Євроінтеграція не так безхмарна для України, як здається
Україна опинилася на гострі леза. У випадку, якщо країна зробить вибір на користь Угоди про асоціацію та супутній йому Угоду про зону вільної торгівлі, вона зробить найризикованіший з моменту проголошення незалежності крок, який з часом може:
- Невиправно підірвати її суверенітет (ЄС й існує саме для того, щоб покласти край суверенітету країн, які є його повними або асоційованими членами),
- Нанести удар економіці, що вже похитнулася (Угода про асоціацію на відміну від Митного союзу не несе жодних відчутних економічних переваг для України),
- Призвести до нав’язування країні зовсім сторонніх їй культурних цінностей (порядок денний про права гомосексуалістів, що такі любі Брюсселю тощо).
Чи дійсно Україні це потрібно?
Крім цього, згідно Розділу II Угоди про асоціацію, Україна буде зобов’язана підтримувати «поступову конвергенцію з зовнішніх питань і питань безпеки для глибшого втягнення України до Європейської зони безпеки» – іншими словами, підтримати військову кампанію з силового встановлення у Сирії радикального ісламу, тобто те, що зараз роблять США, Велика Британія та ЄС. Чи дійсно в інтересах України приєднання до сил, які мають на меті вигнати православне християнство з Ближнього Сходу – якщо необхідно за допомогою атак крилатих ракет?
Нещодавнє висловлювання українського міністра закордонних справ Леоніда Кожари вказує на те, що Київ усвідомлює, що підписання Угоди про асоціацію передбачає встановлення нового стратегічного орієнтира України:
«Європейська інтеграція залишається стратегічним напрямом зовнішньої політики України. Це й політична воля теперішнього керівництва України, й вимога відповідного закону, в якому зафіксовано європейську інтеграцію як пріоритетний напрямок».
При цьому Кожара продовжує наполягати на важливості відносин з Євразійським митним союзом, показуючи, що Київ не втрачав зв'язок з реальністю і що тема мультівекторізма не втратила силу:
«В той же час наша співпраця з Митним союзом також має стратегічний характер, а Митний союз сьогодні є торгівельним партнером №1 для України».
Кожара правий, звертаючи увагу на економічний аспект доленосного рішення України. Як вже згадувалося, Угода про асоціацію зможе дати лише малу частину відчутних вигод, так як економіка Європи невиліковно агонізує, а її сільськогосподарський комплекс залишається під жорсткою протекцією.
Нещодавня стаття в Financial Times показує, наскільки економіка України стурбована:
«Цифри, опубліковані в цьому місяці, свідчать, що резерви Національного Банку України, які знижувалися протягом останніх двох років, скоротилися на 7.4% за останній рік і складають 22.7 млрд. доларів США - еквівалент імпорту за 2.8 місяці, найнижчий показник з 2006 року.
Держава перебуває в особливо важкому становищі, всіляко намагаючись впоратися в цьому році з торговим і бюджетним дефіцитом.
Останнє, що Україна повинна зараз робити (під час президентської кампанії 2015, яка, за фактом, вже почалася) це підривати торговельні відносини з Митним союзом, який сам по собі має традицію та культуру покупки Українських продуктів, можливість зниження цін на тарифи імпорту природних ресурсів та надання підтримки у формі позик та кредитів.»
«Стратфор», американська глобальна розвідувально-аналітична компанія, нещодавно опублікувала матеріал з аналізом гіркого досвіду Угорщини щодо членства в ЄС, зазначаючи, що Будапешт вдається до покращення відносин з Москвою як до створення противаги проти Брюсселя і Берлина. Чому з Москвою, до якої Будапешт тривалий час ставився з чималою настороженістю? Тому що, за словами «Стратфор», «Москва має три речі, яких немає Брюссель: гроші, природні ресурси та відсутність інтересу до того, проводять чи не проводять її партнери інституційні реформи».
«Стратфор» говорить про те, що Будапешт прагне до вироблення «багатоаспектної» зовнішньої політики для затвердження своєї незалежності та закріплення суверенітету, що знаходиться під загрозою. Доволі дивно виглядає те, що деякі особи в Києві виявляють такий активний намір відмовитися від багатовекторності в якості стратегічного напряму, в той час як Будапешт вітає саме такий підхід, засвоївши урок безповоротного вибору на користь Заходу.
Втрата ілюзій щодо «Європи» не обмежується колишніми членами Варшавського договору. Британія у 2015 році планує провести референдум з приводу членства в ЄС після того, як Лондон проведе повторні переговори з Брюсселем щодо умов свого членства в Союзі. Цього тижня мер Лондона Борис Джонсон виступив зі зверненням до своїх співгромадян: «Нам необхідно дивитися далі, за межі Європи, вибудовуючи та активізуючи зв’язки з країнами, які демонструватимуть зростання в найближчі десятиріччя – країни, які відкривають величезні можливості перед британськими товарами, робочою силою, послугами та капіталом».
І це вірно, оскільки Британія не знайде таких можливостей у Європі, яку англійський журналіст Джеймс Делінгпол назвав «економічно мертвою зоною комуністичного зразка, яку всі продуктивні галузі бізнесу та фінансових послуг вже давно залишили, знайшовши безпечний притулок у Далекосхідному регіоні».
Яке б рішення не ухвалив Київ, діяти слід обачно.
«Європа» може здаватися благодатною, і кожен волів би проводити відпустку в Пальма-де-Майорка, а не в Магадані (як нещодавно зазначив один проєвропейсько налаштований український блогер), проте європейська інтеграція за складеними у Брюсселі правилами – це, як чудово розуміють болгари, та кіпріоти, та іспанці, та португальці, та ірландці, та хорвати, та британці, зовсім не відпочинок на пляжі.
На щастя Київ має рішення цієї дилеми – це Стаття 39 Угоди про асоціацію, яка «не повинна перешкоджати продовженню дій або створенню митних союзів, зон вільної торгівлі або домовленостей про прикордонний рух, крім тих випадків, коли вони суперечать торгівельним домовленостям, встановленим у даній Угоді».
Україна має бути готова скористатися своїм правом, передбаченим Статтею 39, в інтересах процвітання країни та збереження національного суверенітету.