією: і не лише в рамках відносин Польща-Росія та США-Росія, але й, зокрема, відносин Німеччини і Росії. Якщо тепер Німеччина вирішила підірвати вплив Росії в колишній радянській республіці (без жодної очевидної користі для Німеччини чи ЄС), це може означати, як зазначив один американський аналітик, що «Молдовська арена стає одним із найважливіших випробувань для розвитку німецько-російських відносин в наступаючому році».
Потенційно більш дестабілізуючим фактором може стати те, що крайні націоналістичні сили в Молдові, які, зокрема, зосереджені навколо Ліберальної партії на чолі з Міхаєм Гімпу, можуть розглядати німецьку підтримку «прозахідного» уряду АЄІ як зелене світло до їх прорумунського іредентизму. Експансіоністська програма з відновлення так званої «Великої Румунії» (Romania mare), яку пропагує адміністрація Президента Траяна Бесеску в Бухаресті, передбачає плани і щодо української території, а також «реінтеграцію» Молдовою Придністров’я, яке було повністю українською територією аж до 1940 р. В такому випадку це уможливлює небажане відродження небезпечного задуму, який, здавалося б, втратив актуальність. За таких обставин дуже шкода і незрозуміло, чому адміністрація Януковича не докладає будь-яких серйозних зусиль, аби вплинути на політиків Кишинева, заохочуючи їх добитися більш ефективного результату.
Тепер обов’язок Києва - навіть із запізненням - зайняти більш активну позицію щодо Молдови, а особливо Придністров’я. Необхідно чітко заявити, що Україна не потерпить будь-якого тиску на Тирасполь з примусом прийняти правління Кишинева. Серед іншого слід ретельно переглянути політику України щодо Придністров’я і, зокрема, процедури митного і прикордонного контролю, а також питання судноплавства на Дністрі. Слід запровадити такі правила, які надавали б максимально вільний доступ територією України для придністровського імпорту і експорту. Також необхідно звернути увагу на питання комерційного судноплавства по Дністру між Придністров’ям і Чорним морем під українським прапором. У будь-якому разі Київ повинен запобігти будь-яким хибним уявленням і прорахункам Кишинева і Бухареста: питання про статус Придністров’я неможливо вирішити без згоди України, як і без згоди Росії.
Через вибори в Молдові дуже мало уваги привернули парламентські вибори у Придністров’ї, які відбулись 12 грудня 2010 року і які майже зовсім не висвітлювалися у західних медіа. Опозиційна партія «Оновлення» розширила свою більшість у Верховній раді Придністровської Молдавської Республіки і повернула у крісло спікера лідера партії Анатолія Камінського. Придністров’я продовжує консолідувати свої конституційні органи незалежно від молдовських, а тим часом цього року Камінський або й інша фігура з партії «Оновлення» з’явиться на арені як майбутній сильний опонент нинішньому президенту Ігорю Смірнову (від якого ще декілька місяців можна не очікувати заяви про намір балотуватися на наступний термін). На це може вплинути той факт, що завдяки зміцненню «Оновлення» отримало майже конституційну більшість, метою якої можуть стати зміни до конституції і звуження широких президентських повноважень Смірнова.
За американським спортивним висловом, останніми тижнями Київ втратив м’яча і не скористався можливістю політичного впливу на важливому і незахищеному південному заході. З таким досвідом Україні тепер слід виправити цю помилку новими зусиллями дипломатів у напрямку нейтралітету і відмови Молдови від агресії щодо Придністров’я. Для порівняння досить згадати минулі спроби Вашингтона і НАТО налаштувати Україну на непотрібний і провокаційний «євроатлантичний» (читати: антиросійський) курс, що припинився з приходом до влади Віктора Януковича. Подібним чином кишинівські махінації ЄС приховують аналогічний непотрібний і провокаційний «євроатлантичний» курс для Молдови, що згубно впливає на національні інтереси і територіальну цілісність України. Тепер, коли Молдова збирається знову увійти (а це здається дуже ймовірним) в закритий період безглуздої і неефективної недієздатності під правлінням коаліції АЄІ, що включає румунських шовіністів, активізація Києва у захисті своїх законних інтересів принесе користь цілому чорноморсько-дунайському регіону.