100 днів Януковича: склянка напівпорожня чи напівповна?
Як відзначало багато оглядачів, в тому числі й Американський інститут в Україні, адміністрація Президента Віктора Януковича взяла рвучкий старт, яскраво проявивши себе на ядерному саміті Президента Обами у Вашингтоні, уклавши угоду з Москвою про ціни на газ та російський флот у Севастополі та підвищивши оцінку України в рейтингах агентства Standard & Poor’s. Ці події супроводжувалися здебільшого позитивними відгуками закордонних офіційних осіб і преси, і навіть тих, хто п’ять років тому був на протилежному боці.
Проте оцінка і сприйняття «досягнень» дещо суб’єктивні: досягнення зараховуються лише настільки, наскільки вони просувають країну в бажаному для оглядача напрямку. В такому ключі варто розглянути результати роботи п. Януковича на сьогодні з точки зору його найбільшого критика, колишнього прем’єр-міністра і переможеного суперника у президентських перегонах Юлії Тимошенко, яка разом з попереднім президентом Віктором Ющенком відмовилась навіть бути присутньою на інавгурації п. Януковича. Як описано у випуску Інформ від 1 червня (англомовний вісник її однойменного блоку БЮТ), курс п. Януковича поки що був спрямований «назад до СРСР», нівелюючи «тяжко здобуті досягнення Помаранчевої революції» 2004 року. Серед конкретних результатів згадуються такі: ще більший розкол України за регіональною ознакою, невдачі з міжнародними кредитними установами та у сфері енергетичної політики, надто сильне зближення з Росією і відступ від НАТО.
Чи обґрунтована критика БЮТ? Чи вірні факти, наведені прибічниками п. Тимошенко? Чи можна вже зараз назвати роботу п. Януковича провальною в порівнянні з роботою «помаранчевої» адміністрації, на зміну якій він прийшов? З цими питаннями ми звернулися до експертів, які брали участь в програмах АІУ в Україні.
Джеймс Біссет, колишній посол Канади в Югославії, Болгарії та Албанії
Хоча й можна очікувати, що перші 100 днів президентства п. Януковича викличуть критику з боку політичних опонентів, його новий уряд насправді зробив дуже багато. Заява п. Януковича на квітневому саміті з питань ядерної безпеки про відмову від українських запасів високозбагаченого урану справедливо отримала високу оцінку Президента Обами і продемонструвала прагнення України підтримувати добрі взаємини зі Сполученими Штатами та відігравати позитивну роль на міжнародній арені. Однак найбільшим його досягненням було визнання у геополітичному сенсі фундаментальної реальності національних інтересів України шляхом зміцнення економічних і політичних зв’язків з Росією. Це було зроблено через укладення з Москвою угоди про ціну на газ, яка поклала край серйозній проблемі між двома сусідами і, що більш важливо, з точки зору реалістичної політики, через продовження оренди російського Чорноморського флоту в Криму і подолання прагнення вступити в НАТО. Звичайно, Україна і далі переживає серйозні економічні проблеми, але ж вони існували ще задовго до того, як п. Янукович прийшов до влади. Більш того, це проблеми спільні для багатьох інших країн східного блоку. Незважаючи на це і визнаючи, що доля України, як в минулому, так і в майбутньому, залежатиме від сильного і взаємовигідного партнерства з відродженою Росією, він повернув країну в правильному напрямку після її небезпечного захоплення фантазіями Помаранчевої революції.
Іван Еланд, старший науковий співробітник і директор Центру миру і свободи, Незалежний Інститут
Хоча Блок Юлії Тимошенко і звинувачує нещодавно обраного Президента Віктора Януковича у поверненні України «назад до СРСР», швидкі політичні досягнення п. Януковича значною мірою відповідають національним інтересам України. Пан Янукович отримав дешевий російський газ в обмін на довгострокову ратифікацію статус-кво, що дозволить російському Чорноморському флоту продовжувати використання військової бази в Севастополі. Також п. Янукович нарешті поховав будь-які потенційні провокаційні спроби здобути членство України в НАТО. Перша згадана угода просто задовольняє і українські, і російські інтереси. А щодо розширення НАТО, то російська війна з Грузією показала, що країни близького зарубіжжя Росії можуть бути без потреби і доцільності підставлені під удар, покладаючись на паперові гарантії безпеки далекої супердержави, при цьому не володіючи місцевими військовими перевагами і діючи на межі сил і засобів для розширення військової присутності. В майбутньому деякі політики в Україні, перебуваючи за паперовим щитом альянсу, могли б бездумно провокувати Росію замість того, щоб жити реаліями у сусідстві з великою державою.
Незважаючи на такий похвальний реалізм, Україна також показала, що може підтримувати дружні відносини і зі Сполученими Штатами. На саміті з ядерної безпеки Президента Обами у Вашингтоні Україна стала «зіркою шоу», погодившись позбутися своїх запасів високозбагаченого урану до 2012 р., яких було б достатньо для виготовлення декількох атомних бомб. Крім того, не дивлячись на опір тиску з боку Міжнародного валютного фонду і короткий строк перебування при владі п. Януковича, ми побачили стрибок кредитного рейтингу України, що присвоюється агентством Standard and Poor's.
Натомість, блок п. Тимошенко пропонує неефективну енергетичну автаркію, податкові пільги для малого бізнесу і нерозумну залежність у сфері безпеки Українивід далеких супердержав. Оскільки критика швидких політичних змін п. Януковича з боку блоку Тимошенко здебільшого поверхова, за винятком критики щодо ерозії демократичних свобод та свободи преси, вона спрямована на несуттєві дрібниці, що не пов’язані з політикою, а стосуються, наприклад, віку членів кабінету п. Януковича і їх регіонального походження в Україні.
Джеймс Джордж Джатрас, заступник директора, Американський інститут в Україні
«Помаранчеві» прихильники полюбляють говорити, що їх рух був за встановлення демократії в Україні, при тому, що своєю концепцією «українського народу» вони фактично визнавали половину населення країни як щось «не-народне» або «анти-народне». Таке радикальне, ворогуюче розмежування громадян на тих, чиї погляди «демократично» прийнятні, і тих, чиї неприйнятні, більше схоже на більшовизм, ніж на будь-яке поняття демократії в нормальному розумінні початку ХХІ століття. А вони говорять про «повернення до СРСР»!
Як завжди пропагував АІУ, навпаки - критично важливо, щоб уряд такої різносторонньої держави, як Україна, поважав унікальність та історичний досвід різних регіонів і прагнув досягнути розумного консенсусу. Ми вважаємо, що адміністрація Януковича, незважаючи на те, що, безсумнівно, тяжіла до російськомовних частин країни, пішла набагато далі в досягненні такого балансу, ніж це робив чи навіть намагався робити її попередник, керуючись своїм одновимірним, нереалістичним і непоказовим «прозахідним» вектором.
Нещодавня критика БЮТ показала, що деякі прихильники Тимошенко, які фактично відмовляються від ролі «законної опозиції», необхідної для зрілої демократичної політичної системи, здається, більше цікавляться інфантильними звинуваченнями. В цьому вони слідують за п. Тимошенко з її безглуздим бойкотом інавгурації п. Януковича, який навряд чи продемонстрував достойне визнання результатів виборів. Якщо опозиція теперішньої адміністрації може чесно говорити про відмінності в поглядах і має конструктивну критику щодо помилок, які зробила чи в майбутньому зробить команда п. Януковича, БЮТ може і повинен бути частиною здорового діалогу в країні. Проте я задаюсь питанням, хто ж є цільовою аудиторією викривальних текстів, що розповсюджуються в англомовному виданні Інформ. Звичайно ж, не громадяни України, а уряди і недержавні організації західних країн, які, - можливо, так чи інакше, коли-небудь, - посприяють рімейку 2004 р. в майбутньому. Крім того, що цей сценарій дуже малоймовірний, такі заклики навряд чи сприяють розв’язанню теперішніх труднощів України чи консолідації її молодих демократичних інституцій. Вони радше є ведмежою послугою чесним прихильникам «тяжко здобутих досягнень Помаранчевої революції», яким БЮТ нібито адресує своє послання.
Ентоні Т. Салвія, директор, Американський інститут в Україні
З часу приходу до влади 100 днів тому Віктор Янукович приступив до «творення нових фактів», як сказав би Менахем Бегін. Він назавжди зняв з порядку дня питання про членство в НАТО і посприяв відновленню добрих відносин з Росією. Адріан Каратницький з Атлантичної Ради США, який аж ніяк не є опонентом прозахідної орієнтації України, (критично) відмітив «страх і ненависть», які викликала політика п. Януковича серед деяких українців. Він протиставляє їх реакцію до «набагато більш стриманих і виважених поглядів на зміни в європейських столицях, [та] Вашингтоні…»
Безсумнівно, Європа вітає стабільність на своєму східному кордоні. Тим більше, що п. Янукович дав поштовх новому зближенню Європи, яке охопило Берлін, Париж, Київ і Москву; до започаткованої групи взаємодії цих країн може також ввійти і Польща. Зближення базується на розрахунку того, що ключем до інтеграції України в Європу є Москва (оскільки Європа ніколи не прийме Україну, поки вона буде сваритися з Росією); ключем до вирішення проблеми стратегічного оточення Москви є Україна, і ключем до задоволення бажання Європи мати енергетичну безпеку є російсько-українське зближення.
Звичайно, між новою антантою пан-Європи і прагненням США до глобального стратегічного панування (якщо це, дійсно, все ще є американською ціллю за президентства Обами) існує суперечність, але це вже швидше проблема Вашингтона, ніж Києва. Далекі від того, щоб могти впливати на кожний куточок і закуточок планети, ми, американці, не можемо контролювати власні кордони, не можемо справитися зі своїми дефіцитами і навіть не можемо перекрити нафтову свердловину.
Цим можна пояснити, чому Вашингтон, як точно підмітив п. Каратницький, стримано відреагував на відмову п. Януковича від членства в НАТО та на інші дії, спрямовані на відступ від стратегічного оточення Росії: здається, Президент Обама хоче здійснювати американську зовнішню політику нового типу - політику, яка співпрацює зі світом таким, яким він є, а не прагне змінити його, з застосуванням сили, якщо потрібно, за власними американськими лекалами.
Поживемо-побачимо, які плоди дасть політика Януковича. Але слід віддати йому належне за те, що ставши президентом, він робить те, що обіцяв під час виборчої кампанії, що дав поштовх пан-європейській єдності в час, коли європейський корабель, здається, сів на мілину, і за те, що відстоює національні інтереси України (як він їх розуміє). Щодо вкрай важливих питань економіки і боротьби з корупцією, то про них зараз рано говорити, хоча за початковими ознаками результати в кращому випадку змішані. Ці питання стануть темою наступних аналітичних матеріалів.
Влад Собелл, дослідницький інститут Daiwa Institute of Research, Лондон
Те, що кандидат, який програв вибори, не витрачаючи часу, береться критикувати політику переможця, є притаманною рисою демократії. Дійсно, колишній прем’єр-міністр Юлія Тимошенко не розчарувала, піддавши гострій критиці нового президента України на всіх фронтах.
Однак до її аргументів не залишиться ані йоти довіри, якщо пригадати в якому безнадійно жалюгідному стані її режим покинув країну, коли був позбавлений влади. МВФ спонукає новий уряд здійснювати амбітніші структурні реформи, і переговорний процес з цьому приводу далеко нелегкий. Однак ми не повинні забувати, чому був призупинений попередній договір з МВФ і чому необхідно проводити нові переговори.
Тоді, як приводом для його призупинення був популістський закон про витрати на соціальні потреби, просунутий в парламенті опозицією, очолюваною Януковичем, цей закон просто став останньою краплею: уряд Тимошенко відмовився від декількох основних умов попередньої програми, в тому числі обіцянки підвищити внутрішні газові тарифи і здійснити реформу Нафтогазу. Нездатність п. Тимошенко встановити конструктивні відносини з Президентом Ющенком неодноразово перешкоджала формуванню ефективної економічної політики. З цих причин МВФ втратив надію щодо України задовго до передсмертної агонії «помаранчевого» режиму.
І якщо п. Янукович тяжіє до Росії, то він це робить лише тому, що конструктивні відносини з Москвою дають Україні єдиний вірний шлях виходу з сьогоднішнього складного становища. ЄС, який ніколи не захоплювався ідеєю запрошення України до своєї орбіти, зараз зайнятий власними невідкладними проблемами. З часом він реактивує свою східну політику і питання ближчих відносин, а тоді членства в ЄС знову стане актуальним. А тим часом Україна повинна йти вперед для відновлення росту і здійснення структурних реформ. Стратегія п. Януковича - це оптимальний варіант, якщо Україна хоче відновити економіку і стати надійним партнером ЄС.