Сенатори США: торгівельна угода між Україною та ЄС залежить від долі Тимошенко
Минулого тижня в Сенаті США сенатор Марко Рубіо від штату Флорида, який є можливим кандидатом від Республіканської партії на роль наступника Барака Обами на наступних виборах Президента США і сенатор Річард Дурбін від штату Іллінойс, старший член команди керівництва Демократичної партії в Конгресі, спільно подали резолюцію з вимогою про звільнення пані Тимошенко з-під варти.
Резолюція також закликає Європейський Союз відмовитися від підписання документу, що викликав чималі чутки та розбіжності - Угоди про асоціацію разом із положеннями про так звану Поглиблену й всебічну зону вільної торгівлі, поки Київ не звільнить Юлію.
На перший погляд може здатися, що Вашингтон не достатньо обізнаний із останніми подіями в Україні. З одного боку, Київ вже одного разу проігнорував Брюссель й демонстративно провалив призначений на травень 2013 крайній термін для проведення найбільш значущих реформ - що ж завадить Києву зробити це знову? З іншого, Тимошенко сама заявила США й Американському послу в Києві, що її утримання у в'язниці не повинно стати перешкодою для підписання Брюсселем Угоди - чому ж Сенат США повинен робити із цього проблему?
Однак є й інше пояснення цієї події:
Незалежно від того, мають вони рацію чи помиляються, ці сенатори обстоюють принцип: вони щиро вірять у те, що країну не може бути прийнято в утворення, яке часто називають євроатлантичним співтовариством, якщо в ній не дотримуються принципи верховенства права, належного судочинства та об'єктивні правові й юридичні стандарти.
Американські, а, по суті, й європейські, особливо німецькі - політики та впливові діячі дотримуються думки, що на нинішньому етапі Україна не відповідає критеріям вступу до зони вільної торгівлі з Європою; наближаються президентські вибори у 2015 році. Якщо Об'єднана опозиція й справді знайде в собі сили об'єднатися довкола єдиного кандидата, в чому й полягає логіка дій, вона може виграти. Тоді нове політичне керівництво країни випустить пані Тимошенко й дорогу до євроатлантичного майбутнього України буде широко відкрито.
Це - розумний підхід в ключі євроатлантичних цінностей, який, однак, не є досконалим (чи здатна Об'єднана опозиція насправді об'єднатися?).
Те саме можна сказати й про підхід інших європейців, свідченням чого є гучний заклик Романо Проді до підписання Угоди про асоціацію зі сторінок газети Financial Times (за Понеділок, 17 червня 2013). Проді абсолютно не згадує бідну Тимошенко, яка продовжує марніти в камері харківської колонії, скидаючи її, очевидно, з рахунків.
Складається враження, що Проді сповнений рішучості ігнорувати навіть ті нікчемні прояви «європейських цінностей», які ЄС вдає, що вимагає від України заради підписання Угоди про асоціацію. Проді докладно розповідає про «знакове» законодавство, нещодавно прийняте Україною, про реформи, (що? де?), а потім каже про те, що реформи - це процес, який вимагає часу і саме тому Угоду про асоціацію має бути підписано зараз (іншими словами, Україна - незважаючи на передбачувані «знакові» реформи - залишається далекою від відповідності європейським стандартам; більше того, якщо Київ вперто опирався Брюсселю і його підвищеним попереднім вимогам досі, чому будь-хто повинен вірити у те, що Київ погодиться на ці вимоги пізніше?).
Проді говорить про те, що угода посилить роль України як містка до Росії, проте оминає увагою те, що ціна Брюсселя за угоду - це відмова Києву у праві приєднатися до економічно більш вигідного Євразійського митного союзу: очевидно, що європейсько-російське протистояння для України розглядається Брюсселем, що б не казав Проді, як гра із нульовою сумою.
Проді заявляє, що освічена робоча сила, промислова база і «потужні промислові експортні галузі» України можуть допомогти Європі подолати «застій і сум'яття», хоча, поклавши руку на серце, складно уявити, яким чином друга найбідніша країна Європи (що знаходиться між Молдовою та Албанією) може стати локомотивом для Франції, Німеччини, Великобританії та інших промислових центрів політичного впливу, які підкосила тяга Брюсселю до надмірного регулювання, соціального забезпечення, перерозподілу й політики нульового зростання. Складається враження, що Проді просто перебуває у щасливому невіданні щодо того, що саме Україна сподівається (всупереч відсутності ознак надії), що Угода про асоціацію витягне її з економічного застою й сум'яття, а зовсім не навпаки.
Під час недавнього круглого столу в Києві, організованого Американським інститутом в Україні, колишній український міністр економіки Віктор Суслов вказав на те, що підписання Києвом Угоди про асоціацію, у поєднанні із можливим безвізовим пересуванням, означатиме колапс української промисловості й подальше скорочення кількості населення внаслідок міграції українців на Захід у пошуках (неіснуючих) робочих місць.
Цілком очевидно, що Проді вдається до забороненого прийому риторики світлого майбутнього й кінця історії, як і належить такому старому марксистові, як він. Це та сама пісня сирен, яка вкинула Кіпр, Грецію й цілу низку інших європейських країн у вир тривог й заворушень. Але через те, що пан Проді ніколи не відчував комунізм безпосередньо на собі, його наївність певним чином можна зрозуміти.
Проте представники української опозиції не мають такого виправдання. Як можна пояснити слова Арсенія Яценюка про те, що Україна повинна зробити вибір на користь Угоди про асоціацію, тому що європейські цінності (які? нульове зростання, підтримка сунітських екстремістів на Близькому Сході, експропріація особистих банківських депозитів, шлюб для гомосексуалістів і взагалі все для гомосексуалістів?) більш важливі, ніж російський газ (кров української економіки)?
Або як зрозуміти Віталія Кличка, який говорить, що приєднання до Євразійського митного союзу не принесе Україні «дивідендів»? Але якщо щорічна економія для української скарбниці у розмірі 4,5-5 мільярдів доларів США на рік внаслідок зняття російських експортних мит на енергоносії, яку буде надано Україні, не становить собою дивідендів, то що тоді становить?
У міру розгортання президентської кампанії, від цих потенційних керівників української держави будуть вимагати пояснення такої позиції, оскільки ставки для України вже й так максимально високі.