Як «гідророзрив» вплине на вибір України між Росією та ЄС?
Питання енергетичної політики України і ціни, яку вона платить за енергоносії, завжди були пов'язані з ширшими питаннями відносин України з Росією (та енергетичної залежності від неї). Що, в свою чергу, впливає на непростий вибір Києва між очолюваним Росією Митним союзом (МС) і Угодою про асоціацію та Угодою про поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі (Угоди AA/DCFTA) з Європейським Союзом.
Все свідчить про те, що останнім часом, з наближенням травня – терміну для виконання Україною умов Брюсселя для підписання Угод AA/DCFTA, київська дилема стала ще серйознішою. Москва з іншого боку теж встановила свої умови, які означають, що Київ не матиме жодного впливу на Митний союз в якості лише "спостерігача", і що в світлі зменшення ролі України як транзитної держави Москва розглядптиме питання про свою участь у газовому консорціумі з Україною лише за умови виходу Києва з Енергетичного співтовариства ЄС. Як зазначив Пол Гобл, американський коментатор, відомий своїми антиросійськими поглядами, Москва фактично "вимагає, щоб Україна порвала із Заходом, цим заплативши за добрі відносини з Росією".
Гідророзрив ‘змінить правила гри’ для України?
В цьому контексті припущення про те, що гідророзрив сланцевого газу ("гідророзрив") може "змінити правила гри" для України набуває ще більшого значення. Як вказувалося у повідомленнях про січневу угоду, підписану Президентом Віктором Януковичем з Royal Dutch Shell в кулуарах Всесвітнього економічного форуму в Давосі, вважається, що Україна має приблизно 1,2 трильйона кубічних метрів сланцевого газу і є третьою в Європі за його покладами. Українські чиновники стверджують, що інвестиції компанії Shell, ймовірно, складуть близько 10 мільярдів доларів, хоча можуть сягнути й $ 50 мільярдів. У травні 2012 року Shell і Chevron виграли тендери на розробку сланцевого газу на Юзівському і Олеському родовищі (відповідно). У серпні 2012 року компанії ExxonMobil (головний оператор), Shell, OMV Petron (Румунія) і НАК «Надра України» виграли тендер на виробництво сланцевого газу на Скіфському нафтогазовому родовищі на шельфі Чорного моря. Shell і ExxonMobil досліджують можливість розробки родовищ сланцевого газу у Львівській і Донецькій областях.
В міру того, як Україна рухатиметься вперед у своїх планах розвитку родовищ сланцевого газу, набиратимуть сили і зустрічні претензії прихильників, що ратують за економічні вигоди, та і їх опонентів, що застерігають про екологічну небезпеку. Гідророзрив, звичайно, є спірним питанням у всьому світі як у зв’язку з екологічними проблемами, так і економічними наслідками. У Сполучених Штатах дана технологія в деяких регіонах призвела до стрімкого розвитку (Північній Дакоті, наприклад) і вже допомогла різко знизити ціни на газ (що стали найнижчими за останні 35 років) і зменшити викиди завдяки заміні вугілля. В інших регіонах верх взяли екологічні проблеми. Так, в штаті Нью-Йорк (багато хто за межами США може і не знати, що"Нью-Йорк" означає не лише місто, але й штат з більшою площею, ніж Греція чи Болгарія) мораторій, введений у 2008 році змушує фермерів лише спостерігати, як їх сусіди в Пенсільванії отримують значні виплати, тоді як вони не мають права дозволяти здійснювати гідророзрив на своїй території. (У США, на відміну від багатьох країн, приватні землевласники є власниками прав на мінеральні ресурси під землею, завдяки чому багатства дістаються не лише уряду та енергетичним компаніям.) Така ж драматична ситуація спостерігається і в Європі. Наприклад, французькі екологи переживають про закінчення десятирічної заборони на гідророзрив при тому, що опоненти гідророзриву все ще переважають. Навіть сусідня з Україною Польща, яка вважалася однією з найперспективніших територій для використання даної технології, переживає невдачі, пов’язані з першими невтішними результатами розробок та звинуваченнями на адресу уряду у спробах закрити рота критикам.
Гідророзрив загострює внутрішній розкол і геополітичний вибір України
Характерно, що питання гідророзриву стало політично суперечливим для України, хоча дещо несподіваним чином. Як зазначив Тарас Кузьо, відомий оглядач української політики:
«Як правило проросійська та пропрезидентська Комуністична партія України (КПУ) і дві з трьох опозиційних партій (Свобода і Батьківщина) виступають проти видобутку сланцевого газу. 19 березня у Києві прем'єр-міністр [Микола] Азаров сказав заступнику державного секретаря США Венді Шерман: «Хай вони вам пояснять, чиї інтереси вони захищають. З одного боку, вони говорять, що виступають проти Росії, з іншого - фактично є агентами Російської Федерації. При цьому, адміністрація Януковича, яку на заході часто вважають проросійською, підтримує те, що, слід сподіватися, може бути найкращим шансом для України, щоб зменшити свою залежність від Москви».
[ПРИМІТКА: З-поміж опозиційних сил, УДАР відмовився приєднатись до протестів проти гідророзриву, очолюваних Свободою і Батьківщиною.]
Іншими словами, політична полеміка щодо гідророзриву в Україні пов’язана не лише з комплексними економічними та екологічними чинниками, які характерні і для інших країн, але й неконструктивним ставленням «все або нічого», яке проявляється майже в будь-якому питанні, від переслідування Юлії Тимошенко до парламентських кулачних боїв, викликаних вживанням російської мови. Наприклад, навіть якщо гідророзрив виправдає свої економічні сподівання, Олександр Мотиль, критик уряду Януковича, прогнозує, що «глибоко корумпований і чим далі авторитарніший режим Януковича використає легкі гроші від видобутку сланцевого газу, щоб стати ще корумпованішим і авторитарнішим, ще більше покладаючись на примус для того, щоб залишатися при владі. Вже зараз неконкурентоздатна економіка України стане ще менш конкурентоздатною, а її населення ще біднішим. З ростом народного гніву і невдоволення незаконним і репресивним режимом, зростатиме і потенціал для потужного народного вибуху».
В українській політиці, що характеризується розломами, як порода після застосування нової технології гідророзриву, можна очікувати дебатів з найдіаметральнішими поглядами, де прихильники вітатимуть видобуток сланцевого газу як «срібну кулю», що має перетворити Україну на енергетичну «наддержаву», а опоненти битимуть на сполох про екологічний «геноцид». Проте базуючись на досвіді інших країн, між двома полюсами «технологічного Набукко» і «хімічного Чорнобиля» є чималий люфт. Поки Україна вирішуватиме, що робитиме зі своїм потенціалом, потрібно стишити риторику і заслухати всіх зацікавлених сторін, а не лише конкуруючих між собою політиків, з приводу всього комплексу взаємозв’язаних питань. До них належать і обсяги ресурсів, що стануть доступними (і їх вплив на газові ціни та енергетичну незалежність України), відповідно відносини з Росією і Європою, потенційний вплив на екологію і українських споживачів, а також найкращі шляхи використання очікуваних доходів.
Це вимагатиме повного і ретельного вивчення усіх точок зору у конструктивній і відкритій атмосфері взаємоповаги. В тому числі слід заслухати галузевих прихильників і противників застосування даної технології і розглянути пов’язані з нею екологічні і споживчі перспективи. Це непросте завдання для будь-якої країни, а для України - й поготів.