Україна повинна відреагувати на заклик президента Румунії до «об'єднання» із Молдовою
Безсумнівно, президент Румунії Траян Бесеску створив для Бухареста дипломатичну проблему, заявивши у своєму недавньому коментарі: «Йдеться про об'єднання Молдови із Румунією. Жителі Молдови, попросіть об'єднання і ви його отримаєте». Але є два більш важливих питання. Перше: у чому полягає проблема - у змісті того, що сказав Бесеску, або у тому, що він зробив це із такою неприкритою відвертістю? І друге: якою буде реакція офіційного Києва?
Спочатку про зміст цієї нестримано чесної заяви Бесеску. Невже хтось дійсно сумнівається у тому, що аншлюс Румунії із Молдовою, у тій чи іншій формі, є усвідомленою метою практично всіх політичних сил у Бухаресті, не кажучи вже про тих багатьох, хто бажає цього союзу і у Кишиневі? Проблема Бесеску в тому, що він випустив кота з мішка, заявивши привселюдно те, про що всі й так знають, а саме на це й чекали румунські шовіністи по обидві сторони Прута.
Міністр закордонних справ Тітус Корлецян відразу спробував спритно повернути необачний вислів Бесеску у бік незрозумілих перспектив підписання Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Румунією у листопаді на саміті у Вільнюсі:
"Коли йдеться про таке питання, як об'єднання, я хочу переконатися, чи згодні ви зі мною в тому, що європейське та румунське майбутнє Молдови необхідно підтримати й робити це у нинішньому складному світі міжнародних відносин треба політично грамотно ... Висловлення [Бесеску] створило додаткові ускладнення нашим молдавським братам, уряду і нам. Ми повинні спробувати вийти із цієї ситуації, хоча це вже не вперше".
Але спроби Корлецяна виправдати коментар Бесеску й перемкнути увагу на «європейське та румунське майбутнє Молдови» в контексті Угоди про асоціацію й відверто провального «Східного партнерства» не можна так просто відкинути. Вони навіть могли погіршити ситуацію. Всім відомо, що для прорумунських політиків й партій в Кишиневі парафування Угоди про асоціацію не є настільки цінним в плані відчутних переваг, як заява про геополітичний курс на «Європейську інтеграцію» (щодо того, що принесло членство в ЄС Румунії та її економіці, то про це краще й не питати).
Інакше кажучи, багато хто в Бухаресті та Кишиневі, а також у Брюсселі, Берліні й, звичайно, у Вашингтоні, так сильно чекає на парафування Угоди про асоціацію саме тому, що воно стане кроком не тільки до європейського, а й румунського майбутнього, як сказав Корлецян. Якщо говорити про якесь можливе «румунське майбутнє» Молдови, то важливо зазначити, що воно передбачатиме не лише фактичне членство у ЄС (на противагу лише Угоді про асоціацію), але й членство у ще одній організації, що визначає європейську (точніше, «євроатлантичну») інтеграцію, - НАТО. Після скасованого саміту Обами й Путіна деякі американські політики заговорили про необхідність нового раунду розширення НАТО. Румунське поглинання Молдови могло б стати одним зі способів досягнення цієї мети без необхідності ускладнювати собі життя й переглядати Північноатлантичний договір або проводити обговорення між чинними членами.
Як раніше зазначив директор Американського інституту в Україні Ентоні Салвія, депутат Верховної Ради від партії «Свобода» Едуард Леонов заявив, що якщо Румунія зробить спробу поглинання Молдови, Україна повинна спробувати приєднати Придністров'я. Пропозиція Леонова говорить про те, що українському урядові потрібно бути більш активним у молдовському питанні й не віддавати ініціативу вподобанням «Свободи». Зокрема, Україна повинна більш якісно використовувати свою подвійну роль повноцінного члена переговорів «5 +2» між Кишиневом й Тирасполем: як Україна, і як голова Організації з безпеки й співробітництва в Європі (поточним чинним головою ОБСЄ є міністр закордонних справ України Леонід Кожара ).
Але що ще гірше, в контексті власних переговорів із Брюсселем про можливе підписання Угоди про асоціацію, офіційному Києву варто інтерпретувати позицію заходу стосовно Молдови у тому ключі, що там планують для України. Невдовзі після перемоги на виборах 2010 року президент Віктор Янукович мудро прибрав із порядку денного питання про можливе приєднання України до НАТО й у найближчому майбутньому повернення до цієї дискусії не передбачається. Але словесна «проблема», створена непродуманими коментарями Бесеску, знову нагадує нам: те, що західні політики називають «інтеграцією», незалежно від того, вживають вони слова «європейська» або «євроатлантична», дуже відрізняється від того, як це собі уявляє багато хто з українців.